Виберіть сторінку

«Моє місце опору – слово!», – випускниця Стусівського університету Ія Ківа

«Моє місце опору – слово!», – випускниця Стусівського університету Ія Ківа

У Стусівський університет із презентацією нової книжки «Подальше от рая» (Подалі від раю) завітала поетеса, перекладач, випускниця філологічного факультету Донецького національного університету Ія Ківа. Творча зустріч відбулася у затишній читальній залі нашого Університету. Організатором творчої зустрічі виступила кафедра журналістики Стусівського університету.

Модератор зустрічі, завідувач кафедри журналістики ДонНУ імені Василя Стуса Олена Тараненко представила шановну гостю і наголосила: «Сьогодні в гостях у Стусівському університеті не просто донеччанка, відома поетеса, а й випускниця філологічного факультету Донецького національного університету Ія Ківа. Для нас велика гордість та радість, що випускники нашого факультету є знаними й відомими, творчими і цікавими людьми в різних галузях. Поетична кар’єра для випускниці філологічного факультету – не дуже оригінальний шлях, проте, коли знайомишся з її творчістю, виникає питання: чи є це поезія в чистому вигляді, чи це глибинна поезія як слово душі, що торкає струни нашого серця?».

Ія Ківа в свою чергу підкреслила, що дуже рада зустрічі з Університетською родиною та розповіла про складне життя, творчий пошук себе і збірку «Подалі від раю». До книги ввійшли поезії, написані російською та українською мовами в 2014-2018 рр. У книзі підняті актуальні та болючі теми війни, пам’яті, насилля, пошуку ідентичності, травматичного досвіду тощо.

Яскравим акцентом творчого дійства стало читання поезії, щирої, наповненої переживаннями, болем, трагічністю. Червоною ниткою заходу стала «лінія опору» окупації України, щире переживання за її долю. Згадуючи буремні події 2014 року у Донецьку поетеса підкреслює: «Людина все одно повинна чинити опір. Моє місце опору – слово! Можливо, в когось це більш практичні справи. Вважаю, потрібно чинити опір і постійно нагадувати собі, що з іншого боку теж люди. Це взірець нелюдяності, аргесії, ненависті, який в першу чергу тебе з’їдає. Як відомо, воюючі країни мають здатність віддзеркалюватися. Щоб достукатися до ворога, потрібно перейти на мову окупанта, проте це дуже негативне явище, адже скочування у ненависть під час війни покрокове і непомітне».

Учасники зустрічі жваво дискутували щодо актуальних тем: поет і війна, Донбас і Україна, поезія  й проза життя, війна та довгоочікуваний мир.

Прослухавши декілька поезій авторки, доцент кафедри теорії та історії української і світової літератури Ніна Урсані підкреслила, що вони мають свій особливий ритм, який допомагає краще зрозуміти контекст, перейнятися болем і стражданням ліричного героя.

«Мені цікава вразливість людей, відображення людської травми. Там де є вразливість, там є переживання, навіть якщо воно несвідоме, то воно там є. Нас ніхто не вчить, що життя буде складним. Про це потрібно казати. Насправді ніхто неготовий до життя, ніхто не знає, з якою проблемою зіштовхнеться і як вона вплине на подальшу долю.  Вважаю, нетравмованих людей не існує. Моє писання, як виокремлення болю, здійснює терапевтичну функцію, лікує, загартовує, вчить чинити опір неприємностям. Асиметрія між «все буде добре» та «я не знав, що буде так складно» – це і є життя» – ділилася власними роздумами  Ія Ківа.

Учасників творчої зустрічі надзвичайно зацікавив лейтмотив збірки, її передісторія. «Мого батька вбили в 2010 році… До цього в родині були певні проблеми через радянську владу і багато різних речей, над якими ти часто замислюєшся. Мене це страшенно дратує: чому якась людина вирішила вбити мого батька, хто дав їй на ще право? Чому якийсь Путін вирішує мою долю? Нам ніхто не гарантував, що виїжджаючи з Донецька нас не вб’ють по дорозі. Тому  в цій збірці поезій простежуються родинні і переселенські травми. До речі, моя родина дуже часто змінювала місце проживання у ХХ ст. через радянську владу, Голокост, Голодомор тощо. І це все вилилося в мою творчість», – розповідає поетеса.

Багато питань в учасників зустрічі викликала і сама назва книги «Подалі від раю» та її обкладинка із специфічними картинами металургійної промисловості Донецька, які безперечно мають символічний зміст. Ія Ківа розповіла, чому зробила такий вибір: «Назва збірки «Подалі від раю» – це іронія «єврейського типу», коли смієшся сам над собою. Є фільм про «Леон», в якому вони з дівчинкою весь час ходили із квіткою, відчуваєш себе такою рослиною, яка не може знайти місця, знаходиться в постійному пошуку, і ця ситуація може бути досить тривалою. Оформлення збірки – це іронічне висвітлення Донбасу, картини, що мало нагадують рай, промисловість азотного, коксохімічного заводів Донецька. Моя подруга, вперше побачивши збірку, запитала: «Що це за труби Освенціма?». Для мене це типовий донецький пейзаж із запахом смороду від заводів. Безперечно, це не рай, а фіксація травми, яку ми носимо з дитинства за собою. Назва збірки – це діагноз, символ неспокою, зовнішньої і внутрішньої боротьби, яка триває, це вихід за межі зони комфорту. Переконана, особливу увагу читачів привертає паперовий кораблик, розміщений у центрі обкладинки, який намагається рухатися, адже боротьба триває, і не важливо зовнішня чи внутрішня. Я дуже сильно відчуваю порожнечу під собою, яка змушує не розслаблятися. Будь-яке місце, яке названо раєм, вже не є раєм».

Безперечно, творча зустріч, трепетне читання поезій викликали серйозні роздуми про наболіле, які кожен переосмислює та інтерпретує у своїй душі. Переконані, ці поезії назавжди залишаться в серці кожного з учасників зустрічі та нагадуватимуть, що потрібно постійно рухатися вперед за будь-яких обставин.

 

Архіви

Приєднуйтеся до нас