ПАМ’ЯТАЮЧИ ІМЕНА ГЕРОЇВ, АДЖЕ ІМ’Я ЗОБОВ’ЯЗУЄ!

14 жовтня Україна відзначає День захисників і захисниць, згадуючи всіх, хто в різні часи обороняв та боронить нині державний суверенітет і територіальну цілісність. На державному рівні свято було встановлено в 2014 році, і ця дата обрана невипадково, адже на неї припадає церковне свято Покрова Пресвятої Богородиці, День українського козацтва та відлік утворення Української повстанської армії (УПА).

Відзначаючи цьогоріч День захисників і захисниць України, мужність та героїзм захисників незалежності й свободи України, патріотизм і відчайдушність, відвагу та честь воїнів Збройних сил України, ми дякуємо кожному та кожній, хто захищає і клаптик за клаптиком звільняє українську територію від російських окупантів! А також схиляємо голови в пам’ять про тисячі загиблих у війні, що триває 8 місяців і 8 років…

З 2014 року сотні випускників, студентів, викладачів Донецького національного університету імені Василя Стуса вступили до добровольчих батальйонів, підрозділів Територіальної оборони, лав ЗСУ. Ця визвольна для України війна ведеться ворогом без дотримання жодних правил та міжнародних норм і конвенцій. Злочини росії проти українських військових і цивільних вже розцінюються як геноцид українців.

На превеликий жаль, університетська родина Стусівського зазнала непоправних втрат – шість наших випускників, студентів загинули в російсько-українській війні.

МАТУЩАК ЮРІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ

(15 лютого 1987 – 29 серпня 2014 )

Випускник 2009 р. історичного факультету (нині факультету історії та міжнародних відносин) Донецького національного університету імені Василя Стуса.

Історик за освітою, засновник громадської організації «Поштовх» у м. Донецьку, активний громадський діяч, людина з загостреним почуттям справедливості та величезної любові до України, Юрій Матущак добровільно вступив до лав батальйону патрульної служби особливого призначення «Дніпро-1». Від літа 2014 р. перебував у зоні АТО (пізніше – ООС) та брав участь у штурмі м. Іловайська.

Загинув Матущак Ю.В. 29 серпня 2014 р. між селами Новокатеринівка і Горбатенко Старобешівського р-ну Донецької області під час виходу з Іловайського котла.

Нагороджений посмертно: орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «Захиснику Дніпропетровська від сепаратизму», нагрудними знаками 15.02.1987 – 29.08.2014 «Іловайськ-2014», «5 рота “Донецьк”», «Перемога за нами. Сектор “Б”» і Лицарським хрестом доблесті ІІ і ІІІ ступенів.

Похований у м. Дніпрі.

ШАХОВ ЕДУАРД ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(12 грудня 1993 – 4 вересня 2019)

Випускник 2015 р. спеціальності «Історія» історичного факультету (нині факультету історії та міжнародних відносин) Донецького національного університету імені Василя Стуса, спеціаліст історії. Зовні звичайний хлопець, який насправді мав міцний стрижень патріота, воїна, героя…

Молодший сержант, парамедик, командир відділення третьої роти другого батальйону полку «Азов» Національної гвардії України. Від серпня 2015 року перебував у зоні проведення АТО/ООС: Мар’їнка, Красногорівка, Широкине, Світлодарська дуга.

Едуард загинув 4 вересня 2019 р. біля смт. Зайцеве Донецької обл. Похований на своїй малій батьківщині, у с. Долинське Чаплинського району Херсонської області.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), відзнакою НГШ ЗСУ «Учасник АТО» і НГУ «За доблесну службу».

ЯНГІЧЕР ВІКТОР ДМИТРОВИЧ

(30 березня 1956 – 15 березня 2022)

 

Випускник історичного факультету тоді ще Донецького державного університету 1985 р. В університеті, маючи за плечима армійську службу і досвід роботи, «Дмитрич» був старостою групи. Згодом на своєму життєвому шляху завжди перебував у вирі суспільно-політичного і громадського життя.

