Виберіть сторінку

Покликаний бути Людиною

Покликаний бути Людиною

Кафедра історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії щойно відзначила 45-річчя. Своїм існуванням вона зобов’язана Василю Федоровичу Близнюку, за ініціативою якого і була створена. Увесь цей час колектив кафедри перебував у його формальному чи не формальному полі зору. Але 12 січня 2015 року цей зв’язок обірвався — Василь Федорович на 92 році пішов із життя. Останні роки В.Ф. Близнюк перебував на пенсії, тому даний матеріал адресований, передусім, студентам, молодим викладачам і співробітникам, яким не довелося працювати з цією достойною людиною.

Близнюк ­- кандидат історичних наук, доцент, заслужений працівник вищої школи, відмінник освіти України, заслужений професор Донецького національного університету, кавалер орденів «Вітчизняної війни» ІІ-го ступеня, «Трудового Червоного Прапору», «Богдана Хмельницького», нагороджений п’ятнадцятьма медалями, нагрудним знаком «За визначні успіхи в роботі», медаллю ім. А.С. Макаренка. Навіть простий перелік нагород засвідчує активну життєву позицію Василя Федоровича.

Народився на Сумщині. У 1936 р. переїхав у м. Сталіне. 1939 р. після закінчення середньої школи став студентом історико-філологічного факультету Сталінського педінституту. У 1941 р. разом з однолітками пішов на фронт. Був командиром стрілкового взводу. По завершенні війни, у 1945 р. відновив навчання, закінчивши інститут у 1948 р. Потім працював у державних і партійних установах, а також завідувачем кафедри суспільних наук Сталінського медичного інституту. По завершенні навчання в аспірантурі при Академії суспільних наук ЦК КПРС, у 1959 р. захистив кандидатську дисертацію, через чотири роки здобув вчене звання доцента.

1965 р. розпочав роботу в Донецькому державному університеті, де його було призначено проректором з навчальної роботи. Обіймаючи цю посаду, В.Ф. Близнюк доклав чимало зусиль для формування класичного університету в Донецьку. Йому доводилося займатися формуванням кадрового складу університету та факультету, розв’язувати матеріальні проблеми, формувати навчальні плани. У 1969 р. з його ініціативи була створена кафедра історіографії, джерелознавства та методики викладання історії, яку він і очолював протягом десяти років. Це була одна з перших таких кафедр серед університетів УРСР.

Не уникав Василь Федорович і громадської діяльності. Він неодноразово обирався депутатом Донецької міської ради народних депутатів, був головою міського Товариства охорони історичних і культурних пам’яток, заступником голови міського відділення Товариства «Знання».

Людяний, мудрий, вимогливий і безкінечно порядний — таким він залишиться в пам’яті колег і студентів.

Світла пам’ять Василю Федоровичу Близнюку.

Колектив кафедри

Штрихи до портрету: спогади викладачів кафедри

Н.Р. Темірова, завідувач кафедри:

Василь Федорович відіграв особливу роль у моєму професійному становленні. Сталося так, що від нього я прийняла естафету викладання історіографії. Будучи людиною делікатною, поради він давав надзвичайно обережно. Уже пізніше він зізнався, що, переживаючи про моє самопочуття на перших лекціях, під дверима аудиторії прислуховувався, чи все з молодою викладачкою гаразд. Але перше враження від Василя Федоровича — мого викладача. З іспиту з історіографії запам’яталися бездонні блакитні очі відданої свої справі людини. Ці блакитні очі освітлюють мій професійний шлях, особливо у моменти скрути.

А.В. Гедьо, професор:

Дуже важко писати про Василя Федоровича в минулому часі. Він був справжній Фахівець, Історик та Історіограф. Любив свою справу понад усе. Цього ж навчав і своїх студентів та аспірантів. Він був справжнім прикладом служіння справі, науці. Його життєвий шлях — безкінечна вервечка подолань і звершень, доведень та обґрунтувань. Він працював до останніх років життя, переборюючи хворобу й обставини, мав великі плани та сподівання.

Завжди привітний, зичливий, Василь Федорович виховував нас також своєю поведінкою. Запам’яталася його інтелігентна манера вітатися, розмовляти з нами. Пам’ятаю добру усмішку Василя Федоровича, його заспокійливі, підбадьорливі слова. Було в цьому всьому — і в словах, доброму батьківському погляді, у якихось невловимих жестах, порухах обличчя те, що вселяло віру й у скрутні хвилини підтримувало.

І.І. Мартинчук, доцент:

Близнюк Василь Федорович — щира, відверта, врівноважена людина. Він любив життя і намагався зробити його кращим. Особисто для мене Василь Федорович — і вчитель, і наставник, і колега, який завжди поруч, і підкаже, і прийде на допомогу, підбадьорить, пояснить особливості педагогічної діяльності.

Його людяність вражала. Незважаючи на постійну зайнятість, він піклувався про нас — молодих колежанок. Приходячи на кафедру, для кожної знаходив теплі слова. А напередодні свят пригощав кожну з нас шоколадними цукерками.

Пам’ятаю випадок, коли студенткою хотіла потрапити на музейну практику до Ленінграду, а вільних місць в групі вже не було. Стояла біля кафедри засмучена. Василь Федорович саме підходив до кафедри й звернув на мене увагу. Здавалось би — проректор, завідувач кафедри — він міг просто пройти повз мене. Але звернувся, заспокоїв і пообіцяв допомогти. Проблема полягала в тому, що авіаквитки були вже замовлені. Він допоміг замовити додатковий квиток, я була зарахована до складу групи і все ж таки поїхала на бажану практику. Цей випадок показав, що при бажанні можна вирішити будь-яку проблему. Ось таким був Василь Федорович!

О.В. Отземко, доцент:

Для мене Василь Федорович залишиться в пам’яті і як учитель, і як колега. Учитель — це цікаві лекції з історіографії, захоплення істориками ХІХ ст., яке відчувалося не просто в доскональному володінні матеріалом, знанні їх творчості, усіх обставин життя, а й у манері викладання. Колега — це з одного боку стриманість, внутрішня гідність. Василь Федорович за будь-яких обставин виглядав і поводився як джентльмен. Він ніколи ні на що й ні на кого не скаржився. Йому була властива доброзичливість, уважність у стосунках із колегами, співробітниками, студентами. Згадуються і його розповіді про своє життя, особливо емоційні та захоплюючі, коли йшлося про рідний університет, його розбудову в 70-ті роки минулого століття.

Життя цієї людини — яскравий приклад того, що називається «залишити свій слід в історії», у даному випадку нашої Аlma mater.