Онлайн-літературна зустріч «Вінниця. Осінь. Поет» із Сергієм Татчиним
Слухачі програми minor «Сторітелінг і літературна творчість» філологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса 7 жовтня мали чудову нагоду поспілкуватися з поетом Сергієм Татчиним, ліричні тексти якого так проникливо маркує осінній простір Вінниці (поетична збірка «Вінницька Абетка»). Модератори зустрічі – доценти кафедри української мови, теорії та історії української і світової літератури Олег Соловей та Ольга Пуніна.
Студенти поділилися з редакцією новинного сайту «Університетські вісті» своїми враженнями від спілкування з поетом:
Євгеній Федоренко: «На останній парі ми розмовляли з вінницьким письменником і художником Сергієм Татчиним. Ми мали змогу ставити питання та більше дізнаватися про поезію, літературу і життя письменника з перших уст. У доробку Сергія Татчина численні видання, хоча й почав він писати майже випадково. У віці близько 20 років його дівчина в університеті попросила написати щось для неї. На подив, у Татчина вийшов великий і змістовний вірш. Це й стало поштовхом для обрання діяльності на життя. Цікавим є і те, що Сергій Татчин не читав багато поезії у ті часи. Інформація у такому вільному доступі як зараз була відсутня, літературу можна було знайти лише в бібліотеці, де не було тих творів й авторів, яких би Сергій читав зараз. Можливо це і є талант?
Не дивлячись на те, що творець використовує для самореалізації й поезію, й живопис, ці два види мистецтва мало пов’язані в його творах. Для нього вони занадто різні за природою. Картини видаються доволі мінімалістичним мистецтвом у порівнянні з віршами. Сергій Татчин є одним із небагатьох творчих діячів, що залишилися працювати на Вінниччині. Місто Вінниця його надихає, тут він може самореалізовуватися: «Більше ніде немає такої вежі та Бугу».
Своє натхнення поет ловить із дрібниць. Це квіти і листя на вулиці, люди, що вдягнені якось не так, або навпаки саме так. Навіть локдаун і самоізоляція змогли викликати творчий порив у написанні. Здається, Сергій Татчин з усього може зловити ту саму іскру. Хоча й не натхненням єдиним. Навіть коли в його діяльності виникають рамки, для Татчина це все одно перетворюється на корисний досвід. Коли потрібно швидко написати вірш у відповідь або доповнити збірку, він береться за це і пише справді хороші тексти.
З його літературного доробку мені найбільше запало в душу те, як поет пише про любов. Це може бути романтична лірика, оспівування прекрасного, а може й бути погляд зі сторони, внутрішні переживання та сила відпустити. Він по-дорослому дивиться на світ, дає нам у строфах цікаві думки, частину себе, яку він викарбував за роки життя. Його висновки, емоції та почуття здаються такими щирими, а через це й близькими.
«…мій товариш навпроти.
Я просив його – на вечерю – до картопельки тільки,
а він приволік кілька банок шпротів.
А за вікнами безодня – глибочезна, синя –
на самісінькому споді кишить зірками.
І чомусь подумалося про Бога-Сина,
хоч до цього не думалося роками»…
Таким мені запам’ятався вінницький митець і майстер слова, що завітав до нас. Знайомство з ним стало несподіваним відкриттям, що ще неодмінно залишить свій слід у нашій творчості та у нашому житті».
Іоанна Риндюк: «Сьогодні, в один із осінніх днів, відбулася надзвичайно цікава зустріч із сучасним письменником ‒ Сергієм Татчиним. Вона проводилася у межах нашої навчальної траєкторії «Сторітелінг і літературна творчість». Хоч у дистанційному режимі, але ми змогли познайомитися з письменником поближче, поспілкуватися та дізнатися подробиці його творчої діяльності. Було приємно усвідомити, що він пише поезію, висловлюючи любов до рідної Вінниці. За його словами, Південний Буг є визначним чинником коріння цього міста. Письменник щирий та відкритий у своїх творах, і саме річка є одним із місць у Вінниці, де він черпає енергію для натхнення.
