Виберіть сторінку

Закон про декомунізацію: то яка ж думка вишів із Луцька й Вінниці?

Закон про декомунізацію: то яка ж думка вишів із Луцька й Вінниці?
Своїм поданням до КС «Опоблок» діяв явно в інтересах Росії. Однак фахові зауваження від вишів варті врахування

Днями інформаційний простір української та й російської зони Інтернету сколихнула новина. Мовляв, два авторитетних виші: Східноєвропейський (розташований у Луцьку) та Донецький (той, що зараз переїхав з окупованого Донецька до Винниці) – виступили проти декомунізації. Останнє речення лягло в основу всіх заголовків новин на цю тему. 

Нагадаємо, що таке подання в КС зробили нардепи «Опозиційного блоку». А на прохання Конституційного суду науковці Східноєвропейського та Донецького університетів підготували експертні висновки щодо закону про заборону пропаганди комунізму та нацизму. Подивитися, як оголошувалося рішення, можна тут. Закону докоряли тим, що він не чіткий та не відповідає принципам правової визначеності.

Ми попросити керівництво даних вишів прояснити позицію. Тож відправили на їхні адреси такі запитання:

  • Чи дійсно ви вважаєте неконституційним закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»?
  • Чи є науковий висновок про невідповідність Конституції України ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» офіційною позицією вишу?
  • Чи вважаєте ви декомунізацію шкідливою у довгостроковій перспективі?

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИШ: СПРОБА ВІДМОВЧАТИСЯ?

На момент написання матеріалу керівництво Східноєвропейського вишу не надіслало нам свою відповідь. Але ми зайшли на сайт університету, переглянули – хто є почесним доктором та подзвонили двом людям – Миколі Жулинському й Ігорю Юхновському. Тож вищезгадані запитання ми адресували почесним докторам.

 

Микола Жулинський, у минулому віце-прем’єр-міністр, літературознавець, народний депутат двох скликань не приховував свого обурення таким висновком:

  • Декомунізація – це багато у чому зміст мого політичного життя. Перший пам’ятник Леніну в столиці прибирали за моєї участі. Це не справа вишу – вирішувати долю декомунізації. Але, якщо це правда, то я буду реагувати, обіцяю серйозно вивчити це запитання та зв’язатися з вами.

Реакція Ігоря Юхновського була м’якішою, але теж прогнозованою.

  • Пам’ятники режиму треба було прибрати ще в 90-х роках. Це навіть не обговорюється. Єдине проти чого я застерігаю – бути обережними, коли йдеться про героїчну спадщину. Ну, можна правильно трактувати Другу світову, але генерали Українських фронтів мають бути у пошані. Свого часу на хвилі відродження звільняли з робіт директорів реального сектора – успішних, як зараз кажуть, менеджерів. Тому відділяйте зерна від полови. Зважуйте не лише ідеологічні маркери, а й користь, яку приніс даний персонаж Україні та її славі.

ДОНЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ: НАУКОВИЙ ВИСНОВОК ТА ДУМКА ВИШУ – РІЗНІ

Варто відзначити, що з Донецького вишу нам відповіли вже наступного дня. Причім, і ректор, і відома всій Україні проректор Тетяна Нагорняк, яка свого часу боронила Донецький виш від сепаратистів, і науковці, які писали висновок. Тож ми приводимо всі думки.

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права ДонНУ імені Василя Стуса Ольга Турченко переконує нас, що «предметом конституційного подання і нашого наукового висновку, відповідно, був не факт засудження або підтримки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні, а відповідність Конституції норм Закону, тобто зовнішньої форми їх вираження. Відповідно до Конституції України, закон є актом вищої юридичної сили». Тобто пані Турченко стверджує, що хоче вберегти Україну від позовів у Європейських судах через розмитість стверджень. Далі наводимо її думки у повному обсязі.

