Микола Васильович Смірнов: нереалізовані надії
Восени 2015 року кафедра філософії ДонНУ готується відсвяткувати своє 50-річчя. До цього ювілею ми зібрали спогади про найцікавіших «ветеранів філософського фронту» нашого університету. Нижче пропонується другий нарис з серії біографічних портретів, присвячений постаті Миколи Васильовича Смірнова (1924-2013).
Першим завідувачем створеної у 1965 році кафедри філософії Донецького державного університету став Микола Васильович Смірнов. Автору цих рядків пощастило бути знайомим з цією, безумовно, цікавою особистістю і навіть відзняти на відео декілька годин інтерв’ю з ним.
Завжди доброзичливий і відкритий до спілкування, він пройшов складний життєвий шлях, який розпочався квітневого дня 1924 року у маленькому містечку Тульської області. На його долю випало сурове випробування війною. Він добровольцем пішов до військового комісаріату одразу після закінчення середньої школи. Проходив підготовку у Саранському військово-піхотному училищі. На фронт потрапив вже лейтенантом, був командиром мінометного взводу у складі 1-го Українського фронту. Перемогу зустрів у германському містечку Вальдентур. Мав чисельні бойові нагороди, зокрема, ордени Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня, Богдана Хмельніцького, медаль «За відвагу».
Після демобілізації вступив на філософський факультет Московського державного університету імені М.В. Ломоносова. Духовні та етичні пошуки покоління переможців важко втискувалися в межі офіційних ідеологічних догм. Тому, мабуть, невипадково, що серед співкурсників Миколи Васильовича виявилося чимало цікавих мислителів: Е. Ільєнков, І. Нарський, В. Келле, О. Потьомкін. З Олександром Зіновьєвим, також фронтовиком, М.В. Смірнов навіть жив в одній кімнаті у гуртожитку та випускав студентську газету, про що залишив цікаві спогади. У 1951 році М.В. Смірнов вступив до аспірантури МДУ, у 1954 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Обґрунтування К. Марксом в „Капіталі“ матеріалістичного розуміння історії». Саме у Москві він отримав перший викладацький досвід.
У середині 50-х років Микола Васильович переїхав до Донецька, де працевлаштувався у педагогічному інституті. На той час він був єдиним у місті кандидатом філософських наук. М.В. Смірнов відрізнявся неабиякими ораторськими здібностями, багато виступав, як тоді було прийнято, перед трудовими колективами. У вітальній адресі до 80-річчя нашого героя є такі слова: «Студентство нашого краю з великою любов’ю ставилось до викладача М.В. Смірнова. Його своєрідна педагогічна майстерність відрізнялася високою професійністю, якій були притаманні глибокі знання, теоретично фундовані обширним фактичним матеріалом, а також переконливе подання навчальної інформації, пов’язане з дискусійною формою її засвоєння. Такий ефективний педагогічний підхід викликає величезну зацікавленість у допитливої студентської молоді. Багато студентів з інших факультетів й інститутів прагнули відвідати заняття відомого лектора. Повагою він користувався також серед колег-викладачів. Ораторську майстерність Микола Васильович відшліфовував, виступаючи з публічними лекціями перед широким загалом Донбасу, його з радістю запрошували шахтарі, металурги, машинобудівники і сільські мешканці нашого краю».
У 1958 році Миколу Васильовича запрошують на роботу в Донецький індустріальний інститут і доручають створити кафедру філософії. Він з успіхом впорався з цім завданням, але через інтриги колег, як це іноді трапляється, вимушений був полишити посаду завідувача. У 1965 році М.В. Смірнов повертається до Донецького державного університету, де понад десять років очолює кафедру філософії.
Наукова тема, присвячена аналізу «хибної свідомості», яку Микола Васильович розробляв протягом майже всього життя, в радянських умовах не могла знайти своєї адекватної оформленості у вигляді монографії або захищеної докторської дисертації, адже породжувала закономірні асоціації з реальним станом спотвореної ідеологією свідомістю тоталітарного суспільства. Як зазначає І.Т. Пасько, М.В. Смірнов «мав належну філософську освіту, необхідні творчі здібності і адекватну культуру світосприйняття. Але для написання докторської дисертації в умовах Донецька цього було замало. Той теоретично-філософський дискурс, що складався в московському інституті філософії шістдесятих років, так і не був до кінця ним засвоєний. Для цього йому були потрібні постійні творчі контакти і кваліфіковані наукові консультації. Але не сталося. Чи то Москва не хотіла йому простягнути руку, чи то він сам відмовився від неї. Цікавий задум так і залишився нереалізованим». Пильні університетські колеги швидко відчули мотиви вільнодумства у промовах популярного лектора і розпочали цькування. Парадоксально, але в одному з доносів колишній бойовий офіцер-орденоносець був звинувачений навіть у симпатіях до нацизму! Попри абсурдність такого звинувачення доцент Смірнов вдруге був позбавлений посади завідувача кафедри і вимушений був піти з університету.
Після цього Микола Васильович працював у інших вишах Донецька. Його лекції слухали студенти Донецького медичного університету, Донецького інституту здоров’я, фізичного виховання і спорту, Донецького інституту інформатики і штучного інтелекту, він очолював кафедру гуманітарних дисциплін Донецької філії Міжрегіональної академії управління персоналом. По можливості, продовжував публікацію результатів своїх філософських пошуків — побачили світ три його монографії (остання, 1992 року — у співавторстві). М.В. Смірнов пішов з життя у 2013 році, до останнього часу зберігаючи ясність розуму і здатність аргументовано формулювати думки.
Р.О. Додонов
доктор філософських наук, професор
