Виберіть сторінку

«Ветерани філософського фронту»

«Ветерани філософського фронту»

Восени 2015 року кафедра філософії ДонНУ готується відсвяткувати своє 50-річчя. До цього ювілею ми зібрали спогади про найцікавіших «ветеранів філософського фронту» нашого університету та спеціально для газети «Університетські вісті» підготували серію біографічних нарисів. Нижче публікується перший з них, в якому професор Ігор Трохимович Пасько знайомить читача з доцентом кафедри філософії Сергієм Олексійовичем Ксенофонтовим (1895-1984), який з 1940 по 1961 роки був директором Сталінського (згодом — Донецького) педагогічного інституту.

Перший після Берві-Фльоровського

Першим дипломованим філософом на Донецькій землі, якщо не рахувати Берві-Фльоровського, був Сергій Олексійович Ксенофонтов. Виходець з Ясної Поляни, сакрального маєтку Льва Толстого, мав з ним особисте спілкування, бо якось спробував красти яблука з його саду, але був затриманий класиком. Той, замість щоб покарати хлопчика, погладив його по голівці і благословив на служіння істині та правді.

Потому юнак закінчив школу прапорщиків і пішов на фронти першої світової. З неї повернувся пораненим, але з більшовицьким партійним білетом. Як людина з освітою, був кооптований до Інституту красної професури і по закінченні був призначений директором щойно відкритого Сталінського педагогічного інституту. Мав певні неприємності з відповідними органами у кінці тридцятих років, але до репресій справа не дійшла. В сороковому році почалися війни — він пішов на фронт. У сорок п’ятому повернувся в Сталіно у званні майора-політпрацівника. Став знову директором інституту.

Жив довго, понад вісімдесят років. Останні десятиріччя, аж до відходу у вічність, працював доцентом кафедри філософії. Важливо до кінця збагнути сутність особистості Ксенофонтова не тільки нинішньому поколінню, але й його сучасникам. Він був ректором інституту, але в жодному разі не був кар’єристом. Посада доцента задовольняла його так само, як і ректорська. І ніколи не жадав партійних посад. Він жив у квартирі на першому поверсі в будинку, де поруч нестерпно скреготав трамвай. І не прагнув кращої. Він помер — і всі побачили, що в його мешканні на всю родину до диспозиції було три дешевих столи, чотири залізних ліжка та вісім лампочок Ілліча, необтяжених якимись аксесуарами бра чи абажурів. Він носив пальто і костюм, що певно були придбані ще до Халхін-Голу і Фінської кампанії, а калоші — до першої імперіалістичної. Його невибагливість була незбагненною. Такого типажу в Донецьку не могло бути за визначенням. Тут були пролетарі. Їхній портрет викарбуваний в металі і репрезентований на розі вулиці Артема і проспекту Миру. Був партійно-чиновничий істеблішмент. Його дрес-код еволюціонував від сталінських френчів до фінських костюмів. Були молодіжні варіації. Ксенофонтов не належав до жодного донецького прошарку. Він був іншим. Таких, як він, можна було зрідка зустріти на вулицях Ленінграда, Саратова чи Харкова. Це були червоні радянські інтелігенти. Вони духовно знеслися над народом не для того, щоб служити владі. Вони служили Ідеї. Зараз такого типажу вже не зустріти ніде. Він геть увесь чи то повимирав, чи то анігілювався.

Сергій Олексійович, як і всі вони, не дотягував до рівня високого класичного інтелігента. Нехтування усіма барвами чуттєвого світу, такий собі червоний аскетизм, — це теж не бездоганна життєва позиція, але для них вона була єдино можливою, щоби прожити життя хоч у якомусь ладу з власною совістю. В ті часи, коли філософія зводилися до чотирьох рис і трьох особливостей, він зміг піднятися до свідомого, недогматичного засвоєння хрестоматійної спадщини класиків вчення. На той час, час бездумного догматичного цитування, це було дуже важливо. Чудово відчуваючи разючу відмінність практичної дійсності політичної системи і чистої теорії, він залишався все життя адептом високої теорії, викладаючи тільки курси діалектичного матеріалізму і принципово відмовляючись від політичного торохкотіння так званого матеріалізму історичного. Як будь-який чесний, відданий ідеї утопіст, він знаходив моральний і життєвосенсний прихисток у високій вірі в те, що науковий прогрес врешті-решт остаточно доведе слушність матеріалістичного вирішення основного питання філософії. В такий спосіб хибна практика буде остаточно осоромлена.

Симптоматично, що, незважаючи на повний утопізм філософічної та життєвої позиції Ксенофонтова, вона надихала оптимізмом, високою етикою і дарувала викладацькій молоді світоглядні та життєві орієнтири.

Пасько Ігор Трохимович,
кандидат філософських наук, професор

Приєднуйтеся до нас