Міжнародна кар’єра починається в ДонНУ: історія Анастасії Рисіч, випускниці Університету й аспірантки Реннського інституту хімічних наук

Наталія СТЕБЛИНА, в.о. завідувача кафедри журналістики та соціальних комунікацій ДонНУ імені Василя Стуса

Сергій РАДІО, проректор з наукової роботи ДонНУ імені Василя Стуса

 

 

Міжнародна кар’єра починається в ДонНУ: історія Анастасії Рисіч, випускниці Університету й аспірантки Реннського інституту хімічних наук

 

 

Анастасія Рисіч із дитинства мріяла досліджувати світ і створювати нові речі, а хімією захоплювалася зі школи. В ДонНУ імені Василя Стуса вона отримала можливість долучитися до наукової роботи вже на другому курсі. В університеті її мотивували поїхати на навчання до Франції.

І от сьогодні Анастасія вже закінчує аспірантуру в Institut des Sciences Chimiques de Rennes (Реннський інститут хімічних наук), вивчаючи сполуки, що можуть використовуватися в оптоелектроніці.

Чим саме відрізняється підготовка українських та французьких аспірантів? Для чого в університетах ЄС хіміки опановують управління проєктами та фінансами? І що потрібно, аби українські науковці повернулися додому? Про це читайте в інтерв’ю.

 

Від дня відкритих дверей – до справжньої науки

 

Пані Анастасіє, розкажіть трохи про себе. Де Ви навчалися до вступу до університету, в бакалавраті та магістратурі? Що спонукало Вас обрати саме хімію як професійний шлях?

 

Я виросла та навчалася у Вінниці, де закінчила КЗ «Вінницький гуманітарний ліцей № 1 імені М. І. Пирогова». Хоча мене завжди цікавили іноземні мови, справжнє захоплення виникло тоді, коли ми почали вивчати хімію. До закінчення школи я вже була впевнена, що хочу продовжити цей шлях, і вступила на хімічний факультет Донецького національного університету імені Василя Стуса, який після переїзду працює у Вінниці. Хімія приваблює мене тим, що дозволяє водночас досліджувати світ і створювати нові речі, здатні реально змінювати життя.

 

Чи не було боязно вступати до переміщеного університету? Якими були Ваші очікування і що стало несподіванкою?

 

Ні, страху в мене не було, але певні питання все ж виникали. Відповіді я отримала на дні відкритих дверей, де змогла поспілкуватися з викладачами хімічного факультету – після цього вже точно знала, що вступатиму саме в ДонНУ. Спочатку я уявляла університет як місце з довгими й, можливо, нудними лекціями. Але насправді освітня програма виявилася збалансованою між теорією та практикою, і вже після другого курсу я отримала можливість долучитися до справжньої наукової роботи. Це було дуже мотивуюче відкриття.

 

Коли Ви вперше зацікавилися науковими дослідженнями? Чи пов’язане це захоплення з темою Вашої теперішньої дисертації?

 

Оскільки раніше у мене не було можливості брати участь у наукових дослідженнях, я з великим інтересом погодилася на пропозицію завідувача кафедри, професора Георгія Розанцева та магістранта Олега Усачова долучитися до роботи, пов’язаної з дослідженням поліоксометалатів у водно-органічних середовищах. Іони поліоксометалатів можна уявити як великі «молекулярні пазли», побудовані з атомів металів і Оксигену, а склад середовища, у якому їх отримують, може вирішально впливати на їхню будову. Тема моєї дисертації не пов’язана з цим проєктом, адже зараз я займаюся дослідженням хіральних органічних радикалів, які застосовуються в органічній електроніці та магнітних матеріалах. Хіральні органічні радикали можна порівняти з лівою і правою рукою: вони дуже схожі, але не накладаються одна на одну, а віддзеркалюються одна в одній. Такі частинки мають особливі електронні властивості й високу реакційну здатність, тому їх вивчають для створення сучасних електронних і магнітних пристроїв.

 

Як Ви опинилися у Франції? Це був конкурс, стипендія, запрошення від наукового керівника чи, можливо, комбінація кількох чинників?

 

У цьому мені допоміг Донецький національний університет імені Василя Стуса та програма мобільності Erasmus+. На другому курсі магістратури я поїхала до Університету Тулузи ІІІ Поля Сабатьє, що знаходиться на півдні Франції, паралельно продовжуючи навчання в Донецькому університеті дистанційно. Це дало мені змогу отримати дипломи обох університетів. Від Erasmus+ нам виплачували стипендію, яка цілком покривала витрати на проживання у Франції, а з подачею заявки допомагав міжнародний відділ Донецького національного університету, зокрема Світлана Жильцова.

