Інтерв’ю – Юлія Олексій

Наталія СТЕБЛИНА, Сергій РАДІО

 

Як випускниця Стусівського Юлія ОЛЕКСІЙ у Франції створює нові сполуки для розвитку оптичних технологій

 

Юлія ОЛЕКСІЙ – вінничанка, яка ще у студентські роки ризикнула і поїхала навчатися до Франції, тож наразі має два дипломи: магістра з хімії ДонНУ імені Василя Стуса та Університету Тулузи ІІІ Поля Сабатьє. Навчається в аспірантурі Університету Анже, також у Франції, де створює нові сполуки та вивчає їхні властивості під дією світла. Наукові розробки Юлії можна буде використовувати у майбутніх оптичних технологіях та пристроях для передачі й зберігання інформації. В інтерв’ю вона розповіла про те, чому вирішила стати хіміком і як їй в цьому допоміг переміщений університет, чим відрізняється навчання в Україні та Франції, та чи підтримують наших учених за кордоном.

 

Пані Юліє, розкажіть трохи про себе. Де Ви навчалися в бакалавраті та магістратурі? Що спонукало Вас обрати саме хімію як професійний шлях?

Я родом із Вінниці і завжди цікавилася природничими науками. Зараз я навчаюся в аспірантурі в Університеті Анже, в лабораторії MOLTECH–Anjou. Навчання на бакалавраті та магістратурі я проходила в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, який після переміщення працює у Вінниці. Хімію я обрала, бо це поєднання точності та творчості, постійний пошук і експеримент. Мені завжди було цікаво, як працює світ на молекулярному рівні.

 

Чи не було боязно вступати до переміщеного університету? Якими були Ваші очікування і що стало несподіванкою?

Ні, навпаки, я зраділа, що у Вінниці з’явився університет із хімічним факультетом, і мені не доведеться їхати до Києва чи Львова, щоб отримати якісну освіту з хімії. На дні відкритих дверей мені вдалося поспілкуватися з моїм майбутнім деканом факультету Олександром Миколайовичем Шендриком, і я остаточно впевнилася у своєму виборі. Я очікувала класичної академічної освіти, але несподіванкою стала можливість дуже рано долучитися до наукової роботи.

 

Коли Ви вперше зацікавилися науковими дослідженнями? Чи пов’язане це захоплення з темою Вашої теперішньої дисертації?

Ще в школі я брала участь у Малій академії наук, і це був мій перший досвід самостійного дослідження, а на другому курсі бакалаврату Сергій Вікторович Радіо запропонував мені попрацювати над науковим проєктом повʼязаним із поліоксометалатами та складнооксидними сполуками, і я з радістю погодилася. Тема моєї теперішньої дисертації не пов’язана з тими першими дослідженнями, зараз я працюю над координаційними комплексами для застосування в лінійній і нелінійній оптиці.

 

Як Ви опинилися у Франції? Це був конкурс, стипендія, запрошення від наукового керівника чи, можливо, комбінація кількох чинників?

Це була програма Erasmus+. Я поїхала на другий рік магістратури в Тулузу, в Університет Тулузи III Поля Сабатьє і паралельно дистанційно продовжила навчання в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса. У підсумку я отримала дипломи обох університетів. Після закінчення магістратури я почала самостійно шукати PhD програму і знайшла проєкт в Університеті Анже, на який подалася і була прийнята.

 

Яким був Ваш магістерський досвід в Україні та у Франції? Які навички, здобуті під час навчання в Україні, стали особливо корисними?

У першому семестрі в Тулузі ми мали тільки теоретичне навчання, лекції, семінари та практичні заняття, а на другий семестр кожен студент мав знайти собі стажування в хімічній лабораторії. І як раз тоді допоміг досвід, який я здобула в Україні: участь у наукових проєктах, конференціях, робота в лабораторії, аналітичні навички. Це дало мені впевненість і дозволило швидко адаптуватися до вимог французької програми.

 

Давайте тепер поговоримо про PhD програми. На Вашу думку, які ключові відмінності між підготовкою аспірантів у Франції та в Україні?

У Франції аспірантура триває три роки. За цей час основна увага приділяється саме науковій роботі. Крім досліджень, кожен аспірант має пройти 100 годин навчання, але це не типове навчання з екзаменами, як в Україні. Є спеціальний онлайн-портал від університету, де можна самостійно обрати курси (з різних напрямків хімії, з академічного письма, ораторської майстерності, проєктного менеджменту), навіть з дисциплін, далеких від твоєї теми, якщо ти вважаєш це корисним для розвитку.

Обов’язковими є лише курси з академічної етики, доброчесності та відкритої науки. Решту годин можна також «валідувати» участю в конференціях, менторингу студентів, навіть викладацькою діяльністю, якщо аспірант цього бажає. Наприкінці навчання не передбачено складання іспитів, лише презентація результатів чи подання звіту про виконану роботу (залежить від курсу).

