Запрошуємо на презентацію книги «Донбасія» Ігоря Зоца
Шановні колеги, співробітники та студенти Стусівського університету! Запрошуємо вас на презентацію книги «Донбасія» відомого журналіста, головного редактора газети «Донеччина» Ігоря Олексійовича Зоца, яка відбудеться 27 травня 2021 року о 12 годині на філологічному факультеті Донецького національного університету імені Василя Стуса (вул. Янегля, 4) в аудиторії 238.
Ігор Зоц чверть віку очолював редакцію єдиної у Донецьку обласної україномовної газети «Донеччина», згуртовував невеличкий колектив однодумців, робив усе можливе, щоб звучало в краї рідне слово.
У 2014-му Ігор Зоц змушений був залишити Донецьк і відновлювати випуск газети, яка продовжувала стежити за подіями і на окупованій, і на вільній частині Донеччини, чималою мірою зберегла свій читацький актив, залишалася привабливою і для донецької української інтелігенції, яка тепер майже вся опинилася, із зрозумілих причин, поза межами ОРДЛО – у Слов’янську, Краматорську, Дружківці, а також в Києві, Вінниці й інших містах України.
Герой України, академік НАН України, випускник Донецького педагогічного інституту (ДонНУ імені Василя Стуса), відомий літературознавець, літературний критик, дисидент Іван Дзюба у передмові «Розповідь про незабутнє і незабутніх» підкреслює: «За цих надзвичайних умов, здавалося б, українська влада, яка добре володіла словесною риторикою про важливість інформаційного спротиву ворожій пропаганді, мала б не тільки підтримати «Донеччину», а й надати їй статусу загальноукраїнської газети, оскільки, по-перше, її реальні чи й потенційні автори та читачі розсіяні тепер по всій Україні, а по-друге, і це ще важливіше, читачі всієї України потребують того знання про життя донеччан, яке дає газета «Донеччина». І що ж? Маємо прямо протилежне. Залишена без усякої уваги й підтримки, видавана останнім часом майже виключно зусиллями й коштами головного редактора, газета перестала виходити».
«Донбасія» – теплі спогади про людей, з якими автор чимало літ ішов українським шляхом, і яких доля кинула в горнило жорстоких випробувань. Це і спроба зафіксувати українську складову частину донецького краю, яку захопив ворог.
Серед героїв майже сотні нарисів – чимало випускників Донецького національного університету імені Василя Стуса, людей, які пов’язали із провідним ЗВО своє життя.
Це, зокрема Іван Дзюба, автор передмови, академік НАНУ, Герой України.
«У дорозі до України» – нарис про Івана Дзюбу.
«Повернувся в бронзі» – нарис про Юрія Матущака, громадського діяча, випускника Стусівського університету, який загинув у Іловайському котлі.
«Непереможними лишились» – нарис про полеглого в Іловайському котлі добровольця Володимира Бражника, який закінчив ДонНУ в 90-х.
«Нерозлучний зі словом» – нарис про незабутнього донецького поета Івана Білого, який закінчив філологічний факультет.
У кількох нарисах йдеться про поета Василя Стуса і «Стусове коло» – людей, які вчилися разом із ним, поділяли його погляди і після його загибелі не дали забути побратима. Це, зокрема: Микола Колісник, Олег Орач, Володимир Міщенко та інші.
Автор цитує одного зі студентських товаришів поета Петра Бондарчука, який написав, що Василь Стус учив їх як не втратити себе.
У книзі розповідається про донецьких журналістів і літераторів, які ще за радянської влади не побоялися відкрити ім’я і творчість поета. Це, зокрема Ірен Роздобудько, нині популярна письменниця, журналістка Світлана Єременко, Анатолій Лазоренко, однокурсник Василя Стуса, поет Юрій Доценко, який теж закінчив ДонНУ.
Ігор Зоц пише про долю Стусових місць, які опинилися на тимчасово непідконтрольних українській владі територіях в Донецьку і Горлівці.
Згадується, як шанували пам’ять про поета в Університеті і на Донеччині загалом. Так, літописцем Донбаського історико-літературного музею Василя Стуса в Горлівці була Лариса Єрмакова, яка теж закінчила філологічний факультет.
«Україніст» – назва нарису про вченого, декана філологічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса Анатолія Загнітка, який ще в мирному Донецьку започаткував «Стусівські читання», стояв біля витоків становлення державного статусу української мови.
«У пошуках духовних скарбів» – добре слово про Вадима Оліфіренка, вченого філолога, який чимало років віддав університету, є автором цікавих досліджень про українців Кубані і Далекого Сходу РФ.
Серед героїв книги і самобутній поет, лауреат Шевченківської премії Василь Голобородько, якого репресивні радянські органи змусили залишити навчання у Донецькому педагогічному інституті. Він отримав вищу освіту в 56 років вже за української незалежності в Луганську. Колишній дисидент Ярослав Гомза після десяти років ув’язнення в радянських таборах зумів закінчити ДонНУ в 47 років і до пенсії працював учителем в Очеретинській школі на Донеччині.
У книзі історії людей мужніх вчинків: Анатолія Водолазького з Дружківки, який вийшов з українським прапором у центр захопленого бойовиками міста; Віктора Скрипника з окупованого ворогом Слов’янська, котрий надрукував у газеті «Донеччина» звернення до Путіна забиратися геть з України; шахтаря Миколу Волинка, який організовував опір «руському міру», бойовики на своєму мітингу засудили гірника до розстрілу; редактора газети «Горняк» у Торезі Анатолія Постнова, який відмовився підтримати загарбників, і редакція згоріла від «коктейлів Молотова»…
Всім, кого захоплює історія краю і його відомих людей, зацікавлять розповіді про патріотів, які створювали своїм коштом: музей «Смолоскип» у Донецьку, пам’ятний знак Олексі Тихому в Дружківці; меморіальну дошку письменнику Івану Костирі…
До слова, саме завдяки Івану Костирі одна з малих планет отримала ймення Донбас, а сам письменник у своїх творах лагідно називав наш край Донбасією. Тепер є і книга Ігоря Зоца.
Філологічний факультет
