«НЕМОВ ОД ДЕРЕВА ОДІРВАНИЙ ЛИСТОЧОК…»: ЧИ ВДАЛОСЯ БИ ВИВЕСТИ КОРАБЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ З БЕРМУДІВ
Ювілейний рік Лесі Українки – це чудова нагода привернути увагу суспільства до творчості видатної української письменниці, фольклористки, перекладачки, драматургині та громадської діячки, однієї з центральних постатей національної культури України Лариси Петрівни Косач. Леся Українка – багатогранна особистість, краса та гордість українського народу, яку називають дочкою Прометея за її витончене художнє слово, сповнене волелюбності й патріотизму, непереборної сили духу та оптимізму. Завдячуючи творчому надбанню Лариси Петрівни Косач, українська література посіла одну з найвищих позицій у світовій культурі.
Про непересічність особистості Лесі Українки, таїну псевдоніму, її вагомий внесок у розвиток української літератури, відомі та невідомі факти з життя письменниці, кохання Лариси Косач, мистецький проєкт «Леся Українка: 150 імен», повне нецензуроване академічне зібрання творів Лесі Українки в 14 томах та відзначення ювілейного року у Стусівському університеті говоримо з доктором філологічних наук, професором кафедри теорії та історії української і світової літератури філологічного факультету Вірою Андріївною Просаловою.
«ЛІТЕРАТУРНЕ ІМ’Я ПОЕТЕСИ БУЛО ЗНАКОВИМ, ТОМУ ЩО ПІДТВЕРДЖУВАЛО СМІЛИВІСТЬ БУТИ УКРАЇНКОЮ»
-У тринадцятирічному віці Лариса Косач обрала собі псевдонім Українка. Шановна Віро Андріївно, розкажіть, будь ласка, про те, хто вплинув на її вибір.
-Леся Українка – це літературне ім’я Лариси Петрівни Косач, свідомо обране нею за порадою матері, відомої письменниці Олени Пчілки, яка мала мужність – усупереч царським заборонам – виховувати у своїх дітей пошану до українських народних звичаїв, обрядів, приймати в себе Івана Франка, спілкуватися з політичним емігрантом, яким був її рідний брат – Михайло Петрович Драгоманов. Варто згадати, що саме він першим обрав псевдонім Українець. Літературне ім’я поетеси було знаковим, тому що підтверджувало сміливість бути українкою тоді, коли Україні, що перебувала у складі Російської імперії, відмовляли у праві на існування. Перша частина літературного імені була даниною родинній традиції – давати лагідні імена дітям і добрим знайомим: з п’яти років маленьку Ларису почали називати не Лосею (похідне від Лоруся), як раніше, а м’якше, лагідніше – Лесею.
«ВОНА ПРИЄДНАЛА УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДІАЛОГУ, БЕЗ ЯКОГО БУВ НЕМОЖЛИВИЙ ЇЇ КУЛЬТУРНИЙ ПОСТУП»
-Хто з відомих класиків вплинув на становлення та світогляд Лесі Українки?
-Поява її феномену була знаковою для доби межі століть, коли українська література відкривала для себе культурний простір Європи. Вихована в народницько-патріотичному дусі, маленька Леся, звичайно, зазнала впливу рідних, близького до Косачів літературного оточення, до якого належали родини Драгоманових, Лисенків, Старицьких, Стешенків, Самійленків, однак як самодостатня творча індивідуальність зуміла подолати впливи і самовизначилася, переборюючи народницькі стереотипи, утверджуючи модерністські ідеї самоцінності мистецтва. Це підтверджувало зрілість української авторки та й самої літератури, яка долала вузькі провінційні рамки. Авторка дала світові українські версії відомих сюжетів, показавши, наприклад, у «Камінному господарі» спокусника Дон Жуана жертвою влади та жінки. Таким чином, вона приєднала українську літературу до європейського діалогу, без якого був неможливий її культурний поступ.