«Ольга Турченко, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права ДонНУ імені Василя Стуса (одна з авторів наукового висновку на запит КСУ): Ми не можемо визнавати закони України конституційними чи ні, це – повноваження виключно КСУ. Але ми можемо, як фахівці, надати юридичну оцінку. Вона полягає у наступному. Предметом конституційного подання, і нашого наукового висновку, відповідно, був не факт засудження або підтримки комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні, а відповідність Конституції норм Закону, тобто зовнішньої форми їх вираження. Відповідно до Конституції України закон є актом вищої юридичної сили. Європейський суд із прав людини виходить з того, що національні правові акти вважаються законом, придатним для досягнення цілей Конвенції, коли вони в цілому відповідають принципу правової визначеності й задовольняють вимогам доступності, передбачуваності, чіткості визначення діяння тощо. ЄСПЛ вже визнавав факти порушення Україною Європейської конвенції з захисту прав та основоположних свобод через «якість закону», «невідповідність принципу правової визначеності». Так, у рішеннях у справі «Михайлюк та Петров проти України» (2009), «Полторацький проти України» (2003) Суд вказав, що вираз «згідно із законом», насамперед, стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права. Наразі ми не маємо змоги ознайомитися з позицією інших науковців щодо предмету конституційного подання, оскільки наукові висновки, доктринальні позиції не оприлюднюються в повному обсязі, а тільки аналізуються відповідно до Регламенту КСУ суддею-доповідачем, але ми можемо погодитися з оприлюдненим Висновком Венеціанської комісії та ОБСЄ/БДІПЛ від 18 грудня 2015 року (Висновок Венеціанської комісії № 823/2015, Висновок БДІПЛ № FOE-UKR/280/2015), в якому вказуються, що Закон №317-VII є нечітким, занадто широким за охопленням, що не відповідає принципу правової визначеності».

На запитання – чи є висновок науковців офіційною позицією вишу – ректор ДонНУ імені Василя Стуса, доктор юридичних наук, Роман Гринюк відповів достатньо недвозначно. Він дорікнув авторам Закону щодо нечіткості та широти формулювань, але зауважив: «Дорівнювати офіційне ставлення вишу до декомунізації з професійним висновком про необхідність доопрацювань закону в частині його невідповідності Конституції України та пошуку правових механізмів реалізації – принципово різні речі. Колектив Університету обурений маніпулятивними підмінами цих позицій».

Повний текст коментаря. «Науковий висновок дається на запит офіційних державних інститутів (у даному випадку на Подання КСУ № 180/30-05 від 30.05.2017р.) колом галузевих фахівців і не може віддзеркалювати масову думку. Науковий висновок фахівців нашого Юридичного факультету  № 26/01-03/6.8.0 від 15.09.2017р. повністю корелюється з Висновком Венеціанської комісії та наголошує на тому, що Закон України № 317-VІІ від 09.04.2015р. «є нечітким, занадто широким за охопленням, що не відповідає принципу правової визначеності». Висновок не мав на меті – висловити своє ставлення до процесу декомунізації, бо воно очевидне – тоталітарні режими засуджені низкою нормативних документів міжнародних організацій та установ (ОБСЄ, Рада Європи тощо). Дорівнювати офіційне ставлення вишу до декомунізації з професійним висновком про необхідність доопрацювань закону у частині його невідповідності Конституції України та пошуку правових механізмів реалізації – принципово різні речі. Колектив Університету обурений маніпулятивними підмінами цих позицій».

Декан історичного факультету, кандидат історичних наук, доцент Юрій Теміров також повторив тезу, що підміна юридичного обгрунтування Висновку (правова некоректність закону) на особисту ідеологічну вмотивованість авторів документу (свідомий супротив декомунізації й боротьбі з тоталітарною спадщиною) є маніпуляцією.

Повний текст коментаря: «1. Будь-яке коментування та оцінка документу повинні враховувати його природу та функціональне призначення, а саме: документ є науковим висновком, який буде використовуватися в певних юридичних процедурах і рішеннях. У переважаючій більшості негативних оціночних суджень він розглядається в світоглядному, ідеологічному вимірі, що провокує підміну раціональної аргументації пропагандистськими маніпуляціями.

2. Базовою маніпуляцією в коментарях є підміна юридичного обгрунтування Висновку (правова некоректність закону) на особисту ідеологічну вмотивованість авторів документу (свідомий супротив декомунізації і боротьбі з тоталітарною спадщиною). Похідна маніпуляція – це ототожнення колективу ДонНУ імені Василя Стуса з активно тиражованими тезами про латентні вкорінені на рівні підсвідомості «совковість», «ватність», «сепаратизм».

