Виберіть сторінку

«Do your best», – Володимир Страшко

«Do your best», – Володимир Страшко

Студентами ми є декілька років, а випускниками залишаємося назавжди. Що це означає для людей, які вважають ДонНУ імені Василя Стуса своєю Alma Mater? Продовжуємо ділитися історіями успіху та життя випускників Донецького національного університету імені Василя Стуса, які розповідають про себе у студентські роки та після завершення навчання в Університеті.

Сьогодні наш співрозмовник – Володимир Страшко, випускник 2014 року економічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса спеціальності «Менеджмент та адміністрування», співзасновник консалтингової компанії «HR You», бізнес-тренер та співавтор концепції Освітнього Хабу міста Києва.

Це історія успіху, мотивації, вдячності та цінностей. Поради абітурієнтам, які хочуть бути менеджерами, студентам щодо багатогранності можливостей, випускникам для успішної адаптації на роботі. Та просто інформативна і щира розмова з випускником Донецького національного університету імені Василя Стуса.

– Що для Вас означає бути випускником Донецького національного університету імені Василя Стуса?

– Майже всі люди, з якими я спілкуюся кожного дня – це випускники економічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса. Нас об’єднує те, що ми навчалися у ДонНУ і брали активну участь у студентському житті, що залишає відбиток на майбутнє. Ще для мене Донецький національний – це школа життя, бо екосистема нашого Університету дає можливість різнобічного розвитку особистості та потрібних для життя soft skills: наукові конференції, громадські заходи, школа менеджменту, школа комунікацій. Для мене, бути випускником Донецького національного – це отримати бекграунд для усебічного розвитку та нести в собі традиції Університету. ДонНУ імені Василя Стуса – це територія можливостей, і я радий, що навчався саме тут.

– Яким Ви були студентом?

– Закінчив Університет я з червоним дипломом. Перші два курси сумлінно вчився, ходив на всі пари, а потім зайнявся громадським життям на факультеті, тому почав пропускати заняття, але на деякі ходив постійно. До прикладу, на третьому курсі відвідував кожну першу пару «Політології», що проводила Тетяна Нагорняк, яка нині є першим проректором Університету. Ці пари для мене були дуже цікавими та дещо приголомшливими.

Я належав до тієї групи людей, що постійно брала участь у багатьох заходах, був головою Спілки студентів економічного факультету. Це забирало час, але взамін давало колосальний досвід. Ще постійно співав на сцені, ми навіть з Владом Ніколаєнко (він зараз ведучий і організатор заходів) на Дебюті першокурсника виграли номінацію «Масовий вокал».

– У чому Ви вбачаєте основне завдання тренера?

– У Києві зараз тренерський бум, і багато йдуть у цю професію як «актори розмовного жанру», проте, у такому разі, це стендапери, а не тренери. Професійний тренер завжди орієнтований на аудиторію, зворотний зв’язок. І коли починаєш працювати в аудиторії, ти повинен зрозуміти, що потрібно людям, маєш допомогти розкрити потенціал учасника тренінгу.

Розкажіть, будь ласка, про найважливіший або найскладніший випадок з Вашого тренерського досвіду.

– Була в мене одна група власників бізнесів, і ця аудиторія була зовсім неактивною. Я їм розповідав про операційний менеджмент. Тоді я зовсім не отримав зворотного зв’язку впродовж тренінгу, і я не міг зрозуміти, у чому справа. Наприкінці я все ж запитав про це в аудиторії, і учасники тренінгу відповіли мені, що весь час опрацьовували кейси своїх компаній. Люди були занурені в реальні проблеми, які потребували опрацювання, що й стало результатом тренінгу. До того ж чудовим результатом! Але бували й зворотні випадки, коли аудиторії, здавалося, все подобалося, але по виконанню завдань було видно, що не все так добре. Мене це навчило, що невербальні канали комунікації не завжди відбивають реальність.

– Найкраща команда, яка вона?