 

Як організована система наукового супроводу у Франції? Яка роль наукового керівника, лабораторії, дослідницького колективу? Як відбувається взаємодія з адміністрацією?

Науковий керівник формулює загальну тему дослідження, допомагає з напрямком роботи, стежить за прогресом, обговорює з аспірантом результати та майбутні плани. Водночас у Франції аспірант працює дуже автономно, він самостійно планує свій день, організовує експерименти, відвідує обрані курси. Залежно від стилю керівника, рівень супроводу може бути гнучким, але в цілому аспірант сприймається як молодий дослідник, а не як студент.

У нашій лабораторії дуже важлива колегіальність, усі завжди готові допомогти, підказати щось або поділитися досвідом. Результати регулярно представляються на внутрішніх семінарах наукової групи, а раз на рік перед усією лабораторією. Також обов’язковою є участь у конференції докторської школи двічі за час аспірантури.

 

У Франції також існує CSI (Comité de suivi individuel) – це індивідуальний комітет супроводу аспіранта. Щороку відбувається зустріч із його членами. Спочатку ви презентуєте свої наукові результати, потім без присутності наукового керівника комітет ставить вам питання щодо умов праці, атмосфери в колективі, як складається співпраця з керівником. Після цього керівник також окремо висловлюється про вашу роботу. Комітет складає звіт, який зберігається у вашій справі. Це дуже корисна система, яка допомагає уникнути конфліктів і стежити за психологічним станом аспірантів.

 

Щодо взаємодії з адміністрацією – вона дуже проста та приємна. Спілкування легке, адміністрація завжди на зв’язку, коли потрібно, і все вирішується швидко, без зайвої бюрократії. Це суттєво полегшує організаційні моменти й дозволяє зосередитися на науці.

 

Чи мали Ви чіткий план досліджень на весь період аспірантури? Наскільки жорстко він дотримується і хто відповідає за його корекцію?

Дуже чіткого плану особисто в мене на всі три роки не було. Була основна тема, обговорені гіпотези (який тип органічних лігандів слід отримати та використати для подальших синтезів, тип металічних іонів, які найбільш прийнятні для утворення координаційних сполук) та загальний набір методів дослідження. Далі план змінювався у процесі роботи залежно від отриманих результатів. Усі корекції ми обговорювали з науковим керівником, і я мала можливість вільно пропонувати нові напрямки або змінювати підхід.

 

Ви зазначили, що французькі аспіранти можуть проходити спеціальні курси, зокрема з академічного письма, викладацької майстерності, проєктного менеджменту? Чи обирали ви щось із цього?

Так, усе це можна обрати в рамках обов’язкових ста годин навчання. Наприклад, я проходила курс з написання наукових статей і з візуалізації даних, публічних презентацій своєї наукової роботи перед різними видами аудиторії.

 

Як фінансується аспірантська освіта у Франції? Ви отримуєте стипендію, зарплату, маєте грант? Як це відображається на Вашій автономії?

У Франції аспірант офіційно працевлаштований як doctorant contractuel («аспірант на оплачуваному контракті») і щомісяця отримує заробітну плату. У моєму випадку фінансування наукового проєкту надходить від Університету Анже. Додатково я є учасницею освітньо-наукової програми LUMOMAT (LUmière, MOlécules, MATière) – це університетська дослідницька школа, яка спеціалізується на молекулярній хімії та матеріалах для оптичних і електронних застосувань. Вона поєднує академічну підготовку з науковими проєктами, інтернаціональним обміном і тісною співпрацею з промисловістю. LUMOMAT надає фінансування для мобільності (участі в конференціях, поїздках до партнерських лабораторій, колабораціях тощо). Це дозволяє не лише розширити наукові горизонти, а й працювати більш автономно, обираючи теми для наукових доповідей та міжнародної взаємодії.

Крім того, докторська школа повністю фінансує участь аспірантів у конференціях, які вона сама організовує, а також проходження курсів, навіть якщо вони відбуваються в іншому місті чи університеті. Наприклад, деякі з курсів (які я обирала для зарахування 100 обов’язкових годин навчання) проходили в іншому університеті і дорога й участь були повністю оплачені моєю докторською школою.

Фінансова незалежність дозволяє вільно планувати свій графік, роботу, поїздки, що, на мою думку, є величезним плюсом французької системи.

 

Чи залучають аспірантів до викладання чи адміністративної роботи? Якщо так, то яким чином це поєднується з наукою?

Так, але лише за бажанням аспіранта. Якщо хтось хоче викладати, він подає заявку і йому призначають години (за це додатково платять).