«ТО БУВ КЕРМАНИЧ, КОТРИЙ ВІВ КОРАБЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В МОРІ КУЛЬТУРИ СВІТОВОЇ. АЛЕ ЦЕЙ КОРАБЕЛЬ ПОТРАПИВ В УКРАЇНСЬКІ БЕРМУДИ. УКРАЇНСЬКІ БЕРМУДИ ПОГЛИНАЮТЬ СВОЇХ ВЕЛИКИХ», – ЛІНА КОСТЕНКО ПРО ДРАМАТИЧНІ ПОЕМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
-Який внесок зробила Леся Українка в розвиток української культури?
-Про внесок письменниці у скарбницю української і світової культури найвлучніше, на мою думку, сказала Ліна Костенко, назвавши її керманичем, який «вів корабель національної культури в морі культури світової», однак цей корабель потрапив, як не прикро це визнавати, в «українські Бермуди», до яких можна віднести непідготовленість читацької та глядацької аудиторії, нерозуміння сучасниками інтелектуально насичених творів, що потребували доброго знання міфології, світової літератури, історичних фактів.
Варто згадати і низький рівень тогочасного театру, орієнтованого на невибагливого глядача, який потребував зовнішніх ефектів, а не інтелектуальних художніх спроб, що потребували неабияких зусиль для сприйняття.
«У ЧОТИРИ РОКИ ВОНА ВЖЕ ВІЛЬНО ЧИТАЛА, У П’ЯТЬ – ГРАЛА НА ФОРТЕПІАНО, У ШІСТЬ – МАЙСТЕРНО ВИШИВАЛА, У ДЕВ’ЯТЬ НАПИСАЛА СВІЙ ПЕРШИЙ ВІРШ «НАДІЯ»»
-Шановна Віро Андріївно, назвіть, будь ласка, ТОП-10 невідомих фактів із життєпису Лесі Українки.
-З одного боку, ми багато знаємо про письменницю, її родовід, з іншого – надто повільно звільняємося від ідеологічних штампів радянської доби, як, наприклад, канону «великої хворої». Сама авторка ніколи автобіографії не писала і не збиралася цього робити: «Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію в друку, була б найприкрішою хвилиною мого життя, дарма, що в моїй біографії не знайшлось би нічого ні особливо цікавого для людей, ні надто ганебного для мене самої».
Насамперед хочу звернути увагу на аристократичне походження Лесі Українки, яка народилася у дворянській родині Косачів-Драгоманових, що мали маєтки в Полтавській, Волинській і Чернігівській губерніях. Леся була другою дитиною в родині, росла дуже хворобливою, бо для неї, коли її мати Ольга Петрівна після пологів поїхала на лікування за кордон, довго не могли знайти годувальницю. Тому батько – Петро Антонович Косач – узяв відпустку, щоб доглядати за маленькою донечкою, яка росла схожою на нього і зовнішньо, і внутрішньо. Леся була дивовижно терплячою і принциповою, непоступливою у своїх переконаннях, як і батько. Про це згадувала молодша сестра Ольга Косач-Кривинюк: «Обоє були бездоганно принципові люди: для любих людей чи справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу собі уявити тої людини, тої справи, взагалі, тої сили, що могла б примусити батька, чи Лесю однаково, зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне».
Ще в дитинстві в дівчинки виявилися ознаки геніальності: у чотири роки вона вже вільно читала, у п’ять – грала на фортепіано, у шість – майстерно вишивала, у дев’ять написала свій перший вірш «Надія», розкривши в ньому переживання ув’язненої за революційну діяльність тітки Олени Антонівни Косач.
Hi долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно…
Зовсім недитячі враження розкрито у вірші. Маленька Леся буквально все схоплювала на льоту, була музично обдарованою, прекрасно малювала, оволоділа багатьма іноземними мовами: французькою, німецькою, італійською, англійською, латинською, давньогрецькою, польською, болгарською та іншими. Деякими з них вона могла писати вірші.