– Найголовніше – коли люди мають спільну мету. Коли є не лише мета власника бізнесу, а особисто кожен розуміє, для чого він працює. Також у команді має бути сильний лідер, який буде спрямовувати людей. До того ж така людина має бути гарним психологом, щоб фіксувати мотивацію кожного та спрямовувати її на реалізацію цілей команди.

Чи можливо сформувати залученість, чи це більше залежить від самих учасників команди?

– Відповідь буде залежати від того, як ми визначимо це поняття. Частіше за все, у бізнесі під «залученістю» ми розуміємо прийняття повної відповідальності за задачу, що стоїть перед людиною. Наприклад, у мене багато чатів з моїми командами, і вони ніколи не затихають. Постійно виникають якісь питання, пропозиції, рішення. Для мене це також залученість, проте не завжди «здорова». Іноді людям може подобатися працювати настільки, що вони не сприймають свою роботу як роботу.

Сформувати залученість можна. За допомогою мотивації та правильних завдань. Залученість страждає від мікроменеджменту, коли контролюється кожний крок людини. Якщо є мікроменеджмент, то залученості не буде. А якщо є делегування, то залученість може бути, але це також не гарантія.

– Яке глобальне питання Вас найбільше бентежить? Яким може бути його розв’язання?

– На сьогодні активно відбувається роботизація та алгоритмізація роботи в різних сферах. Наприклад, працівників колл-центрів замінюють роботами, у бухгалтерії застосовуються хмарні рішення та інше. Відбуваються зміни, що звільняють людей. Тенденції такі, що потрібні будуть люди, у яких добре розвинені soft skills: емпатія, уміння слухати, генерувати ідеї та «запалювати» ними інших. Мене хвилює глобальна проблема системи освіти світового масштабу – невідповідність освіти та запитів ринку праці, що може призвести до соціальної кризи. Частина вже сьогоднішніх працівників при скороченні не знають, куди подітися, оскільки мають лише чіткий відпрацьований роками алгоритм роботи. Я переконаний, що ми маємо масово розвивати soft skills. Розв’язання цього питання системне, починаючи зі школи, ми маємо вчити дітей комунікувати, організовувати командні ігри, вирішувати кейси з обов’язковим розподілом ролей. Звичайно, складно виміряти, наскільки ви командний гравець, але це одразу видно. Сьогоднішнє суспільство йде від визначеності та можливості все виміряти до такої ситуації: якщо можна зацифрувати, то можна й замінити роботом, а якщо не можна, то свою роль і надалі буде виконувати людина. Лише людина здатна виконувати складні завдання, і з цим треба більше працювати.

– Які soft skills необхідні сучасним працівникам для успішної адаптації на роботі, наприклад, випускнику Університету?

– Розкажу зі свого прикладу. Я закінчував спеціальність «Менеджмент та адміністрування», у 23 роки став директором компанії. Спочатку було нерозуміння процесу, бо після Університету ми потрапляємо в середовище, де все не так красиво. Перша і найголовніша навичка, що стане в нагоді, – вчитися: вміння структурувати інформацію, визначати кінцевий результат та проводити декомпозицію цілей навчання. Друге – комунікації, щоб адаптуватися на роботі, бо першочергово просто треба «влитися» в колектив. Третє – емоційний інтелект, зокрема вміти відстежувати емоційні реакції людини при спілкуванні. Приміром, вміти донести свою думку до керівника, «продати» свою ідею, якщо вона має цінність для компанії.

– Що Вас мотивує до роботи та надихає?

– Зазвичай у людини завжди багато різних мотивацій. Є декілька основних, що видозмінюються протягом життя. Для мене завжди дуже сильною мотивацією була самореалізація. Тобто якщо в мене виникає якась ідея, я повинен мати можливість, ресурси та інструменти для її реалізації. І, звичайно, хочеться позитивного зворотного зв’язку. Мене дуже мотивує, коли моя справа мені подобається, я не обмежений в інструментах, і це корисно. Фінансова мотивація – це вже наслідок. Мені подобається такий підхід: скільки ти заробляєш, еквівалентно тому, наскільки ти цінний для суспільства. Але фінанси мають бути наслідком того, що ти вмієш робити найкращим чином.