3. Сама по собі вторинна маніпуляція застосовується в достатньо широкому діапазоні: від банальної дискредитації конкурента в освітньому просторі до вкрай небезпечного розколювання суспільства за регіональною ознакою. Тому, абсолютно очікувано те, що критики Висновку свідомо замовчують некоректність самого закону, що вказує на їх чи то непрофесіоналізм, чи то на емоційний стан тощо».

На запитання: «Чи вважаєте Ви декомунізацію шкідливою у довгостроковій перспективі?» відповідь дала проректор ДонНУ імені Василя Стуса, доктор політичних наук, професор Тетяна Нагорняк:

Фото: Роберт Паппа

«Щодо Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Він: 1) не дає визначення категоріям «декомунізація», «пропаганда» «форми засудження та їх наслідки», чим обумовлює маніпулювання масовою свідомістю та широке тлумачення владними інститутами у разі необхідності; 2) демонструє поверхневе розуміння правової природи декомунізації та реальних механізмів викорінення радянського культурного коду з ментальності сучасних українців; 3) світовий досвід успішної декомунізації у посттоталітарних країнах (Естонія, Німеччина, Польща, Чехія) доводить, що то було проявом «політики знизу», коли одразу після падіння режимів (1989-1993 рр.) масові громадські рухи зносили пам’ятники, відкривали архіви, засуджували злочинців та повертали історичні назви вулицям, містам, будівлям. Тобто цей закон за своїм змістом і формою нічого спільного з реальною декомунізацією, яка потрібна сьогодні українському суспільству, не має.

Щодо шкідливості декомунізації в українській перспективі. На жаль, сьогодні вона набуває політичного маніпулятивного змісту. Поверхневі форми імплементації вказаного закону – переіменування радянських топонімів без популяризації зацькованих радянським режимом символів національного відродження України, безконтрольний демонтаж радянських пам’яток, заборона книги С.Жадана через серп і молот на обкладинці, ототожнення значної частини електорату (55років +) із підтримкою агресора – становить небезпеку для України завтра. На такій декомунізації «зверху» не можна побудувати національну ідею, об’єднати українців та виграти неоголошену війну».

ПІСЛЯМОВА

Підіб`ємо підсумки. «Опозиційний блок» явно діяв в інтересах Росії, роблячи подання в КС. Але й зауваження до закону, направлені до КС фахівцями, зокрема з ДонНУ, треба уважно проаналізувати. Перше. Можливо варто внести поправки в закон, уточнити те, що сказано занадто розпливчасто, вдумливіше сформулювати терміни, «звузити» занадто «широкі трактування». Закон, який, по суті, ламає багаторічну кригу тоталітарної картини світу, має бути відточеним як скальпель – занадто вже багато доль, спогадів і переконань він охоплює.

І друге. Можна погодитися з думкою Тетяни Нагорняк про те, що паралельно з очищенням  нашого суспільства від старого ідеологічного брухту треба місце, що звільнилося в головах людей, наповнювати новими смислами. Популяризувати, наприклад, постаті, вчинки, погляди, події, які були викреслені з історичної пам’яті українського народу за часів радянської доби, за допомогою цільових державних програм поширювати автентичні цінності українців, довкола яких об’єднаються мешканці Донбасу і Буковини. Бо, як писав той, кого сьогодні декомунізують, – «ідеологічної порожнечі не буває».

І як не погодитися з думкою Тетяни Нагорняк про те, що «сьогодні місцеві громади звітують про перейменування та демонтаж на виконання вимог закону. Проте кількість електорату, що обирає крайні політичні погляди і підтримує прокомуністичні (соціалістичні, селянські, аграрні) та праві (радикально-націоналістичні) партії, не зменшується. Не схоже це на свідоме піднесення декомунізаційного руху».

І звичайно ж, нам хотілося почути реакцію на ці конкретні зауваження голови інституту Національної пам’яті. Ми відправили йому запитання і чекаємо коментаря.

Лана Самохвалова, Євген Якунов. Київ.

Архіви

Приєднуйтеся до нас