Перші ліричні твори поетеси – «Конвалія» та «Сафо» – були опубліковані за кордоном, коли авторці було лише 13 років, звичайно, не без підтримки Івана Франка та матері. Може здатися дивним, що Олена Пчілка більше любила свого первістка – Михайла, який згодом стане видатним ученим, письменником Михайлом Обачним. Доньку ж уважала «недотепою» і не стримувалася від образливих слів на її адресу в її ж присутності. Владна, вольова, вона не раз втручалася в особисте життя своїх дітей, зокрема Лесі, яка, проте, затято боронила свій життєвий простір і лише в листі до сестри Ольги зізнавалася, що жодна її «дружба чи симпатія не могла досі обійтись без сеї отрутної ревності…з боку мами». З одного боку, хвороба доньки не давала матері спокою, викликала відчай від безпорадності полегшити її стан, з іншого – пригнічувало розуміння марності зусиль і величезних витрачених на її лікування коштів. Наприклад, лише за операцію в Берліні було заплачено близько 25 тисяч євро, якщо перевести кошти в сучасні грошові одиниці. Батько отримував досить високу на той час платню (щорічно 2500 рублів), був добрим господарником і робив усе можливе, щоб полегшити її стан.
Петро Антонович Косач також спонсорував видання Лесиних творів. Видані за кордоном твори настільки випереджали свій час, що можуть сприйматися як геніальні передбачення майбутнього, наприклад, драматична поема «Бояриня», що була заборонена в радянський час, розкривала справжню суть російсько-українських взаємин, заперечувала загальноприйняте розуміння значення Росії для поневолених народів.
Леся Українка почувалася внутрішньо вільною, в усьому боролася за свою свободу, іноді вражала сучасників сміливою поведінкою, що підтверджувала невизнання нею умовностей світу. Наприклад, під час перебування в Софії вона з кузиною прийшла в театр без супроводу чоловіків, що спричинило справжній скандал. Перебуваючи за кордоном, вона мала можливість відвідувати театри, одягатися у престижних крамницях, нерідко лікарняну палату перетворювала на справжню бібліотеку, накупивши безліч книжок. Звичайно, ці деталі життєвої біографії лишаються поза увагою на заняттях із літератури.
Недостатньо відомий і факт арешту Лесі Українки та її сестри Ольги в січні 1907 року, коли їх протримали ніч в одній камері з Борисом Грінченком без належних на те підстав.
Багато нового можна дізнатися про Лесю зі спогадів її найменшої сестри Ізидори Косач-Борисової, для якої старша сестра була рятівницею в той час, коли вже всі зневірилися в можливості її одужання. «Перший раз вона врятувала мене, як я дворічною дитиною була хвора на дифтерію в дуже тяжкій формі, – згадувала сестра. – Тоді ще не було винайдено антидифтерійної сироватки, отже, вижила я тільки завдяки надзвичайно дбайливому Лесиному доглядові. Вдруге – восени 1905 року, як я захворіла на черевний тиф у Петербурзі. Я приїхала туди вчитися і вперше опинилася серед чужих людей – і Леся приїхала мене рятувати. А втретє – вже коли вона була покійна, мене врятувало її ім’я з неволі 1939 року. Бо вісім років, що мені присуджено було у 1937-му відбути в концтаборі, я, звичайно, не витримала б у тих тяжких умовах». Виняткова чуйність, жертовність вирізняли Лесю з-поміж інших.
«НАЙБІЛЬШИМ ЗАХОПЛЕННЯМ ЛЕСІ БУВ СЕРГІЙ МЕРЖИНСЬКИЙ»
-Шановна Віро Андріївно, розкрийте, будь ласка, таємниці кохання Лесі Українки.
-Говорити про особисте життя, яке поетеса ретельно приховувала – навіть від рідних, дуже відповідально, тим більше, що йдеться про здогади, підтверджені більшою чи меншою мірою в листах чи художніх творах. З урахуванням того, що інтимні вірші Леся Українка не включала до збірок, доводиться висловлювати припущення, в основі яких здебільшого час написання віршів. З трохи старшим від неї Максимом Славинським п’ятнадцятирічна поетеса запланувала перекласти «Книгу пісень» німецького поета-романтика Генріха Гайне. Спільна праця, звичайно, зближувала, тим більше, що в особі Максима вона знайшла доброго знавця мови, однак очікування від нього перекладів іноді ставало для неї нестерпним, тоді вона зверталася до свого старшого брата Михайла з проханням з’ясувати, що стало на заваді виконати обіцянку. Достеменно невідомо, чому розійшлися їхні життєві шляхи, можливо, позначилася й та обставина, що після операції вона могла ходити лише на милицях, боялася бути тягарем для коханого. У 1898 році Максим Славинський переїхав до Петербурга, а в 1899 році одружився, а пізніше став чільним діячем УНР.
