Використовуйте будь-який досвід на свою користь
«Чесно? Я небагато запам`ятав із лекцій в університеті. Проте я часто користуюся життєвими уроками, які отримав від викладачів.
Перший — від Ліни Бахаєвої: „задовільно“ за курсову роботу. Я впав у відчай. Вмовляти Ліну Олексіївну про перездачу було марною справою. Для студентів тоді вона була найсуворішою з педагогів. Щоправда, чого їй ніколи не бракувало, то це справедливості. Вона запропонувала мені інший варіант: якщо упродовж наступних двох років я вчитимусь лише на „відмінно“ і в заліковій книжці у мене буде лише ця „трійка“, ось тоді можна буде щось змінити. Саме тому я завжди вважав її найліпшим психологом в університеті. Тепер можу відкрито це сказати! Згодом я зрозумів кілька простих істин: нема кого звинувачувати, окрім самого себе, а оцінки у твоїй заліковій книжці не є тим ключем до успіху.
Другий урок був від Ірини Черніченко. Обожнював її пари за те, що на них майже ніколи не було теорії — лише практика і багато завдань. Одним із таких було написання нової історії про „Курочку Рябу“. Моя ідея — сатирична розповідь про засідання парламенту, який обговорює питання „золотого яйця“. Коли ми прийшли на заняття, Ірина Михайлівна попросила всіх прочитати свої твори. Історії одногрупників суттєво відрізнялися від моєї. Я був упевнений, що накоїв справ і мені краще не декламувати свій опус. Але переконати Ірину Михайлівну неможливо. Вона наполягла, щоб я прочитав твір усім, тому що встигла з ним ознайомитись. І уявіть собі — кожне прочитане речення супроводжувалося гучним сміхом. У цей момент я побачив погляд Ірини Михайлівни, який так і промовляв: „Бачиш, я ж казала“. Після цієї історії я дуже зацікавився таким жанром, як фельєтон і памфлет. Саме цей викладач привчив мене не боятися використовувати у своїх роботах гумор і сатиру. Вбивчий сміх — це найкраща зброя проти будь-яких проблем.
Третій, але не останній, урок я отримав від Інеси Артамонової. Вона допомогла мені зрозуміти, що будь-який досвід краще, ніж його відсутність. На моєму курсі викладав директор Донецької обласної державної телерадіокомпанії Олег Джолос. Якось він напівсерйозно запропонував нам прийти і працювати на його каналі. За два дні я таки набрався хоробрості і протараторив у телефонну слухавку щось на кшталт: „Ви пропонували роботу, то беріть мене“. Далі упродовж місяця я приходив на канал і просто дивився, як працюють інші. Мене рідко брали на зйомку, рідко давали завдання, але я терпів і просто спостерігав за кожним процесом роботи. Приходив щодня, не знаючи навіщо. Урешті-решт розуміючи, що я так просто не піду, директор телерадіокомпанії дав зрозуміти, що на роботу не візьмуть, тому що я — студент.
Минуло декілька місяців. Мене викликали на кафедру та запропонували роботу на телеканалі СТБ. Чому саме мені? Бо знали про досвід на телебаченні. І чесно кажучи, якби не він, сумніваюсь, що впорався б. Я вже знав куди йду, як роблять телевізійні новини, як і що працює, і як самому працювати.
Подібних уроків було чимало. Майбутнім журналістам я раджу використовувати будь-який досвід на свою користь. Беріть по-максимуму від викладачів!»
З колегою спілкувалася Альбіна Крупка
