Ірина Ломонос про кафедру комп’ютерних технологій та синів-програмістів
Ми розповідаємо про співробітників Донецького національного університету імені Василя Стуса, які вже багато років поспіль крок за кроком роблять Університет кращим. Серія публікацій «Залаштунки ДонНУ імені Василя Стуса» – це розповіді про тих співробітників Університету, імена яких знайомі не кожному, але ми маємо можливість познайомити вас із ними та розповісти їхні історії.
Сьогодні поділилася своєю історією завідувач навчальної лабораторії кафедри комп’ютерних технологій Ірина Миколаївна Ломонос. Її розповідь про Університет, факультет, рідну кафедру, особливість студентів-технарів та про власних дітей. А сини Ірини Миколаївни – програмісти та вихованці цього факультету, що працюють у «Google» (США) та «Zalando» (Німеччина).
У першій частині нашого інтерв’ю пропонуємо бліц-опитування з Іриною Ломонос – швидкі асоціативні відповіді, що першими спадають на думку. Далі читайте розгорнуті відповіді на запитання.
Ірино Миколаївно, які у Вас асоціації з ФТФ? Це – моє життя.
Скільки років Ви працюєте в Університеті? Чверть століття.
Що Вас врівноважує, навіть якщо щось йде не так? Життєвий досвід.
Чим захоплюєтеся? Люблю подорожувати.
Студент – це… Основа Університету, головна складова, заради якої існує Університет.
Викладач – це… Той, хто дбає про необхідний рівень знань студента. Основна мета – навчити студента застосовувати здобуті знання у майбутньому.
Фраза, що Вас характеризує? Доброта – це моя сила. Але щодо цього запитання, напевне, інші скажуть краще.
– Ви закінчили ДонНУ? Де потім працювали?
– Так, у 1983-му році закінчила біологічний факультет. Після Університету працювала в школі, викладала біологію та хімію. Я пропрацювала там 10 років, але то було не моє.
– А як потрапили на фізико-технічний?
– Це були складні 90-ті роки. Тоді я була в декретній відпустці з другою дитиною, а чоловік працював на кафедрі комп’ютерних технологій (тоді – кафедра кібернетики та вимірювальної техніки). Викладачі разом з Анатолієм Олексійовичем Каргіним (на той час він був завідувачем кафедри) вирішили створити приватне підприємство, де зможуть працювати викладачі та студенти цієї ж кафедри. Потрібен був бухгалтер, тому я пройшла курси бухгалтера і почала працювати у ПП. Це підприємство на базі кафедри спеціалізувалося на продажу комп’ютерів і програмного забезпечення. А надалі мої вміння знадобилися кафедрі, тому з 2002 року я стала завідувачем лабораторії.
– За час роботи на факультеті Ви бачили багато студентів? Хто найбільше запам’ятався?
– Кафедра випускає багато розумних студентів. Майже всіх, хто навчався, пам’ятаю. Наприклад, Марина Олександрівна Єпік, Антон Іванович Парамонов, Кирило Костянтинович Кадомський – усі вони випускники та співробітники кафедри.
– А загалом, чим особливі студенти ФТФ? Чим вони відрізняються від інших?
– Звичайно, відрізняються. Взагалі люди, які розбираються у фізиці та математиці, розуміють багато речей. До 2003 року наша кафедра готувала прикладних математиків, але раніше фраза «Математика – цариця наук» для мене була лише фразою. Познайомившись зі студентами, які навчалися та паралельно працювали на підприємстві, я зрозуміла, що в них інший спосіб мислення. Вони все пропускають через математичні формули, у них добре розвинене логічне мислення.
– А Ваші діти навчалися на фізико-технічному?
– Так, на цій кафедрі. Як-то кажуть: діти лікарів – лікарі, діти акторів – актори, а діти педагогів – педагоги.
Команда студентів зі спортивного програмування (Іван Кусков, Антон Ломонос, Антон Луньов) та тренер Антон Парамонов (2011 рік)
– Як Ви виховували власних дітей, щоб вони досягли успіхів?
– Головне у вихованні та навчанні дітей – вчасно помітити прогалини у знаннях, бо вони мають властивість накопичуватися. Цьому питанню потрібно приділяти багато уваги: не допускати або швидко виправляти ситуацію. Молодшого сина ми вирішили віддати до ліцею при ДонНУ для навчання у старших класах. Там пропонували курси для підготовки дітей перш ніж їх зараховувати. Ліцею було краще готувати, а потім на 10-11 класи брати вже підготовлених школярів. Також дуже важливий вплив на особистість (як на дорослих, так і на дітей) має оточення, особливо на людей зі слабкою волею, які намагаються підлаштуватися до навколишнього середовища. Треба намагатися витягнути дитину з оточення, яке тягне її донизу. Натомість помістити її в те середовище, де нормою буде розвиток.
– Вони ж працюють програмістами, так?
– Так, у комп’ютерних фірмах. Один син працює в компанії «Zalando» (Німеччина), інший – у «Google» (США). Місця роботи синів – це показник підготовки студентів кафедрою. Старший син захистився і викладав у ДонНУ до війни. Молодший був у команді програмістів, що брали участь в олімпіадах зі спортивного програмування. Спортивним воно називається, бо має значення швидкість виконання завдань. А для того, щоб мати такі навички, потрібен досвід. Для його здобуття не достатньо лише давати завдання та засікати час – це ще не все, потрібна їхня постійна участь у конкурсних заходах. Їхня команда, що складалася з 3-ох студентів, з керівником А. І. Парамоновим посіла 2-ге місце на світовій олімпіаді. Університет тоді доклав максимум зусиль для реалізації поїздки до США, а успіх команди підняв позицію Університету у світових рейтингах. Їхня перемога – це перемога нашого Університету.
– Чи запрошують студентів на роботу за результатами подібних змагань?
– Так. Під час схожих змагань роботодавці придивляються до студентів і пропонують роботу. З команди, про яку я розповідала, усі її учасники залишилися працювати у США: двоє – у Facebook , а мій син – у Google.
Спілкувалася Анастасія Саржевська
