Література глибша і ширша, ніж тільки про війну
Студенти Донецького національного університету 29 вересня зустрілись з автором книг «Художник війни» і «3 години без війни», журналістом і письменником, Максимом Бутченко. Ще на початку його літературний агент, Вероніка Миронова, сказала, що книги значно глибші і ширші, ніж просто про війну.
Митець родом із Луганщини ділився з майбутніми колегами історією свого успіху та складнощами творчого шляху. Зокрема, розповів про те як його, повного наївних мрій та бажань, «здали на шахту», де він пропрацював 12 років. А в 30, вирішивши, якщо не зараз то вже ніколи, почав заочно здобувати освіту журналіста. Першою пробою журналістського пера Максима був фейлетон «Шахта, як вона є» — творча робота, університетське завдання, за яку на шахті, де він продовжував працювати, його не просто жорстко розкритикували, а й піддали справжній обструкції. Але згодом, завдяки наполегливості та вірі в себе, він став журналістом київського «Кореспондента» та перебрався у столицю: «Коли я знімав квартиру, мені регулярно приходив журнал „Кореспондент“, на який був підписаний попередній мешканець. „Кореспондент“ був для мене прикладом втілення високих стандартів журналістики, та й мрії загалом. Я гладив обкладинку журналу і казав: „Як же я хочу тут працювати!“ І згодом це стало реальністю…», — розповідає Максим про те, як втілювалася його мрія.
Переломним періодом його творчості стали події Майдану і військових дій на Донбасі. Саме вони підштовхнули журналіста до написання художніх творів. У першому, «Художник війни», йдеться про чоловіка, який хотів стати художником, але наштовхнувся на несприйняття суспільством. Невдалий шлюб, протистояння з рідним братом, все це акумулюється в герої і знаходить вихід, реалізуючи персонажа у війні. За словами автора, це «історія маленької людини, яка раптом стає частиною великих подій». Друга за написанням, але не за значенням, «3 години без війни» . Коментуючи цю книгу, Максим говорив про намір зруйнувати стереотипи, що склались стосовно збройного протистояння. За сюжетом росіянин, що приїхав до України воювати за неї, українець, який свого часу її покинув і має проросійську позицію, і старий чоловік зустрілись у тюремній камері і переповіли свої історії. Дія роману відбувається протягом трьох годин, а вміщує в себе ціле життя. Усі історії і теми, що підіймаються у книгах, автор записував зі слів реальних людей , відображаючи їхні погляди, тож персонажі його творів мають прототипи у реальному світі.
Під час зустрічі автор коротко проанонсував також свою наступну книгу, що висвітлюватиме історію його прадіда зі Слобожанщини, родину якого було розкулачено.
Відповідаючи на запитання студентів і викладачів університету, пан Максим розповів також, що він має своє бачення припинення військового протистояння і «як жити далі». Власне, на його думку, примирення в Україні займе близько 15 років, але конфлікт вичерпає себе подібно до родинної сварки: процес комунікації і «говоріння» буде поступово налагоджуватись між окремими особистостями в різних сферах життя, згодом це будуть певні соціальні групи, а потім і громадяни загалом, і коли обидві сторони виговорять свій біль, почнеться процес пошуку компромісу, який обов’язково буде знайдений. І одна зі сторін щиро попросить пробачення.
Максим говорить, що натяк на це у його книгах є, проте кожен читач самостійно сформулює для себе власну відповідь. «Я намагався об’єктивно передати усе, що мені розповідали люди, навіть якщо це не сходилося з моїми поглядами. Хотілося, щоб у людей виникла картинка зсередини, щоб вони дізналися, чим спричинені ті чи інші думки, чому люди воюють на боці України чи Росії. Конфліктів з тими, чию думку я не розділяв, не виникало. Вислуховував спокійно, намагаючись почути і зрозуміти. Загалом вміння слухати — велика рідкість, але воно нам необхідно сьогодні, як ніколи».
Письменник побажав всім присутнім цінувати себе і власну точку зору, розвиватися, спілкуватися з цікавими особистостями, навіть порадив, як визначити адекватність співрозмовника — перевірити логічність його мислення та сприйняття причинно-наслідкових зв’язків.
Враження від спілкування зі студентами Максим описує так: «Судячи з очей, питань було більше, ніж прозвучало. Мені здається, що є інтерес до журналістики і до тих проблем, що ми обговорювали. Саму психологію журналістики, можливо, деякі ще не розуміють, не мають досвіду, вчаться, але найголовніше, щоб збереглись ці прагнення і бажання». Задоволена зустріччю була і літагент Вероніка Миронова: «Враження від спілкування чудові! Я в рідному університеті і дуже рада сюди приїжджати. Студенти прекрасні, приємно бачити, коли аудиторія настільки зацікавлена, і у присутніх горять очі».
Зорина Гаджук, Каріна Козак,
студентки другого курсу спеціальності «Журналістика»
