Виберіть сторінку

15 березня — День пам’яті Григорія Яковича Пономаренка

15 березня — День пам’яті Григорія Яковича Пономаренка

Пономаренко Григорій Якович
18.01.1922 — 15.03.2009

Доктор історичних наук, професор, Заслужений працівник вищої школи України. Ректор ДонНУ у 1975 — 1986. Заслужений професор Донецького національного університету. Завідувач кафедри у 1974 — 1987. Учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни.

Про свого вчителя, колегу та старшого друга згадує професор, в.о. завідувача кафедри історії України Бут Олександр Микитович.

Говорити і писати про Григорія Яковича легко і разом з тим важко. Хто не знав доктора історичних наук, професора, Заслуженого працівника вищої школи України, патріарха донецьких істориків?

Автор 150 друкованих праць, включно трьох індивідуальних та дванадцяти колективних монографій, природно став засновником наукової школи «Проблеми індустріальної модернізації Донбасу в 20-30-і рр. XX століття». У цьому напрямку ним безпосередньо підготовлено 5 докторів і 35 кандидатів наук.

Основна сфера наукової діяльності професора Г.Я. Пономаренка була пов’язана з дослідженням трудової діяльності робітничого класу України у міжвоєнний період (1918-1939).

Для мене назавжди залишиться у пам’яті зустріч напередодні Дня Перемоги 1991 року. На другий день після вручення Григорію Яковичу автореферату моєї докторської дисертації, він запросив мене до кабінету. Понад годину він привертав мою увагу до можливих запитань членів спеціалізованої вченої ради (а я захищав дисертацію в Київському національному університеті). І як це мені допомогло! І такий Г.Я. (так звуть його учні) завжди і в усьому — батьківська порада, батьківська турбота.

Інколи запитують: звідки це все? Працював завідувачем кафедри в Донецькому політехнічному інституті, майже 30 років — в Донецькому національному університеті, водночас з 1975 по 1986 — його ректором. Неодноразово обирався у громадські організації, кавалер кількох урядових нагород. Але саме зазначені посади і пошани поєднувалися з усім, що йшлося від батьків і Бога, того життєвого шляху, який подолав. Допитливого юнака з Кіровоградщини, як курсанта військового училища, з перших днів після нападу на СРСР фашистської Німеччини було відправлено на захист Батьківщини. Учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні 1941-1945. Серед нагород ордени: «Вітчизняної війни» 1 ступеня, «За мужність»; медаль «За відвагу», «За оборону Москви», «Захисника Вітчизни». Після тяжкого поранення і демобілізації трудівники тилу обрали Григорія Яковича головою колгоспу, пізніше — головою сільради. Мабуть, тоді, в роки найбільших випробувань для всієї країни і особисто для себе, і формувалися та доброзичливість і людяність, повага і пошана до старого і малого.

За півстоліття педагогічної діяльності Григорій Якович виявив себе як високопрофесійний викладач, талановитий вихователь студентської молоді, яка із задоволенням слухала його загальні і спеціальні курси. Особливо його талант розкрився в університеті. Педагогічну майстерність, новаторський підхід до висвітлення складних проблем минулого нашої Вітчизни та історичної науки завжди відзначали як викладачі, так і студенти. Йому по праву одному з перших надано звання «Заслужений професор Донецького національного університету».

У період ректорської діяльності професора в університеті з року в рік збільшувалися обсяги і ефективність досліджень, втричі виросли обсяги господарської договірної тематики. Університет уперше почав брати участь у розробці найважливіших комплексних республіканських програм.

І ще одна характерна якість особистості «Батька», як називали Григорія Яковича у колективі кафедри. Серед колег він був улюблений, а не популярний. Улюбленому наодинці відкривали душу, ділилися найпотаємнішим. Той, хто знайшов друга в Григорії Яковичі, міг бути спокійним — у біді чи в радості не залишався самотнім. Він був не просто душею колективу кафедри історії слов’ян, факультету, а й прекрасним зразком сім’янина. Все життя — разом з вельмишановною Зінаїдою Василівною. Це у них найсмачніша на фазенді картопля, найкращі полуниця та яблука.

Науково-педагогічну діяльність професора Пономаренка було гідно оцінено державою. Він нагороджений орденами «Знак Почета», «Трудового Красного Знамени»; медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За доблесну працю до 100-річчя від дня народження В.І. Леніна», Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник вищої школи України», мав іменні відзнаки — «Відмінник вищої школи СРСР», «Відмінник народної освіти України», Заслужений професор Донецького національного університету, президентський стипендіат.

Вічна пам’ять Вам, Григорію Яковичу!​

Приєднуйтеся до нас