Виберіть сторінку

Первинна Традиція і «Криза сучасного світу»

30 червня в старовинних стінах Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди (м. Київ) відбувся 87-й Семінар дослідників східних філософій, присвячений вільному обговоренню роботи Рене Ґенона «Криза сучасного світу» (1927). На перший погляд, віднесення цього оригінального французького мислителя першої половини ХХ ст. до східної філософії видається не вельми коректним. Однак, враховуючи глибокий інтерес Ґенона до східних вчень і його переконання, що саме на Сході слід шукати живу сакральну Традицію, втрачену й забуту людьми Заходу, розгляд роботи «Криза сучасного світу» в контексті східних філософій безперечно має сенс. Автор цих рядків відвідав семінар на запрошення колеги — дослідника містико-езотеричної думки, вихідця з донецької філософської когорти Руслана Халікова, якому висловлює щиру подяку.

Тут слід зробити невеликий відступ для дефініцій. Ідея існування єдиної первинної Традиції — спільного для всього людства прадавнього ланцюга передачі сакральних знань, що відкривають людині шлях духовної самореалізації, — є засадничою тезою Рене Ґенона. Певні уламки єдиної колись Традиції мислитель вбачав у світових релігіях та езотеричних вченнях — від йоги до масонства та алхімії, — а радикально десакралізований, раціональний та механістичний «сучасний світ» (модерн) піддавав систематичній критиці. Це зробило Ґенона впливовою, хоча й вельми неоднозначною фігурою в інтелектуальному просторі Європи.

Організаторами семінару виступили сходознавці, кандидати філософських наук Юрій Завгородній та Сергій Капранов. У заході взяли участь українські дослідники творчості Рене Ґенона, філософії інтегрального традиціоналізму та «консервативно-революційного» напряму суспільно-політичної думки: Святослав Вишинський, Олександр Маслак, Олена Семеняка, Руслан Халіков, Едуард Юрченко та ін. Дискусії були гострими, з частими виходами на сучасний політичний дискурс, і розгорнулися одразу в декількох площинах:

  1. Традиціоналізм Р. Ґенона в контексті сучасних йому правоконсервативних політичних рухів і, зокрема, фашизму.
  2. Рене Ґенон і Юліус Евола: принципова згода чи принципова несумісність позицій.
  3. Ґенонізм крізь призму неоєвразійства Олександра Дугіна.

Стосовно першого питання С. Вишинський зауважив, що формула Бержьє і Повеля «фашизм — це ґенонізм плюс танкові дивізії» є невиправданим спрощенням: Ґенон не мав симпатій до фашизму і нацизму, вважаючи їх породженнями модерного світу, підґрунтям яких є «масова людина», глибоко чужа духові Традиції.

З другого питання остаточної згоди так і не було досягнуто: кожен фактично залишився при своїй думці, засвідчивши однак принциповість питання.

У свою чергу, сумнозвісна постать О. Дугіна потрапила в поле розгляду невипадково: так судилося, що саме він був одним із перших популяризаторів творчості Ґенона на пострадянському просторі, і саме через призму дугінських передмов у буремні дев’яності ціле покоління інтелектуальних читачів уперше познайомилося з традиціоналістською думкою. Учасники дискусії звернули увагу на еклектичність і внутрішню суперечливість поглядів Дугіна протягом їх еволюції, однак Ю. Завгородній зауважив: якщо ця людина від початку ставила єдину мету — відновлення Російської імперії, — використовуючи різні інтелектуальні течії включно з ґенонізмом як засоби й інструменти, то їй не можна відмовити у послідовності. О. Семеняка наголосила, що в дугінській версії протистояння з «сучасним світом» виливається у повстання проти Заходу, але в Ґенона це не так. Отже, як зауважив С. Капранов, гостро актуалізується питання безпосереднього вивчення робіт Ґенона, звільнених від можливих ідеологічних нашарувань та інтенцій сторонніх інтерпретаторів, — в оригіналі або в новому українському перекладі, який ще потрібно створити.

Підіймалися й деякі інші питання — можливо, дещо меншого масштабу, однак не меншої актуальності, зокрема, в сучасній Україні: контроверсії ставлення Ґенона до націоналізму і що взагалі слід розуміти під націоналізмом (Е. Юрченко); потреба ґрунтовного вивчення малодослідженої української автентики, зокрема, містичного виміру українського Бароко, «сковородинської і передсковородинської герметичної традиції» (О. Маслак). Р. Халіков звернув увагу на недостатню дослідженість ідей попередників Ґенона в консервативному дискурсі і на такий цікавий момент, як критика певних «традиціоналістів» самим Ґеноном. С. Вишинський зауважив, що погляди Р. Ґенона є суперечливими, і в будь-якому разі не слід перетворювати цього безперечно неординарного мислителя на «істину в останній інстанції». І це далеко не всі думки, що звучали на семінарі…

Ю. Завгородній резюмував, що в сучасній Україні ґенонівська «Криза сучасного світу» (як би ми до неї не ставилися) не втратила актуальності з 90-х років, оскільки наша країна й нині перебуває у специфічному стані подвійної кризи — внутрішньої посттоталітарної і водночас кризи загальносвітової. Хто знає, можливо, звертаючись до своїх ментальних витоків у пошуках скарбів власних традицій, ми зарадимо не лише собі, а й зможемо нагадати щось важливе й сокровенне нашим побратимам-європейцям?

Костянтин Родигін

Приєднуйтеся до нас