Так само з адміністративною діяльністю, можна бути членом ради лабораторії, організовувати конференції або представляти аспірантів у докторській школі. Водночас аспірант сам керує своїм часом, тому може планувати свою активність так, щоб це не заважало дослідницькій роботі.

Але важливо підкреслити, що я описую свій власний досвід в конкретному університеті, лабораторії та докторській школі. У Франції система в цілому подібна, але можуть бути певні відмінності від інституції до інституції.

 

Над чим Ви зараз працюєте? У чому полягає основна ідея або завдання Вашої дисертації?

Моя тема дисертації «Functional mononuclear metal complexes and metallohelicates for (non)linear optics» («Функціональні моноядерні металокомплекси та метало–хелікати для (не)лінійної оптики»). Моя дисертація присвячена створенню нових сполук, які взаємодіють зі світлом особливим чином. Такі молекули можуть змінювати колір при освітленні, світитися (флуоресценція), змінювати форму під дією світла (фотоізомеризація) або посилювати та перетворювати світлові сигнали. Завдяки цьому їх можна використовувати у майбутніх оптичних технологіях та пристроях для передачі й зберігання інформації.

 

Моя робота охоплює повний цикл досліджень:

• спочатку я синтезую органічні молекули, які містять «світлочутливі» частини;
• потім поєдную їх із іонами металів (наприклад, цинку чи заліза), утворюючи нові складні структури;
• далі вивчаю, як ці речовини поводяться у розчинах і у вигляді тонких плівок, тобто які зміни відбуваються зі світлом, коли воно проходить крізь них.

Завданням є не лише отримати нові сполуки, але й зрозуміти, як саме їхня будова і зовнішні умови (світло, температура, розчинники) впливають на їхні оптичні властивості.

 

Чи все необхідне для досліджень доступне безпосередньо в університеті? Як вирішуються питання з нестачею реагентів чи обладнання?

У моїй роботі я використовую широкий набір методів:

Спектроскопія: Я використовую ЯМР, ІЧ спектроскопію, УФ-видиму спектроскопію, а також вимірювання квантового виходу випромінювання (у розчинах і твердих зразках).

Розширені оптичні дослідження: Зокрема, часозалежну УФ-видиму абсорбцію та люмінесценцію, а також оптичний ефект Керра для вивчення нелінійної оптики.

Рентгеноструктурний аналіз: монокристалічний та порошковий

Термічні та електрохімічні методи: термогравіметричний аналіз, кондуктометрія, елементний аналіз, мас-спектрометрія

 

Більшість обладнання для моїх досліджень є в нашій лабораторії – вона дуже добре оснащена. Для спеціалізованих фізичних вимірювань я мала наукові поїздки:

– до Страсбурга (для вимірювання часозалежної люмінесценції у співпраці з фізиком)

– до Вроцлава (для вимірювання оптичного ефекту Керра у співпраці з науковою групою фізиків)

 

Усі необхідні реагенти зазвичай уже є в лабораторії або швидко замовляються. Питання із закупівлею вирішуються оперативно, й ніколи не було суттєвих затримок.

 

 

Якою є культура наукової співпраці у Франції? Як підтримується міжлабораторна або міжуніверситетська кооперація?

Так, у Франції співпраця – це надзвичайно важлива й природна частина наукової культури. Вона підтримується як на внутрішньому рівні (в межах наукової групи чи університету), так і на міжрегіональному й міжнародному рівнях. Під час мого PhD я мала змогу співпрацювати з багатьма дослідниками.

Із професором з моєї лабораторії, який проводив теоретичні розрахунки для частини моїх сполук, а також надав доступ до своєї експериментальної оптичної установки, яку він сам зібрав з групою фізиків з іншої лабораторії мого ж університету.

Із групою з Вроцлавського університету, де я провела місяць, працюючи над вимірюванням оптичного ефекту Керра. Із науковцями з Алжиру, які допомагали з теоретичними розрахунками властивостей моїх сполук.

Із професором з Institut de physique et chimie des matériaux de Strasbourg (IPCMS) (Інститут фізики та хімії матеріалів у Страсбурзі), з яким я познайомилась на конференції у Страсбурзі, і який згодом запросив мене провести додаткові оптичні вимірювання у його лабораторії.

Я вважаю, що ці приклади добре ілюструють, що в науковому середовищі Франції дуже заохочується відкритість до співпраці, обмін знаннями й міждисциплінарна взаємодія. Важливим є не лише доступ до обладнання, а й жива комунікація між дослідниками, що часто веде до нових напрямів у роботі.

Тож взаємодія дуже жива, активно обмінюються досвідом, устаткуванням, зразками, навіть аспірантами для короткострокових проєктів чи вимірювань. Це дає змогу значно розширити можливості кожного проєкту.

 

Розкажіть детальніше про участь у міжнародних конференціях, стажуваннях, літніх школах Ви також зазначали, що зазвичай витрати покриваються. За рахунок чого? Як допомагає в цьому університет, окрім фінансової підтримки?