Також було цікаво почути, чим для Сергія Татчина є творчість. Для нього це спосіб самореалізації, навіть порятунок себе. Зі слів письменника, я дізналася, що власне вірші він почав писати досить пізно, це стало неочікувано. «Сидячи на парі, з красивою дівчиною, і вона попросила написати вірш», ‒ з цього моменту Сергій Татчин і відкрив у собі талан до створення поезії. Дівчина, що була для нього певний час музою, наштовхнула на написання першого вірша. Мені було дуже цікаво почути про власне зародження і розкриття у собі таланту письменника.
Сергій Татчин реалізується не тільки як поет, а й як художник. Він пише картини, і тому інформаційно було почути, чи ці два види мистецтва пов’язані між собою, чи є вони продовженням один одного. Зі слів письменника, я зрозуміла, що вірші не є продовженням картин, чи навпаки, але ці два мистецтва допомагають самореалізовуватися. Вони щасливо поєднуються, але не продовжують одне одного. «Натхнення може бути зовсім непомітним», – підкреслив Сергій Татчин. Запам’яталося, що натхнення до поета приходить у спокійній атмосфері. Для письменника це більш щось внутрішнє, осмислене. Воно не приходить різко та бурхливо, навпаки, це може відбуватися непомітно, але дає поштовх до створення нового, написання бажаного.
Також мені сподобалося те, що Сергій Татчин надзвичайно приємно і позитивно спілкувався з аудиторією. Він відповідав на усі запитання, розкрив нам себе як поета. Ми слухали вірші, дізнавалися те, що нас цікавило у творчій діяльності та спостерігали за світом мистецтва зі сторони творчої людини, письменника. Насамкінець я хотіла б додати, що мені було приємно і корисно вперше побувати на зустрічі такого формату. Це дійсно змушує розширювати твій кругозір».
Анна Понізовцева: «Сергій Татчин – вінницький поет, літератор і художник. Автор 10 збірок лірики, численних публікацій у колективних виданнях, періодиці та соціальних мережах. Сьогоднішня літературна зустріч під назвою «Вінниця. Осінь. Поет», на жаль, відбулася в онлайн-режимі. Але це не завадило поспілкуватися із паном Сергієм та послухати його поезії.
Ця зустріч навіяла мені якісь теплі, але, певною мірою, несправжні спогади про спілкування зі знайомою мені письменницею ‒ Зінаїдою Луценко. Творчі люди, які мають певну популярність і рівень у суспільстві, завжди змушували мене відчувати себе дивно. Ремарки Сергія Татчина про творчість, натхнення, ізоляцію під час карантину, рідне місто, про свої захоплення створили враження людини, справжнього поета, який має свою думку і бачення світу, впевненого у своїй творчості, у тих почуттях, що виписує в поезії. Лірика – незвичайна, змушує задуматися над змістом, образами і метафорами. Зустріч мені сподобалася. Також сподобався формат «питання-відповідь», який дав змогу розкрити поета для себе з іншої сторони, ніж якби зустріч відбулася як лекція. Це була чудова можливість поспілкуватися з творчою особистістю, яка надихає».