 

Яким був Ваш магістерський досвід в Україні та у Франції? Які навички, здобуті під час навчання в Україні, стали особливо корисними для опанування магістерської програми в Університеті Тулузи III – Поля Сабатьє?

 

Магістратура в Україні дала мені міцну теоретичну базу та навички самостійної наукової роботи, що дуже допомогло під час навчання у Франції. Там я змогла ефективно застосовувати ці знання в практичних дослідженнях і швидко адаптуватися до нової навчальної системи та міжнародного середовища.

 

В Україні аспіранти – усе ще студенти, у Франції – молоді дослідники

 

На Вашу думку, які ключові відмінності між підготовкою аспірантів у Франції та в Україні?

У Франції аспірантура – це насамперед робота молодого дослідника з офіційним статусом і зарплатою, орієнтована на інтеграцію в міжнародне наукове середовище та розвиток кар’єри не лише в університетах, а й у приватному секторі.

В Україні ж аспірантура здебільшого зберігає риси студентського навчання. Фінансування – обмежене, навчання та захист – формалізовані, тому зосередитися саме дослідженні буває складно.

 

Як організована система наукового супроводу у Франції? Яка роль наукового керівника, лабораторії, дослідницького колективу? Як відбувається взаємодія з адміністрацією?

У Франції аспірант може поєднувати індивідуальну роботу з керівником і мати широку підтримку з боку лабораторії та адміністрації. Головну роль у науковому розвитку відіграє науковий керівник – саме він допомагає аспірантові визначити тему, сформулювати завдання, контролює хід дослідження, консультує щодо публікацій та виступів на конференціях. Водночас аспірант не працює у відриві від інших: він є членом конкретної лабораторії, яка надає доступ до обладнання, інфраструктури та фінансування.

Дуже важливою є атмосфера колективу – робота в команді з постдоками, інженерами та колегами дозволяє швидко опановувати нові методи й отримувати необхідний досвід.

Адміністративний супровід здійснюється через докторську школу, де зареєстрований кожен аспірант. Вона відповідає за навчальні курси, щорічні звіти й контроль прогресу. Крім того, у кожного здобувача є так звана комісія прогресу (Comité de suivi individuel) – незалежні викладачі, які оцінюють розвиток дисертаційної роботи і можуть втрутитися, якщо виникають проблеми з науковим керівником чи умовами дослідження. Таким чином, адміністрація університету та лабораторії бере на себе питання контрактів, стипендій, відряджень та звітності, а також гарантує дотримання академічної етики. Завдяки такій структурі аспірант у Франції має і тісну співпрацю з науковим керівником, і підтримку колективу, і захист від адміністративних чи організаційних труднощів. Це дозволяє зосередитися насамперед на дослідженні й водночас бути впевненим у надійному інституційному супроводі.

 

Чи мали Ви чіткий план досліджень на весь період аспірантури? Наскільки жорстко його потрібно дотримуватися і хто відповідає за його корекцію?

Коли я вступала до аспірантури, був лише загальний план дослідження, визначений разом із науковим керівником. У Франції зазвичай не складають дуже жорсткий графік на всі три роки, адже хід роботи часто залежить від результатів експериментів і може змінюватися. План коригується поступово: основні напрями визначає науковий керівник, але аспірант також має свободу пропонувати свої ідеї. Раз на рік відбувається офіційна оцінка прогресу – тоді комісія переглядає результати й за потреби радить коригування. Тому план радше є «дорожньою картою», ніж детальним розкладом, і його завжди можна адаптувати під нові наукові відкриття чи труднощі.

З особистого досвіду можу сказати, що перша ідея мого проєкту виявилася не надто продуктивною, тому після обговорень із керівником ми вирішили змінити напрям.

 

Чи проходять французькі аспіранти спеціальні курси, зокрема з академічного письма, викладацької майстерності, проєктного менеджменту?

У Франції кожен аспірант має обов’язково проходити спеціальні курси, які організовує докторська школа. Вони охоплюють не лише вузько наукові питання, а і допомагають оволодіти широким спектром навичок, корисних для подальшої кар’єри. Серед них – академічне письмо та підготовка статей, публічні виступи, викладацькі методики, основи управління проєктами й фінансами, а також академічна етика.

