Історія успіху: Олена Пермякова

Олена Пермякова – випускниця спеціальності «Журналістика» філологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса. На перший курс вступила ще у Донецьку, але у 2014 році не вагалася ні хвилини, коли дізналася про переміщення університету до Вінниці.

Нині пані Олена радо розповіла нам про мрію, що здійснювалася усупереч війні, натхненні студентські роки, креативну та амбіційну групу ЖУР-12А та перші кроки у професійні журналістиці. Однак про все почергово…

Спочатку була мрія

 Я мріяла стати журналістом із 7 класу. Мені це здавалося дуже романтичним та цікавим. А ще я дуже полюбляла писати твори на уроках літератури та розповідати  різноманітні історії. Тому ще у 12 років я подумала, що це можна вдало поєднати та реалізувати в журналістиці. Тоді це і стало для мене мрією.

У 11 класі завдяки одній зі своїх вчительок я дізналася, що можна взяти участь у конкурсі учнівських робіт Малої академії наук у секції “Журналістика”. І тоді я направду й остаточно закохалася. І хоч я зайняла тільки 3 місце на обласному етапі, я вважала це дуже важливим кроком у професію.

У мене не було жодних сумнівів щодо вибору університету – однозначно ДонНУ. Звісно, я перестраховувалася, але мріяла лише про філологічний факультет ДонНУ. І мрія здійснилася! Почалося буремне студентське життя. Тоді кожен знав, що у Національному (так університет називали всі в Донецьку) найяскравіше студентське життя. А мені ще й дуже повезло з одногрупниками. (ЖУР-12А, привіт!)

Студентські роки

Кожен з нас був проактивним як на парах, так і поза межами аудиторій. Тож вже у вересні на першому курсі ми презентували перший випуск нашої газети під назвою “Green Light”. Так, вона була дуже наївна та проста, але вона була наша. І це була велика гордість для нас.

Пізніше “Green Light” став цілою медіагрупою. Ми записували подкасти, робили новинні ролики, знімали фоторепортажі та продовжували випускати газету. На другому курсі ми навіть запустили свій сайт! Це зараз здається дуже простим, але у 2013 році ми відчували себе мегакрутими! Звісно, все це ми робили власноруч та спільнокоштом, але той кайф, який ми відчували, був коштовнішим за усі скарби світу.

Звісно, ми жили не тільки “Green Light’ом”. У це важко повірити, але майже уся наша група була надуспішною у навчанні, а ще ми дуже полюбляли все, що відбувається в університеті. Хтось із нас, якщо не всі, обов’язково виходив на головну факультетську та університетську сцену під час Дебютів, Екваторів, Дня факультету, Дня університету тощо. Тоді ж почала свій шлях у фотографії, мене це справді захоплювало, тож саме я була фотокореспондентом у “Green Light”.

Але у 2014 році у Донецьк прийшла війна. Тоді життя вперше розділилося на “до” та “після”. Ніхто не розумів, як все буде розвиватися. Але завдяки студентським активістам (до речі, це знов таки були мої одногрупники) та адміністрації ДонНУ навчання відновилося вже на Подільській землі.

Між 3 та 4 курсом мені випала дуже крута нагода – я стала однією з 20 учасників фототабору National Geographic в Україні. Ми працювали у різних локаціях із фотографами і редакторами з «National Geographic» та «The New Yorker», які нам допомагали і розповідали, як фотографувати, як правильно поводитись і спілкуватись з людьми, навіть ходили з нами до переселенців, бо головним завданням табору було показати на своїх світлинах життя переселенців на Харківщині і зруйнувати стереотипи про цих людей. Згодом мої роботи, як і роботи інших учасників, були зібрані в окрему фотовиставку, яка кілька місяців подорожувала Україною. Це був дуже крутий досвід!

Час дорослішати?

А на 4 курсі почалося доросле життя, професійне зокрема. Я почала працювати у пресцентрі Донецького національного університету. Це був складний та буремний рік, бо необхідно було встигати і навчатися, і працювати. Але я займалася улюбленою справою, тож я кайфувала від цього. За той час я познайомилася майже з усім університетом – від студентів-першокурсників і до викладачів з різних факультетів, а також із іншими співробітниками. Саме тоді я відчула родинних дух нашого університету. З багатьма я досі залишаюся на зв’язку і точно знаю, хто завжди прийде на допомогу.

