Виберіть сторінку

Світла пам’ять Вам, дорогий наш СЛОВОЛЮБЕ

14 січня пішов із життя Євген Степанович Отін — доктор філологічних наук, професор, академік вищої школи АН України, академік Петровської академії, учений зі світовим ім’ям, який був деканом філологічного факультету Донецького національного університету протягом 27 років.

15 січня у деканаті філологічного факультету зібралися викладачі, співробітники, студенти, щоб вшанувати пам’ять свого колеги.

На адресу філологічного факультету ДонНУ надійшли листи-співчуття від Інституту української мови НАН України, Одеського, Хмельницького, Чернівецького та інших університетів України.

В.о. декана філологічного факультету В.В. Мозгунов наголосив на тому, що колектив факультету спіткало велике горе, і, зокрема, зазначив:

«Переоценить вклад этого Человека не только в науку, но и в жизнь каждого из нас сложно. Он был мерилом преданности своему делу. Великодушия. Мудрости и душевной щедрости. Он принадлежит к когорте тех, кто создавал не только факультет, но и весь университет. Благодаря его исследованиям, большая часть которых была уникальными в масштабах мировой науки, о Донецком университете знали тогда, когда мы только начинали свой путь к вершинам.

Он был добр и отчаянно решителен одновременно, по-отцовски строг и по-родительски чуток.

Хотел сказать, что ушел Человек-Эпоха…

Но ведь не ушел! Остался в сердце каждого из нас, тех, кого он учил и воспитывал, монолитом, непревзойденным примером служения Божественному Творению — Его величеству Слову».

Учениця Євгена Степановича, професор, завідувач кафедри української філології і культури Г.П. Лукаш сказала, що неможливо повірити в те, що сталося:

«Важко говорити про Євгена Степановича: пішов у небуття. Не можна уявити його у категоріях минулого часу. Людина потужної енергії, світлого могутнього розуму, широчезної ерудиції, а його знання філології — як глибокий колодязь, дна якого не видно… Йому уже серед нас НЕ БУТИ.

Ні, він БУДЕ. Світлі спогади про його душевність, гумор; його тепла і, мабуть, трохи лукава посмішка, його завжди вчасна підтримка, його щира радість від наших успіхів, ‒ усе це з нами, усе це в нас.

Не хочу говорити: прощайте, Учителю! Живіть, БУДЬТЕ! А Ваші слова будуть говорити до нас не з небуття, а з чистого лексичного поля Ваших мовознавчих студій».

Багато спогадів, слів шани, скорботи й пам’яті було сказано в цей день — і викладачами, і студентами факультету.

В.о. завідувача кафедри журналістики О.В.Тараненко:

«Ушел из жизни Евгений Степанович Отин, и вместе с ним уходит целая эпоха в жизни филологического факультета.

Вспоминая Евгения Степановича, сразу же вспоминаешь шекспировскую фразу: „Он человек был — человек во всем; ему подобных мне уже не встретить…“. Это был Человек с большой буквы, которого природа необыкновенно щедро одарила талантами и достоинствами, Филолог с тончайшим чувством слова, Ученый с энциклопедической эрудицией, Интеллигент во всех своих поступках и помыслах.

Для всех нас Евгений Степанович был Учителем — не только для тех, кто слушал его лекции и учился у него истории языка, ономастике, исторической грамматике, а это большинство преподавателей и студентов филологического факультета — он учил нас всех самим фактом своего существования, он преподал нам важнейшие жизненные уроки, которые мы не забудем. Но тем невосполнимее чувство утраты Учителя».

Завідувач кафедри української літератури і фольклористики, професор В.А. Просалова:

«Згадувати Євгена Степановича Отіна доводиться кожному, хто працював на філологічному факультеті Донецького національного університету, адже з цим факультетом пов’язана майже вся його професійна діяльність — і як декана, і як науковця, і як викладача. Дивовижна працездатність, уболівання про долю рідного факультету, інтелект Євгена Степановича були дивовижними…

Зараз боляче та гірко писати про це в минулому часі: він відійшов у засвіти, лишивши чималий науковий доробок, багатьох учнів, які мають передати його величезну любов до СЛОВА, своєї справи.

Книги, статті, словники — Євген Степанович жив цим, радів кожній новій публікації, вірив у те, що розгадав таємницю назв, зрозумів етимологію слів.

Світла пам’ять Вам, дорогий наш СЛОВОЛЮБЕ.

ХАЙ БУДЕ ЗЕМЛЯ ВАМ ПУХОМ!».