З початку війни старший лейтенант Віктор Янгічер командував взводом реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град». Протягом 2014-2015 рр. брав участь у бойових діях на маріупольському і донецькому напрямах. А після фронту – активіст спілки ветеранів війни Мангушської громади.

15 березня 2022 р. Янгічер В.Д. був розстріляний московськими окупантами в м. Мангуш Донецької обл. Похований там же.

Нагороджений відзнакою НГШ ЗСУ «Учасник АТО» та іншими відзнаками.

ЗЛОЧЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ

(10 червня 1997 – 7 вересня 2022)

Випускник 2021 р. факультету історії та міжнародних відносин ДонНУ імені Василя Стуса, спеціальності 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» СО «Магістр».

Служба в Збройних силах України стала свідомим вибором Олександра, він став солдатом у вересні 2021 р. З початку повномасштабного російського вторгнення Олександр Злочевський – інженер-підривник інженерно-саперного взводу 2-го батальйону 80-ої окремої десантно-штурмової бригади брав участь в обороні Вознесенська на Миколаївщині, бойових діях на Криворізькому напрямі в межах Дніпропетровської та Херсонської областей, на Донеччині в районах Лисичанськ–Бахмут, Святогірська, Богородичного і Соледара, на Харківщині – в операції з визволення Балаклії.

Загинув Злочевський О.В. 7 вересня 2022 р. поблизу с. Максимівка Первомайського р-ну Харківської обл. Похований в с. Агрономічне Вінницького р-ну Вінницької обл.

АНТОНЮК ВІТАЛІЙ СЕРГІЙОВИЧ

(7 лютого 1999 – 14 липня 2022)

 

Віталій – випускник економічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса 2020 р. У мирні часи він вів активне життя, зокрема, Віталій був успішним спортсменом – майстром спорту і чемпіоном України з кікбоксингу за версією WPKA.

Проте з початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, Віталій Антонюк  став солдатом ЗСУ, старшим навідником гранатометного відділення протитанкового взводу механізованого батальйону 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Брав участь у бойових діях з оборони Півдня України.

У той день, коли російська ракета влучила в Будинок офіцерів і вбила в центрі Вінниці десятки людей, під артилерійським обстрілом на кордоні Миколаївської та Херсонської областей загинув і вінничанин Віталій Антонюк…

СЕМЧУК ЄВГЕН ВІКТОРОВИЧ

(25 лютого 2002 – 13 березня 2022)

Студент економічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса, двадцятирічний Євген – наймолодший воїн Небесного війська Стусівського університету. Солдат 2-ої механізованої роти 1-го механізованого батальйону 14-ої окремої механізованої бригади імені Романа Великого. Брав участь у бойових діях з оборони столиці.

Семчук Є.В. загинув 13 березня 2022 року в бою у с. Морозівка Коростенського району Житомирської області.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).

Сучасні Збройні сили України незламні, і всі разом – українська армія та український народ, ми продовжуємо ту саму боротьбу, яку вели десятиліття до того воїни УПА та січові стрільці, століття до того – воїни війська Запорозького – боротьбу за свободу проти російського імперіалізму та існування українства як такого. Тому сьогоднішня російсько-українська війна – не лише за майбутнє, а й за наше минуле: за правдиву історію та пам’ять про борців за незалежність і жертв злочинів, що вчинялися російським режимом проти українців як у XVIII столітті, так і в 2022 році.

Війна формує та гартує нас. Ми боремося за свободу та незалежність, за утвердження національної гідності. Пам’ятаємо імена полеглих і закатованих, віримо, що нинішні захисники та захисниці здобудуть Перемогу – остаточну Перемогу України!

Слава захисникам і захисницям України! Слава Україні!

 

Матеріал підготували: Роман Олександрович Литвиненко – д.і.н., професор, в.о. завідувача кафедри всесвітньої історії та археології;

Ірина Анатоліївна Зайченко – к.і.н., проректор з науково-педагогічної та соціальної роботи.

У статті використані фото-матеріали з особистого архіву Литвиненка Р.О.