“Мову кохання ніхто не скасовував”
Днями до вінницької Книгарні «Є» завітали друзі, вчителі, однодумці Юрія Матущака — випускника Донецького національного університету імені Василя Стуса, очільника ГО «Поштовх», добробольця батальйону «Дніпро-1» з позивним «Вітер», що пішов назавжди…в Іловайську…
Приводом для зустрічі стала презентація довгоочікуваного роману Олександри Іванюк «АМОР[Т]Е» — правдивої історії кохання італійки Франчески Леонарді та донецького вчителя історії, громадського активіста і патріота Юрка Матущака.
Олександра зізнається, що цей роман дався їй тяжко. «Місяці розмов з Франческою, майже щодня — це час болісного сподівання, що він повернеться з того „котла“ живим»…
Олександра зачитує уривок з роману — знайомство Фра (саме так Юрко називав свою Франческу) — волонтерки, що приїхала в Донецьк вчити російську мову, і завзятого, іноді шаленого і такого справжнього — Юрка. На перше побачення він повів Фра на цвинтар, де поховані італійськи воїни часів Другої світової війни, тому що «кожен має знати свою історію».
«Можна було у Львові бути патріотом, у всі часи можна було. Бути патріотом у Донецьку — це зовсім інша характеристика людини», — саме таку думку пропонує Олександра своєму читачеві. Вона і сама була добре знайома з Юрком. «Він вимагав багато від себе і від інших. Він і зараз багато чого робить, незримо, бо те, що він започаткував, — продовжується…»
Юрко Матущак не міг залишатися осторонь Революції Гідності та війни, бо понад усе він любив Україну. Без пафосу, без самопіару, він робив свою справу — як та пташка-колібрі з його улюбленої притчі, що самотужки намагалася загасити пожежу в лісі. Саме тому, перебуваючи у «чорних списках» окупантів, він тричі повертався у свій Донецьк і пішов воювати за нього, бо «Донецьк — це мій кінець світу», — якось зізнався він Фра.
Роман Олександри Іванюк «АМОР[Т]Е» — непересічна історія, він поза літературою, тому що це — частина життя. Йому пророкують переклад і видання за кордоном та екранізацію. Ми щиро вдячні Францесці Леонарді (Francesca Leonardi) за цю сповідь, та Олександрі Іванюк (Sasha Iwaniuk) — за те, що відкриває читачеві нашого Юрка та Українській Донецьк, що боровся!
Ми пам’ятаємо…