Вікторія Краєвська: «Що зазвичай цікавить студентів? Звісно, перспектива поспілкуватися із професіоналами своєї справи. Сьогодні така можливість випала студентам 2 курсу, які обрали траєкторію MINOR «Сторітелінг і літературна творчість». Наш гість – поет Сергій Татчин. Це людина, від якої віє загадковістю, але при цьому він надзвичайно талановитий і відкритий до спілкування. За дві години розмови студенти почерпнули чимало знань і натхнення, почули відповіді на хвилюючі їх запитання та отримали цінні знання. Особисто мені було цікаво почути про те, як карантин вплинув на поета. Відповідь була досить неочікуваною, адже переважно поети, співаки і художники відповідали, що карантинні обмеження вкрали все натхнення, але не у Сергія Татчина. Йому навпаки було приємно знаходитись у гармонії із собою та своєю творчістю, коли нічого не відволікає, коли є безліч часу для музи і душі. Як підсумок скажу, що це неймовірний досвід і честь так близько поспілкуватися із людиною, чия творчість торкається свідомості, залишає там слід. Після таких зустрічей хочеться творити, писати, хочеться зцілювати словом, дарувати надію, як це роблять сучасні таланти».
Олена Лесько: «7 жовтня 2021 року відбулася зустріч із чудовим поетом та художником – Сергієм Татчиним. Під час зустрічі письменник поділився цікавими історіями написання своїх збірок. Сергій Олександрович знайомив нас зі своїми книгами, розповідав про себе, свого «ліричного героя». Він увів усіх присутніх у свій творчий, поетичний світ, читав свої вірші зі збірок, відповідав на численні запитання. Також Сергій Татчин ще й талановитий художник. На сьогоднішній день його роботи експонуються в багатьох країнах світу. Кожний його витвір – маленький шедевр. Важливість таких зустрічей: допомогти присутнім стати ближчим до літератури, відкрити для себе щось нове, побачити красу українського слова – прозового та поетичного. Зустріч із письменником була щирою і неймовірно емоційною. На мою думку, творчість Сергія Татчина – глибока, філософська і водночас проста, щира».
Владислав Пархоменко: «Зустріч із Сергієм Татчиним мені сподобалася. Він виявися доволі приємним та розумним чоловіком, з яким цікаво спілкуватися. Також подобається його позиція щодо невимушеного написання творів і заняття цим більше як хобі – для саморозвитку і самовираження».
Анастасія Романенко: «Письменник восени. У один із четвергів жовтня у рамках програми minor «Сторітелінг і літературна творчість» у мене була чудова можливість зустрітися з Сергієм Татчиним, щоправда, у дистанційному режимі. Раніше я не була знайома з цим вінницьким поетом та його творчістю, однак завдяки викладачам, яким вдалося організувати цю подію, я змогла хоч трохи відчути, що в собі носить ця людина. Що стало для мене відкриттям, то це ще й здібності до малювання у Сергія Татчина. Мені дійсно імпонувала його думка про те, що бути одночасно поетом і художником – прекрасно, оскільки, коли, наприклад, зникає натхнення для поезії, ви можете взяти пензля у руки та заглибитись у створення картини. Так можна спробувати уникнути відчуття внутрішнього спустошення. Окрім цього, було захоплююче почути, як сам поет декламує вірші, оскільки хто ж, як не він, зможе передати усі емоції, які намагався вкласти у поезію.
Для мене поет – це людина, яка здатна за допомогою навіть неживих образів передати власні почуття, які вирують усередині. Вдячна, що змогла впевнитися у цьому, познайомившись із Сергієм Татчиним».
Анна Богатир: «Зустріч із Сергієм Олександровичем Татчиним – це щось особливе. Вона справила на мене неймовірне враження, передусім через те, що це – талановита людина з унікальним характером і поглядом на світ. Взагалі, будь-яка зустріч з письменником – неймовірний досвід, який мотивує діяти, генерувати щось нове, творити. Сергій Татчин відповідав на наші запитання у притаманній йому манері, розповідав про різні моменти зі свого життя та про свою творчість. Загалом, я впевнена, що зустріч запам’ятається надовго не лише мені, а й моїм одногрупникам, адже ми отримали лише позитивні емоції від спілкування з творцем, а наша зустріч пройшла в душевній, теплій атмосфері».