Участь у конференціях, школах, стажуваннях – це нормальна і заохочувана практика для аспірантів у Франції. Я мала змогу самостійно обирати конференції, які мене цікавлять. Наприклад, я взяла участь у: двох конференціях, організованих моєю докторською школою, чотирьох міжнародних конференціях у Франції, одній міжнародній конференції в Марокко.

Університет сприяє участі через інформаційну підтримку, внутрішні гранти, логістичну допомогу. Іноді витрати покриваються лабораторією, іноді університетом або освітньо-науковими програмами. Така гнучка система відкриває багато можливостей для професійного зростання.

 

Як у Франції сприймають українських студентів і дослідників? Чи змінилось це ставлення після 2022 року?

Ставлення до українських студентів і дослідників у Франції завжди було доброзичливим, але після повномасштабного вторгнення Росії з’явилася помітна хвиля підтримки та солідарності. Університети, академічна спільнота загалом почали швидко реагувати (створювали стипендії, адаптовані програми, допомагали з житлом). В академічному середовищі я відчуваю повагу до українських науковців, визнання нашої мотивації, знань і наполегливості. Багато людей щиро цікавляться ситуацією в Україні й готові допомагати на практичному рівні.

 

Чи відчуваєте Ви солідарність і підтримку з боку європейської академічної спільноти щодо ситуації в Україні?

Так, абсолютно. Особливо на початку повномасштабної війни було багато конкретних ініціатив, як від університетів, так і від дослідницьких установ, особисто від деяких науковців. Лабораторії відкривали тимчасові позиції для українських науковців, колеги цікавилися, чим можуть допомогти.

 

В нашому університеті я знаю кількох українських дослідників, які отримали престижну стипендію Марії Склодовської–Кюрі (MSCA4Ukraine). Це європейська програма, що дозволила 176 українським науковцям продовжити свою роботу після повномасштабного вторгнення у 24 країнах. Також у Франції діє програма PAUSE, яка була оперативно адаптована для підтримки дослідників з України. Завдяки екстреному фінансуванню від французького Міністерства вищої освіти та досліджень, науковцям, які опинились у небезпеці, надається матеріальна допомога для переїзду разом із сім’єю, а також підтримка для подальшої інтеграції у французькі наукові установи.

Участь у міжнародних конференціях теж часто супроводжується висловленням підтримки. Тож це не лише формальна солідарність, а і реальна допомога.

 

Чи замислюєтесь Ви про повернення до наукової роботи в Україні? За яких умов це могло б стати реальністю?

Такі думки виникають, aле наразі це більше як мрія на майбутнє, а не найближчий план. Для того щоб це стало реальністю, потрібно, щоб в Україні були створені стабільні умови для наукової праці: фінансування, обладнання, міжнародна інтеграція, можливість займатись дослідженнями на конкурентному рівні.

 

Що з французького досвіду підготовки аспірантів, на Вашу думку, могло б бути ефективно адаптовано в Україні?

Французька модель цінна тим, що ставиться до аспірантів як до молодих дослідників, а не просто студентів. Мені подобається автономія, яку ми маємо у виборі теми, методів, курсів, наукових поїздок. Корисним було б також впровадити індивідуальні комітети супроводу (CSI), які слідкують не лише за науковим прогресом, а й за психологічним комфортом. Крім того, варто розвивати міждисциплінарність, менторинг і реальну співпрацю між лабораторіями –це те, що тут працює дуже ефективно.

 

Яку пораду Ви дали б українським студентам, які мріють про міжнародну наукову кар’єру? Із чого варто почати?

Почати варто з англійської мови, вона є ключем до всіх можливостей (до міжнародної комунікації, навчання та участі в наукових проєктах/програмах). А далі – бути активним: брати участь у науковій роботі університету, шукати стажування, не боятися подаватися на програми обміну, наприклад Erasmus+, писати викладачам або дослідникам напряму. Дуже важливо навчитися самостійно шукати інформацію бути відкритим до нового досвіду та не знецінювати свої знання, українська освіта дає дуже добру базу.

 

Особливо хочу відзначити, що, наскільки мені відомо, Донецький національний університет імені Василя Стуса продовжує активну співпрацю з Університетом Тулузи III Поля Сабатьє (прим. – у 2025/26 навчальному році Катерина ЯЩУК, студентка 3-го курсу бакалавріату спеціальності «Хімія» проходитиме навчання за програмою міжнародної академічної мобільності Erasmus+). Це чудова можливість для студентів отримати міжнародний досвід, спільні дипломи та відкрити для себе нові горизонти, як наукові так і особисті. Подібні партнерства – це реальний шлях до міжнародної кар’єри, і я дуже раджу користуватися такими шансами.