Протягом трьох років аспірант повинен набрати 100 прослуханих годин за ці заняття. Це можуть бути як короткі тренінги на кілька днів, так і розширені семінари, конференції чи літні школи. Частина курсів орієнтована на підготовку до академічної діяльності, інші ж розвивають універсальні навички (transferable skills), які стануть у пригоді і в промисловості, і в міжнародних дослідницьких проєктах.

 

Як фінансується аспірантська освіта у Франції? Ви отримуєте стипендію, зарплату, маєте грант? Як це відображається на Вашій автономії?

 

У Франції аспірантська освіта зазвичай фінансується через контракт наукового співробітника (contrat doctoral), який оформлюється на 3 роки. Це фактично зарплата із соціальними гарантіями, а не просто стипендія. Розмір контракту покриває витрати на життя і дозволяє зосередитися на дослідженні без необхідності шукати додаткову роботу. Деякі аспіранти також отримують фінансування через гранти на проєкти, стажування чи міжнародні програми, як-от Erasmus+ чи Marie Skłodowska-Curie.

Такий підхід забезпечує велику автономію: аспірант може повністю присвятити час науковій роботі, планувати експерименти та відвідувати конференції, не будучи залежним від сторонніх джерел доходу. Одночасно наявність контракту означає формальні зобов’язання перед керівником і лабораторією, але вони чітко регламентовані, тому аспірант має свободу у виборі напрямку дослідження в рамках свого проєкту.

Наприклад, участь у міжнародних конференціях у Франції та Італії, курси французької мови і літню школу з тематики фотохімії та фотофізики в іншому місті мені повністю оплачувала лабораторія.

 

Чи залучають аспірантів до викладання чи адміністративної роботи? Якщо так, то яким чином це поєднується з наукою?

 

У Франції аспірантів дійсно залучають до викладацької роботи, але зазвичай це обмежується кількома годинами на тиждень, щоб не заважати основним дослідженням, і лише за бажанням аспіранта (такі години додатково оплачуються). Вони можуть проводити практичні заняття, семінари або допомагати студентам у лабораторії. Крім того, деякі аспіранти беруть участь у адміністративній роботі лабораторії чи університету, наприклад, у підготовці матеріалів для курсів або організації заходів. Проте, залежно від університету, можуть існувати обмеження на викладання курсів лише французькою мовою.

Завдяки чіткій організації робочого часу ці обов’язки можна поєднувати з науковою діяльністю: науковий керівник та лабораторія стежать, щоб аспірант мав достатньо часу для експериментів і написання дисертації. Для багатьох це навіть корисно, оскільки викладання та участь в організаційних процесах розвивають додаткові навички — комунікаційні, організаційні та управлінські.

Я, наприклад, допомагала двом студентам у лабораторії, які проходили практику у мого керівника (магістри 1-го та 2-го курсів). Ми запропонували їм частини мого аспірантського проєкту, тож я навчала їх основам роботи в хімічній лабораторії та організації часу, а вони, у свою чергу, допомагали мені швидше просувати дослідження певної теми.

 

Сполуки, що допоможуть удосконалити дисплеї та сонячні панелі

 

Над чим Ви зараз працюєте? У чому полягає основна ідея або завдання Вашої дисертації?

 

Темою моєї дисертації є «Innovative chiral organic radicals for applications in optoelectronic» («Інноваційні хіральні органічні радикали для застосувань в оптоелектроніці»). Основне завдання моєї дисертації полягає у синтезі та вивченні хіральних органічних радикалів із заданими електронними та оптичними властивостями та оцінці їхнього потенціалу для застосування в оптоелектронних пристроях, таких як OLED-дисплеї або органічні сонячні елементи. Це дослідження про молекули, які поводяться як крихітні «перемикачі» світла й електрики. Якщо навчитися правильно їх створювати та керувати їхніми властивостями, то з них можна робити кращі екрани та більш ефективні сонячні панелі.

 

Які методи Ви використовуєте у своїй роботі? Чи все необхідне для досліджень доступне безпосередньо в університеті? Як вирішуються питання з нестачею реагентів чи обладнання?