– Що демотивує? І як Ви з цим боретесь?

– Демотивують немотивовані люди. Коли вони обмежуються оплатою своєї праці та більше ні до чого не прагнуть. Виявити ці моменти та справлятися з ними – це задача менеджера. Демотивує несистемність і, як тренер можу сказати, бажання замовників отримати результат швидко та без особливих зусиль. Але ми роз’яснюємо користь системного підходу.

– Яке Ваше кредо життя, основні принципи, яких дотримуєтеся?

– Do your best. Тобто у тих умовах, у яких ви знаходитеся зараз, постарайтеся зробити максимум. Зробити все, що від вас залежить. З таких людей я формую команду. Інший аспект – це екологічність діяльності. Не просто заробити грошей, а працювати заради чогось більшого, цінного.

– З ким із Великих Ви б хотіли поспілкуватися? Що запитали б?

– Як особистість мені завжди подобався Вінстон Черчіль. Було б цікаво з ним поговорити. Це інтелектуально розвинена людина і дуже врівноважена. У різних ситуаціях він не опускав руки та всюди мав успіх.

– Що побажаєте студентам та Університету?

– Хочу побажати студентам, щоб вони розуміли, що студентське життя не обмежується часом з першої до п’ятої пари. Це лише один контекст з великої кількості можливостей, що відкриті для студента. До того ж, знання мають властивість забуватися. У мене така ситуація склалася з вищою математикою, я нічого не пам’ятаю, проте наразі мені й не потрібні ті знання. Але здібність до аналітичного або комплексного вирішення завдань, що розвиває математика, залишається. Бажаю студентам не зациклюватися лише на навчанні, а брати участь у громадському житті, у тренінгах, виступати на сцені й усе інше. Це той фундамент, що нікуди не подінеться.

Моє побажання Університету: щоб ті людські цінності, що були в роки мого навчання, примножувались Університетом. Щоб Університет беріг своїх кращих людей. Цінність – це люди! Бо люди формують все. Для мене, Університет – це Alma Mater, з якою мене пов’язують лише позитивні емоції, це люди, яким я дуже вдячний, що вони були та є у моєму житті. Викладачі нашого Університету дають не просто знання, а культуру та віру в цінності, а це означає, що вони виховують особистостей. Бажаю, щоб першочергово Університет формував особистостей, а потім професіоналів. Бо професіонал може доформуватися безпосередньо на роботі, а особистість формується раніше.

– Менеджмент зустрічається усюди, що порадите почитати зацікавленим?

– Перше, що спадає на думку, – це навчальна програма для менеджерів, що є в нашому Університеті та Пітер Друкер. Для мене, менеджер – це конкретний набір навичок, що необхідно розвивати. Також я би порадив студентам або абітурієнтам, які цікавляться менеджментом, більше практикуватися. Наприклад, на родичах та друзях. Якщо хочете потренувати навички менеджера, ви можете організувати, скажімо, пікнік, щоб учасники висловили свої побажання, визначити час, місце, усіх зібрати. Взяти на себе цю відповідальність, бо менеджмент починається з цього. Та людина, що візьметься організовувати – це і є лідер, у якого розвинені менеджерські навички. Ті, хто цікавиться менеджментом, але не готові або не хочуть сказати: «Я візьмусь за організацію», скоріш за все не мають майбутнього як менеджери. І це не погано, просто таким людям дорога на інші спеціальності.

– Що таке успіх особисто для Вас?

– Це багатогранне поняття. Наприклад, жінка має трьох вихованих дітей, значить вона успішна у цьому контексті. Або власник великої компанії – успішний у бізнесі, але в нього, наприклад, діти виросли не найкращими людьми, тобто як батько він не успішний. Успіх у житті складно визначити. Якщо ж говорити про успіх у якійсь справі, то це – бути кращим, ніж середньоарифметичний представник професії або потрапити в число 10% найбільш професійних людей. Це не складно. Але головніше, на мою думку, успіх у житті: знати, чого хочеш, робити те, що подобається, бути щасливою людиною.

Спілкувалася Анастасія Саржевська

Приєднуйтеся до нас