Вероніка Горобець: «Сьогоднішня зустріч із письменником Сергієм Татчиним мені дуже сподобалась. Адже кожного разу, читаючи який-небудь твір або поему, ненароком думаєш… як це воно… бути письменником… автором… Сьогодні мені вдалося дізнатися дещо з історії написання творів. Я ніколи навіть уявити не могла, що це так цікаво! За кожним невеличким віршиком, який ми читаємо у збірці, стоїть титанічна праця: як мінімум, написати і вподобати написане тобою, а як максимум, витратитись на саму збірку або знайти спонсорів. Одним із найважливіших чинників, який впливає на письменника та частоту його видань, – це натхнення. Без нього нічого не буде, адже для гарного вірша потрібно бути враженим чимось або кимось. Навіть твори Сергія Татчина показують, що при написанні автор був натхненний жовтнем, як у вірші «Медитативний вальс» або ж, скоріш за все, жінкою у вірші «Голос». Я щаслива, що маю можливість заглянути по той бік написання творів!»
Луїза Костюк: «Щось із роду незвіданого… Зустріч із поетом для мене щось нове і невідоме до цього. Атмосфера досить цікава, ніби в повітрі чується запах таємничості та казковості. Талановиті вміють створити таку атмосферу. Як поет натхненно розповідав про свою справу, як повільно і неквапливо!.. Видно, що людина проникається віршами і їх написанням. Саме це і надихає. Поет надихає не тому, що він поет, а тому, що він живе віршами і майстерністю слів. Рада, що така нагода трапилася. Це цікаво, чарівно і з присмаком таємничості».
Айнуре Мусаєва: «Пізнати людину інколи складно, а якщо це письменник – ще складніше. Певно що ходять чутки чи то легенди про митців. Але інколи вистачає однієї бесіди з людиною, як починаєш розуміти, що всі ті обговорення лише балаканина і не більше. Сьогодні у мене з’явилася можливість почути поета (з перших вуст), Сергія Татчина. Пан Татчин – людина з гумором. Йому повезло знайти працю до душі. Він живе спокійним життям і любить писати».
Валерія Пригоцька: «Насправді мені важко сприймати інформацію через екран, особливо коли багато відволікаючого контенту навкруги, тому можу заначити ключові фактори, які я помітила у Сергія Татчина як професіонала своєї справи (це будуть більш візуальні характеристики). Я не можу сказати щось конкретне про особливості творчості та віршів, тому що маю іншу спеціалізацію, яка не пов’язана з художньою літературою, але у моєму профілі звертати увагу на рухи сигнали. Мені дуже сподобалась постава Сергія – впевнена, що мені дуже імпонувало, бо зустріч зі студентами не видається важливим завданням, але його відповіді були достатньо вагомими. У нього дуже світлі очі, не можу сказати, що вони були веселі, але він наче постійно думав про щось. Також я звернула увагу на його непідсвідому мужність, що мене вабило. Особисто у мене було досить скептичне відношення до цього, але сучасність і впевненість Сергія Татчина сподобалась мені».
Дар’я Клапоущак: «Сьогодні відбулась одна з найприємніших зустрічей за останні місяці мого життя. Нові знайомства завжди надихають, а особливо тоді, коли людина, з якою доводиться спілкуватися, безпосередньо пов’язана з творчістю. Сергій Татчин став справжнім відкриттям для мене. Це дійсно цікавий, всебічно розвинений, ерудований та мудрий чоловік, наділений визначною харизмою та безспірним талантом. Мене вразило, що письменник спростував думку про натхнення у митців, яке завжди виходить з якогось конкретного джерела, адже особисто він черпає його звідусіль. Немає якоїсь секретної зброї, щоб почати творити. Навіть звичайний осінній краєвид може подарувати підґрунтя для роздумів, що згодом постануть у новій збірці. Замислюючись над словами Сергія Татчина, я дійшла висновку, що тільки безпосередні враження можуть наповнити слово справжнім змістом. Його треба пережити, дізнатися на дотик, на смак, на запах».
Філологічний факультет
