«Герой-захисник Вітчизни сьогодні»
На курсах із української мови та літератури у ЦБО Донецького національного університету імені Василя Стуса родять інтерактивні заняття задля покращення якості підготовки абітурієнтів до ЗНО. Так нещодавно пройшов творчий конкурс «Герой-захисник Вітчизни сьогодні». У цьому проекті мали змогу взяти участь усі бажаючі. Така форма роботи в аудиторії мала сприяти формуванню творчих навиків щодо написання власного висловлювання на час написання ЗНО із української мови та літератури у 2017 році. Варто відзначити, що така робота є актуальною і з тої причини, що серед двадцяти восьми слухачів курсів переважна більшість мріє про журналістику у майбутньому.
Особливо ж актуальною для молоді видається професія військового журналіста. Саме тому предметом для роздумів та творчого осмислення для слухачів курсів стала історія життя доцента кафедри теорії та історії української і світової літератури Михайла Володимировича Жиліна, який є одним із п’яти студентів-випускників філологічного факультету, що пішов на фронт із початком бойових дій на Донбасі із вересня 2014 р. Він брав участь у бойових діях на Луганщині в Трьохізбенці, Бобровому, Муратовому, а також на Донеччині у селі Верхньотроїцьке. Протягом 2014-2015 р. М.В. Жилін — старший сержант 22-го окремого мотопіхотного батальйону 92 ОМБ. Поблизу села Верхньотроїцьке був важко поранений під час виконання бойового завдання. У лютому 2015 р. нагороджений медаллю «Захиснику України» та нагрудним знаком за зразкову службу.
Варто відзначити, що учасники творчого конкурсу зосередили свої міркування на образі героя-захисника держави, зокрема, Ірина Багрій відзначила: «Мабуть, це і є ті герої , які пообіцяли вибравшись із цього пекла мовчати, і ніколи нікому нічого не говорити про те що бачили, й відчули на собі». Хвилюються учасники конкурсу і за процес адаптації людей, які повертаються із війни: «На мою думку проблема яка давно охопила суспільство є глобальною. Війна — для когось звичайне слово, а для когось іншого — ціла історія. Чи задумувались ми, хоч раз, скільки відчайдухів поклали своє життя заради нашого майбутнього? А скільки із них, повернувшись, і досі не можуть відігнати страшні думки про події, які залишились і не йдуть із пам ’яті. А як їм піти? Коли все навкруги навіває спогади…». Можу погодитися із міркуваннями Ірини Багрій і про те, що на війні можна втратити все, але дуже важливо не втратити силу духу й віру в нове життя, без пострілів гармат під мирним небом над головою. Добре, що учні цікавляться життям країни, буремним її Сходом, знаходять аналогії між долями героїв із Донеччини та Львівщини. Подібні поранення у Михайла Жиліна і Сергія Шовкового, схожі сторінки життя та їх оцінка сучасниками наштовхує на міркування про багато важливих соціальних проблем, які потребують висвітлення у медіа просторі.
Видно, що військова проблематика близька молодому поколінню. Людмила Задорожна розмірковує у своєму творі про те, чому так складається життя, що люди у молодому віці вже змушені ризикувати життям, аби ворог не пройшов. Війна забирає життя, домівки, дітей, здоров’я. Юна авторка патетично закликає: «Не здаваймося! Надіймося на краще!». У творах яскраво прослідковується думка про те, що війна — це трагедія, а також мрія про швидке закінчення війни.
Щирі почуття слухачів курсів зворушують і захоплюють. Хочеться висловити надію, що у майбутньому вони стануть хорошими фахівцями із гарними людськими якостями.
