Виберіть сторінку

Голодомор 1932-1933 рр. як один з інструментів «совєтського» геноциду

Голодомор 1932-1933 рр. як один з інструментів «совєтського» геноциду

Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів студенти 2 та 3 курсів факультету історії та міжнародних відносин Донецького національного університету імені Василя Стуса прослухали інтерактивну лекцію професора Українського наукового інституту Гарвардського університету Генадя Побережного та подискутували на тему концепції геноциду  Рафаїла Лемкіна та потрактуванню Голодомору 1932-1933 рр. як одного з інструментів «совєтського» геноциду.

У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр. і 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом СРСР.

Розпочав свою лекцію Генадь Побережний питанням до студентів: «Чи є серед вас хтось, що не поділяє чи ставить під сумнів думку, що Голодомор – геноцид?», – на що отримав відповідь: «Це залежить від того, що мати на увазі під словом геноцид». Студенти навели такі асоціації, які виникають в уяві їхній при слові «геноцид»: спеціальне винищення нації, смерть, страждання, політика «червоних», канібалізм, війна.

«Сьогодні я розкажу і покажу вам те, що геноцид – це зовсім не те, що асоціюється у вас із цим поняттям. Це набагато ширший концепт. Хочу звернути вашу увагу на те, що щороку за останні кілька десятиліть публікують підсумок опитування громадської думки щодо того, чи вважає громадськість Голодомор геноцидом. Останнє, що я бачив, мало 82 % позитивних відповідей. Проблема очевидно в тому, що людям не пояснюють що таке голодомор, геноцид», – анонсував пан Генадь.

На підтвердження цієї думки, він проаналізував Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», ухвалений 28 листопада 2006 року, що офіційно визнає Голодомор 1932–1933 років актом геноциду українського народу, де, як зазначає лектор, немає правильного трактування понять: «У законі бракує двох важливих речей: по-перше, будь-який голод є штучним, навіть якщо є посуха чи природні катаклізми. Їжа все одно є, вона просто відсутня у тій місцевості. Питання у доставці продовольчої допомоги.  По-друге, якщо масово помирають чи емігрують люди, то, фактично, мова йде про якісь злидні і проблеми, що зменшують населення певної країни. Насправді кількість жертв не має стосунку до того чи визначати щось як геноцид. Єдине місце, де можна знайти визначення в українському законодавстві – це в коментарі до статті 442 Кримінального кодексу України, де поняття геноциду перекладено з Конвенції ООН, де у статті  2  написано, що геноцид можна скоїти, не вбиваючи жодної людини, але запобігаючи народженню. Це означає суперечку про кількість жертв померлих за часів Голодомору, яка стосується лише 4 груп: національної, етнічної, расової і релігійної. Усі інші групи не підпадають під визначення геноциду» .

Спікер розповів, що до 2008 року не була відома спадщина дослідника Рафаїла Лемкіна,  де він згадував саме «совєтський» геноцид в Україні: саме «советский», а не «радянський», бо йде підміна понять: «Фактично «совєтський» геноцид знищив той радянський лад за часів УНР та на вільній території махновщини, де були свої варіації радянської влади, які мали горизонтальну систему самоврядування».  

Для Рафаїла Лемкіна геноцидна політика спрямована на зміну свідомості. Коли відбувається опір цій політиці, тоді виникає потреба нищення тих груп, що опираються. Він визначав чотири удари геноциду: перший був спрямований на інтелігенцію («мозок нації»), щоб паралізувати іншу частину «організму». Вчителі письменники і митці, мислителі і політичні діячі були вбиті, ув’язнені або депортовані; друге вістря удару – наступ на церкви («душу України») – ліквідація лише української церкви; третє вістря спрямоване на хліборобів («тіло нації»), а четверте – це  фрагментація народу шляхом розпорошення по цілій Східній Європі, щоб була знищена єдність як окремої групи. «Це справді необхідний крок у процесі єднання, що як плекають надію «совєтські» вожді, створить «совєтську» людину, «совєтську» націю. Щоб осягнути ту ціль, ту об’єднану націю кремлівські вожді з легкістю нищать культури, які здавна заселяли Східну Європу. Це мабуть класичний приклад «совєтского» геноциду, його найдовший і найширший експеримент зросійщення, винищення української нації. Йдеться про перетворення українців на частину російської групи».

Продовжуючи цитувати Рафаїла Лемкіна, Генадь Побережний підкреслив:  «Ми не маємо часу говорити про всі аспекти політики, але за Лемкіним, геноцид – суто колоніальний злочин. Колоніальна політика створює підґрунтя для його реалізації. Царсько-російська політика – це не є питання підпорядкування колонії метрополії, це питання асиметрії влади панівної групи над підлеглою, у яких би формах воно не було б. Головне, на що варто зважати – місце, де ухвалювалися найважливіші стратегічні рішення щодо долі України та українців. Цей аспект важливий для того, щоб дати відповідь на питання «Чи був Совєтський Союз імперією?» За Лемкіним немає сумнівів, що так воно і було».

 «Ви, сподіваюсь, чули про Джеймса Мейса, – звернувся до студентів Генадь, –  американського дослідника, що працював у Гарвардському інституті українознавства, який допомагав комісії Конгресу США зібрати свідчення виживши після голоду (тоді ще не вживався термін «голодомор»)? Він багато уваги приділив питанню геноциду та писав про Україну як про пост-геноцидну державу. Я вважаю, що Україна не є постгеноцидним суспільством, тому що політика «совєтського» геноциду не чиниться в Україні та немає усвідомлення» совєтської» геноцидної трагедії. Тільки після усвідомлення та засудження того, включно з колоніальною спадщиною, можна говорити про подолання наслідків геноцидної політики. Це, на жаль, питання довгого часу».

На останок дослідник, згадуючи  свою діяльність, підсумував: «Я був залучений до створення електронного атласу Голодомору, який також був створений із залученням українських демографів. Там ви можете побачити втрати на рівні районів. Голодомор як явище заслуговує вивчання, заслуговує оцінки, але я вас закликаю, коли ви думаєте про Голодомор, особливо у контексті чи є він геноцидом – звертайтесь до спадщини Р. Лемкіна. Політика геноциду – не є прерогативою ловецької влади. Проблемою ухвалення конвенції – є те, що великі держави мають право вето у Раді безпеки ООН. Головним опонентом саме колоніального аспекту був представник совєтської делегації на імя Андрій Вишинський, який у свій час був генеральний прокурором Союзу, потім міністром зовнішніх справ. Вишинський спостерігав за діяльністю Лемкіна, та Рафаїл задля ухвалення конвенції мусив піти на поступки. Вони поставили багато запобіжників, щоб «совєтів» не можна було звинуватити у злочинах колоніалізму та геноциду. На це дуже радо пристали британці зі своєю імперією, французи та американці».

День пам’яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських указів 1998 та 2006 років. Цьогоріч в Україні 86-та річниця цих трагічних подій, які вшановують хвилиною мовчання в пам’ять про загиблих.

Дарія Нишпорська

Архіви

Приєднуйтеся до нас