 

У своїй роботі я використовую методи органічного синтезу та характеристики сполук. У своїй роботі я створюю нові органічні молекули й детально їх «перевіряю». Для цього використовую різні методи (зокрема спектроскопічні техніки (NMR, UV-Vis, EPR, люмінесценцію, циркулярний дихроїзм), хроматографію, мас-спекстроскопію, а також електрохімічні методи для дослідження радикалів), які можна порівняти з набором наукових «сканерів»: одні показують, як влаштована молекула, інші – як вона взаємодіє зі світлом, електрикою або магнітним полем. Це дозволяє зрозуміти, чи підходять такі молекули для використання в електронних і оптичних пристроях.

Більшість необхідного обладнання та реагентів доступна безпосередньо в університетській лабораторії, що дозволяє ефективно проводити експерименти.

Якщо ж якогось реагенту або специфічного обладнання не вистачає, ми вирішуємо це через замовлення у постачальників, співпрацю з іншими лабораторіями університету або партнерськими установами, а інколи – через міжнародних колег. Такий підхід дозволяє забезпечити безперервність досліджень навіть за нестачі певних ресурсів.

 

Якою є культура наукової співпраці у Франції? Чи активно підтримується міжлабораторна або міжуніверситетська кооперація?

 

У Франції культура наукової співпраці дуже розвинена. Аспіранти та дослідники активно взаємодіють як у межах своєї лабораторії, так і між різними лабораторіями та університетами, особливо через спільні проєкти, гранти та наукові мережі. Міжлабораторна кооперація часто включає обмін обладнанням, реагентами та досвідом, а також спільні публікації та участь у конференціях. Така практика дозволяє швидше отримувати нові результати, навчатися сучасним методам і розширювати наукові контакти, що особливо важливо для розвитку міжнародних проєктів.

Я вже мала досвід працювати з багатьма дослідниками, які приїжджали у нашу лабораторію для проведення певних експериментів як з інших міст Франції, так і з інших країн, наприклад, Чехії, Польщі, Японії, Китаю, Фінляндії, США, Італії, Іспанії. Також, сама мала змогу поїхати у Laboratoire National des Champs Magnétiques Intenses (LNCMI) (Національна лабораторія сильних магнітних полів) у Ґреноблі, де протягом тижня ознайомилась з новим інструментом та методом дослідження радикалів та органометалічних сполук.

Також у Франції є кілька лабораторій, при яких створені так звані дослідницькі платформи для різних напрямків. Лабораторія отримує грант на фінансування, закуповує необхідне обладнання (наприклад, для фотохімічних або парамагнітних вимірювань), наймає інженерів і технічний персонал для допомоги з користуванням приладами та відкриває доступ для дослідників зі всього світу. Дослідники можуть забронювати потрібний період часу – день, тиждень або місяць – і приїхати для проведення експериментів. За користування такою платформою стягується певна плата, яку зазвичай покриває лабораторія, в якій ви працюєте. Це дуже зручно, якщо потрібно провести експерименти на якомусь специфічному приладі.

 

Чи маєте Ви можливість брати участь у міжнародних конференціях, стажуваннях, літніх школах? Як університет сприяє такій активності?

Так, у Франції аспіранти мають широкі можливості для участі у міжнародних конференціях, стажуваннях та літніх школах. Це дозволяє не лише представляти власні дослідження на світовому рівні, а й навчатися новим методам, обмінюватися досвідом із колегами з інших країн і розширювати професійні контакти. До того ж, щонайменше дві участі у міжнародних конференціях у Франції та за її межами є обов’язковими для аспіранта для подальшої валідації докторською школою перед видачею диплому (за що також нараховується певна кількість годин для отримання кредитів).

Оскільки аспіранти можуть самостійно обирати конференції, які їх цікавлять, я вже взяла участь у:

• двох конференціях, організованих моєю докторською школою;
• п’ятьох міжнародних конференціях у Франції (одну з яких вдалось відвідати ще під час Еразмусу у Тулузі);
• одній міжнародній конференції в Італії;
• літній школі в Анже, Франція.

До того ж, університет підтримує участь аспірантів, постійно надаючи інформацію про нові конференції, стажування, літні школи, внутрішні та міжнародні фінансування для дослідження власних проєктів і т. ін. Така система мені дуже подобається, адже вона відкриває багато можливостей для професійного зростання у світі хімії та технологій.

 

Як ставляться до українських дослідників у Франції

 

Як у Франції сприймають українських студентів і дослідників? Чи змінилось це ставлення після 2022 року?