Під час навчання у магістратурі, я перейшла працювати у відділ маркетингу освітніх послуг. Звісно, легше не стало, бо на носі був захист магістерської роботи. Але це було ще одним викликом, який я не могла дозволити собі провалити. Тож три літа поспіль я була таким собі “інтернет-голосом”, який допомагав абітурієнтам не тільки дізнатися всі тонкощі вступу та навчання, але й навіть заспокоювала тих, хто надто переймався. Крім того, ми організовували профорієнтаційну роботу університету протягом усього року, не спали ночами за тиждень до кожного Дня відкритих дверей тощо. Ці роки дали мені дізнатися багато чого стосовно маркетингу та просування послуг різними шляхами.

“Виліт із гніздечка”

Я дуже вдячна Університету за ті роки, коли ми були разом, але завжди приходить час прощатися. Я переїхала до Харкова, але не покинула сферу освіти та стала працювати маркетологом у компанії, що займається освітою за кордоном. Мені подобалося, але згодом почало здаватися, що я забула про свою журналістську мрію. Я дуже нервувала через це, допоки мені не запропонували пройти співбесіду до міжнародного онлайн-видання AmoMama.

Таким чином 24 лютого 2020 року розпочався мій шлях у міжнародній журналістиці, а на початку 2022 року я отримала змогу приєднатися до команди проєкту в офісі Києві. AmoMama – частина компанії Amo з екосистеми бізнесів Genesis. Amo є найбільшою медіакомпанією в Україні, що працює на західний ринок. Наші співробітники працюють із різних куточків планети – від України до Латинської Америки. Це ще один неоціненний досвід, бо де ви ще можете поспілкуватися з представниками різних країн, обмінятися досвідом та культурними надбаннями, не виходячи з робочого місця?

Я працюю в AMO вже трохи більше за 2 роки. За цей час я знаходила та оформлювала новини про зірок шоу-бізнесу для американської аудиторії, що налічує мільйони читачів. Наразі я працюю у команді Inspirational Stories, де ми разом із професійними контент-кріейторами створюємо надихаючі історії для наших підписників.

Навіть на початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну, команда AMO не зупиняла свою роботу ні на хвилину, та зараз ми продовжуємо разом робити контент. Це надихає та заслуговує на повагу.

Повернення в університет

Насправді, я не думаю, що колись я знову сяду за парту своєї Alma Mater або ж повернуся сюди будь-яким іншим чином, окрім, як у якості гостя. Але я повертаюся в університет думками знову і знову.

Я дуже вдячна своєму деканові Володимиру Володимировичу Мозгунову та замдеканам Сергію Анатоліовичу Цікавому та Ніні Миколаївні Урсані, за те, що вони підтримували усі наші студентські ініціативи. Я вдячна викладачам кафедри журналістики, які для мене (та й для усіх, кому пощасливилося навчатися у них) були і є дійсно професіоналами своєї справи. Це Олена Валеріївна Тараненко, Олена Юріївна Самойленко, Ірина Михайлівна Черниченко, Ліна Олексіївна Бахаєва, Анна Володимирівна Глушко. Я ніколи не забуду важливі професійні уроки, які отримала від своїх керівників – Сергія Васильовича Бондаренка та Ростислава Юрійовича Подольського. Саме ці люди стали для мене Учителями та провідниками у світле професійне майбутнє. Якщо ви це читаєте, то знайте, що я надсилаю кожному з вас низький уклін.

Щоб побажати щось Донецькому національному університету імені Василя Стуса напередодні ювілею, я процитую те, що знає кожен, чия нога колись переступала його поріг:

“Слава тобі, о alma mater,

Завжди і всюди славімо тебе.

Щастя нехай буде з тобою завжди,

Донецький університет!”

А майбутнім студентам та випускникам Донецького національного університету імені Василя Стуса я хочу побажати не гаяти часу, а вбирати все найкраще, що дає вам університет та його викладачі. Тоді ви будете такі ж вдячні. А ще раджу вам обов’язково знайти те діло, яке буде приносити задоволення. Бо ж я не просто так декілька разів згадувала про те, що кайфувала від того, що робила і продовжую робити.

Оберіть собі роботу до душі, і вам не доведеться працювати жодного дня у своєму житті. (с) Конфуцій (але це не точно :))