Студент Київського університету Нестор Гамбарашвілі, грузин за національністю, який знімав у Косачів помешкання, зацікавив поетесу. Його захоплені розповіді про звичаї у своєму краї, палка вдача, повага до всіх, навіть найменших сестер Лесі, імпонували їй. Здібна до мов, вона вчила його французькій мові, а він її – грузинській. Несподіване одруження Нестора було для неї болючим.
Ти не мій! Розлучив нас далекий твій край,
І вродлива чужинка забрала!
Ти там, може, знайшов незаказаний рай,
Я ж без тебе, мов квітка, зів’яла…
(«Єврейські мелодії»)
Найбільшим захопленням Лесі був Сергій Мержинський, з яким вона познайомилася в 1897 році під час лікування в Ялті. Незважаючи на власний стан здоров’я, поетеса в 1901 році приїхала до важко хворого друга, щоб підтримати його у важку хвилину, і лишалася біля нього до кінця його життя. В одну з напружених ночей вона написала драматичну поему «Одержима» про невзаємне кохання Міріам до Месії, який відштовхує її, не давши можливості пожертвувати собою заради нього. Передчасна смерть обірвала їх взаємини, викликала низку зворушливих рефлексій: «Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя?.. Я бачила тебе і раніше, але тепер я йду до тебе з усією душею, як дитина йде в обійми того, кого їй шкодує… Це нічого, що ти мене не обіймав ніколи, це нічого, що між нами не було поцілунків … Тільки з тобою я не одна. Тільки з тобою я не на чужині…». Це було ідеальне кохання, платонічне, жертовне.
Таких емоцій, такої сили почуттів молодший від Лесі Українки на дев’ять років музикознавець, фольклорист Климент Квітка не викликав. Бажання допомогти, рятувати змусило її повезти хворого на туберкульоз майбутнього чоловіка до Криму на лікування. Мати поетеси не підтримувала цей вибір, називала Квітку «жебраком», який зазіхнув на їхні статки. Поетеса жила з ним спочатку в цивільному шлюбі, доки не піддалася на вимогу рідних та не обвінчалася з ним у 1907 році.
«МЕТОЮ ПРОЄКТУ Є РУЙНАЦІЯ ЧИСЛЕННИХ МІФІВ І СТЕРЕОТИПІВ, ЩО ВИНИКЛИ НАВКОЛО ЦІЄЇ ПОСТАТІ, ВІДКРИТТЯ БІЛЬШОЇ КІЛЬКОСТІ ІМЕН, ОБРАЗІВ, ТВОРІВ, НОВИХ ГРАНЕЙ ТВОРЧОГО ФЕНОМЕНУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ»
-Як відображає багатогранність життя Лариси Петрівни Косач мистецький проєкт «Леся Українка: 150 імен»?
-Хочу звернути увагу на те, що ще у 2017 році народна депутатка України Ірина Мирославівна Констанкевич порушила питання про необхідність гідного вшанування ювілею Лесі Українки на державному рівні. У 2021 році було створено робочий комітет, розроблено систему заходів, спрямовану на брендинг цієї визначної особистості. Ювілей Лесі Українки внесено до Календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО на 2020-2021 роки.