 

У Франції українські студенти та дослідники користуються значною підтримкою, особливо після початку повномасштабної війни у 2022 році. Університети та наукові установи надають спрощений вступ, фінансову допомогу, курси французької мови, житло та соціальну підтримку. Для науковців існують спеціальні програми, які дозволяють продовжувати дослідження у французьких лабораторіях. Загалом ставлення до українців у Франції дуже позитивне, а університети активно сприяють їхньому навчальному та професійному розвитку. Ця підтримка є частиною ширшої ініціативи солідарності з тими, хто постраждав від війни.

 

Чи відчуваєте Ви солідарність і підтримку з боку європейської академічної спільноти щодо ситуації в Україні?

 

Так, однозначно. Мій керівник та колеги постійно запитують, що з моєю сім’єю в Україні, чи все в них добре, пропонують свою допомогу. Також знаю, що у Франції ще у 2017 році була створена програма PAUSE (Programme d’Accueil en Urgence des Scientifiques et artistes en Exil) для термінової підтримки науковців та митців, які змушені залишити свої країни через війну або переслідування. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну програма відкрила спеціальний фонд «Solidarité Ukraine» («Солідарність з Україною») для підтримки українських дослідників та їхніх родин. PAUSE надає фінансову допомогу на перебування у французьких університетах і лабораторіях, допомогу з організацією візиту та можливість подальшої участі у довгостроковій програмі. Програма включає гранти на зарплату та організаційні витрати, сприяючи інтеграції науковців у лабораторії. Таким чином, PAUSE дозволяє українським дослідникам продовжувати наукову діяльність у безпечних умовах і зберігати науковий потенціал України.

 

Чи замислюєтесь Ви про повернення до наукової роботи в Україні? За яких умов це могло б стати реальністю?

 

Чесно кажучи, такі думки справді виникають, але точно не найближчим часом. Спочатку хотілося б повного закінчення війни. А для того, щоб повернення стало реальністю, необхідні стабільні умови, такі як безпечне середовище, підтримка держави у фінансуванні розвитку науки, наявність сучасної лабораторної бази та можливостей для міжнародної співпраці. Також велике значення має підтримка наукового середовища і колег, щоб можна було реалізовувати інноваційні проєкти та розвивати власну команду.

 

Що з французького досвіду підготовки аспірантів, на Вашу думку, може бути ефективно адаптованим в Україні?

 

Французький підхід мені подобається тим, що тебе розглядають як молодого дослідника, а не просто студента, як це часто буває в Україні. Це і повноцінна зарплата, і свобода вибору – теми досліджень, курсів, конференцій та стажувань. Також важливою є сильна інтеграція аспіранта в лабораторний колектив та активна співпраця з постдоками й інженерами. Усі ці елементи створюють більш структуроване середовище та сприяють підтримці розвитку молодих науковців. Думаю, таку модель можна було б адаптувати й в Україні, що допомогло б заохочувати більше студентів вступати на аспірантуру та займатися наукою.

 

Яку пораду Ви дали б українським студентам, які мріють про міжнародну наукову кар’єру? З чого варто почати?

 

В першу чергу, не бійтеся йти до своєї мрії. Уявіть, що ви знову маленькі і тільки вчитеся ходити: ви йдете, падаєте, встаєте, знову падаєте і знову встаєте, але не зупиняєтесь. У науковій кар’єрі все так само: не все працює так, як ви планували, десь можна помилитися, десь зробити нове відкриття, презентувати роботу на конференції та отримати нову колаборацію. Головне – не боятися і не опускати руки через труднощі.

За можливості, починайте наукову роботу ще на бакалавраті або магістратурі – це може бути участь у проєктах, робота в лабораторії або стажування. Дуже важливо також вивчати англійську мову, адже вона відкриває доступ до міжнародної співпраці, курсів, публікацій і конференцій. Спробуйте себе у міжнародних обмінах, таких як програми мобільності чи Erasmus+, щоб розширювати контакти та знайомитися із сучасними методами. І, звісно, не бійтеся пропонувати власні ідеї, ставити запитання і шукати підтримку у наставників – це допомагає сформувати наукову автономію та підготувати ґрунт для міжнародної кар’єри.

 

Наостанок: Три слова, які найточніше описують Ваш шлях у науці.

 

Я б описала це як «Цікавість, наполегливість, співпраця».

Цікавість – бо саме вона спонукала мене обирати нові теми, ставити запитання та шукати відповіді.

Наполегливість – бо в науці часто доводиться долати труднощі, проводити багато спроб і не здаватися після невдач.

Співпраця – бо науковий прогрес неможливий без взаємодії з колегами, наставниками та міжнародними партнерами.