Міністерством культури та інформаційної політики, Державним агентством України з питань мистецтв та мистецької освіти разом з агенцією Postmen та Національним центром «Український дім» започатковано мистецький проєкт «Леся Українка: 150 імен». Метою проєкту є руйнація численних міфів і стереотипів, що виникли навколо цієї постаті, відкриття більшої кількості імен, образів, творів, нових граней творчого феномену Лесі Українки. Відкриття проєкту відбулося 25 лютого 2021 року в Українському домі і включало розташовану на трьох поверхах експозицію (куратори – Павло Гудімов і Діана Клочко), після перегляду якої можна було пройти гру-тест на знання її життя і творів, взяти участь у перформансі з відтворенням аутентичного голосу поетеси (режисер – Владислав Троїцький), побачити інтелектуально-дискусійну програму Косач Talks (куратор – Євгеній Стасіневич), презентацію 14-томного нецензурованого видання творів Лесі Українки, виданого за державні кошти.
«ВИДАННЯ МІСТИТЬ ДУЖЕ ЗМІСТОВНІ КОМЕНТАРІ, ПІДГОТОВЛЕНІ АВТОРСЬКИМ КОЛЕКТИВОМ, ДО ЯКОГО ВВІЙШЛО ЧИМАЛО ЗНАНИХ НАУКОВЦІВ, ВІДОМИХ ЛЕСЕЗНАВЦІВ»
-Про це видання якраз і хотіла Вас запитати. Які, на Вашу думку, родзинки містить нецензуроване академічне зібрання творів Лесі Українки в 14 томах? Чим воно відрізняється від 12-томного?
-До попереднього 12-томного видання творів поетеси не були включені драматична поема «Бояриня», поезія «І ти колись боролась, мов Ізраїль…», стаття про Володимира Винниченка, чия творчість була вилучена з літературного процесу. Але насамперед варто відзначити відновлення авторських текстів, адже в радянський час її твори не лише вилучали, а й редагували, щоб укласти письменницю у вигідне прокрустове ложе, тобто той шаблон, який був потрібен владі: співачки досвітніх вогнів, друга трудящих тощо.
Відмінність 14-томного видання від попереднього полягає насамперед у відновленні аутентичності текстів, пильній увазі до рукописів і першодруків, що дозволяють встановити авторський варіант твору та внесені правки. Це видання містить дуже змістовні коментарі, підготовлені авторським колективом, до якого ввійшло чимало знаних науковців, відомих лесезнавців: Віра Агеєва, Світлана Кочерга, Марія Моклиця, Сергій Романов, Елеонора Соловей, Юрій Громик, Раїса Тхорук та багато інших. Переважна більшість із них – викладачі Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.
«СТУДЕНТИ ФІЛОЛОГІЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ ДОЛУЧИЛИСЯ ДО МІЖНАРОДНОГО ОНЛАЙН-ФЛЕШМОБУ»
-Як Стусівський університет долучився до святкування ювілейного року Лесі Українки?
-До 150-річчя від дня народження поетеси студенти філологічного факультету долучилися до міжнародного онлайн-флешмобу, оголошеного Новоград-Волинським літературно-меморіальним музеєм імені Лесі Українки. Необхідно було зробити світлини на тлі барельєфу, муралу, меморіальної дошки чи інших пам’ятних місць, пов’язаних із її життям, і прочитати її твори. Цікаво, що у флешмобі взяла участь посол Федеративної Республіки Німеччина Анка Фельдгузен, яка декламувала вірш «Стояла я і слухала весну» українською мовою.
Декламацію віршів студенти філологічного факультету записали на відео. До дня народження поетеси ці роботи були презентовані на сторінці філологічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса у соціальній мережі Facebook. У флешмобі взяли участь студенти 3-4 курсів: Ангеліна Метельна, Ірина Філімончук, Іванна Олійник, Оксана Вдовиченко, Руслана Іванюшина, Анастасія Губіна, Вікторія Маковійчук, Каріна Хміль, Анжеліка Ковбасюк та інші. Особливо схвилювали поезії у виконані Інни Корецької, Віталіни Регульської, Катерини Скалацької та Інни Шевченко, які зуміли створити неповторну атмосферу дійства, передати ті емоції, що їх переповнювали, адже читання – це свого роду інтерпретація, вияв свого ставлення та розуміння ліричного твору.
Спілкувалась Олена Топчій
