Виберіть сторінку

Виставка «Забуті жертви Другої світової війни»

Виставка «Забуті жертви Другої світової війни»

У жовтні-листопаді 2021 році здобувачі вищої освіти, викладачі та співробітники Донецького національного університету імені Василя Стуса мали можливість ознайомитися з виставкою «Забуті жертви Другої світової війни», що присвячена вбитим під час нацистської окупації пацієнтам психіатричної лікарні та військовополоненим. 

Авторський колектив виставки складають: Ірина Батирєва, Мартін Богарт, Таїса Гайда, Жанна Кеберляйн, Ігор Лановий, Леонід Леськов, Олег Мельничук, Оливер Никель, Тетяна Пастушенко, Олена Петренко. Художник: Андрій Єрмоленко.

Тема долі людей із ментальними розладами в роки нацистської окупації на теренах України є надзвичайно складною та маловідомою сторінкою Другої світової війни. Історія вбивств пацієнтів психіатричних лікарень ніяк не вписувалася у радянський героїчний наратив про війну, документи понад півстоліття були недоступні для дослідників. Крім того, стигматизація у суспільстві людей із психічними та психологічними проблемами змушувала мовчати родичів загиблих і вцілілих пацієнтів.

Саме тому історія пацієнтів та лікарів психіатричних закладів на території радянської України в роки окупації, яка відображена в матеріалах виставки, є надзвичайно важливою для нашого суспільства та науковців.

За матеріалами виставки до літа 1942 року айнзатцгрупами оперативних каральних формувань поліції безпеки (SiPo) та службою безпеки (SD) у співпраці з Вермахтом та місцевими комендатурами, поліцією, медичним персоналом було знищено від 8 до 9 тис. осіб із психічними розладами на території УРСР. Масові вбивства відбулись у Вінницькій, Ігренській, Київській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Чернігівській та інших лікарнях. Зокрема, у Вінницькій психіатричній лікарні загинуло більше 1500 пацієнтів. Першими жертвами стали важкохворі та євреї. Пацієнтів вбивали смертельними ін’єкціями, розстрілами або у спеціальних машинах «душегубках», велика частина помирала від голоду та виснаження.

У нацистській Німеччині дискримінація та вбивства людей із психічними розладами базувалися насамперед на засадах євгеніки, міркуваннях фінансового заощадження та, у випадку єврейських пацієнтів, на расово-ідеологічних мотивах. На теренах окупованої України основою радикалізації насильства стосовно хворих додавалися ще прагматичні калькуляції: звільнення приміщень для солдат Вермахту, для організації госпіталя, конфіскація майна та продуктів, передача до комендатури підсобних господарств, економія шляхом позбавлення «непотрібних їдунів».

Доля медперсоналу психіатричній лікарень складалася не менш трагічно, ніж пацієнтів. Частина працівників, не бажаючи брати участь у злочинах, встигли на початку звільнитись, однак значна кількість після повернення радянської влади отримала судові вироки. По-справжньому вражає історія лікарів, які, незважаючи на важкі умови, намагалися врятувати своїх пацієнтів, оформлюючи фіктивні виписки: Мойсей Танцюра – головний лікар Київської психіатричної лікарні ім. Павлова, у 1944 р. та Наум Балабан – вчений-психіатр, завідувач психіатричної лікарні у Сімферополі.

Виставка піднімає важливе питання відсутності належної пам’яті про долю пацієнтів та персоналу психічних лікарень. Це перший крок, щоб порушити довгі роки мовчання й почати проводити дослідження на цю тему в Україні, зокрема у Вінниці. У експозиції представлені унікальні фотоджерела, оприлюднені архівні документи, матеріали усних свідчень.

Наступна тема, яка розкривається у виставці, доля військовополонених. Перший табір для військовополонених у Вінниці був створений у липні 1941 р. на території військового аеродрому, потім – у військовому містечку кавалерійської дивізії. У різні періоди у таборі перебувало від 10 до 20 тис. полонених, яких використовували на різних важких роботах, зокрема на будівництві ставки Гітлера «Вервольф». Вінниця була транзитним пунктом, через який відбувалася відправлення полонених до Райху, як рядових, так і офіцерів та генералів. До останніх належали Іван Музиченко та Андрій Власов.

Однак не всі військовополонені відправлялися до Німеччини, або використовувались як робоча сила на місцях, окремі групи підлягали розстрілу. Спочатку – політичні працівники Червоної армії (згідно з «Настановами щодо поводження з політичними комісарами» від 6 червня 1941 р.). Через місяць вийшов «Бойовий наказ № 8» Головнокомандування Вермахту від 17 липня 1941 р., за яким у таборах мала проходити «селекція», тобто відбір за «расовими» або політичними характеристиками. Відібраних євреїв, політпрацівників та комуністів вбивали на місці. Такі ж міри застосовувалися і до жінок-військовослужбовців. Однак 60–80% знищених бранців війни припадало на комісарів. Страти відбувались у ровах поблизу табору, туди ж підвозили і цивільних, які підлягали знищенню. За свідченнями очевидців, за раз розстрілювали по 20–25 осіб (чоловіків, жінок та дітей).

У перші місяці війни радянських військовополонених використовували лише на роботах для Вермахту на місцях, як і було заплановано. Але вже восени 1941 р., коли стало зрозуміло, що військова операції проти СРСР затягується та з настанням критичної нестачі робітників у німецькій військовій промисловості, вийшов дозвіл на використання праці військовополонених у всіх сферах господарства, зокрема і на території Третього Райху. Одним із головних завдань служби військового полону Вермахту стало постачання робітників до Німеччини.

Значна частина полонених Вінницького табору потрапила до транзитного шталагу 326 VI K, Штукенбрюк/Занне, земля Рейн-Вестфалія, одного з найбільших у Німеччині, який забезпечував робочою силою переважно підприємства Рурської області.   

 На території колишнього табору для військовополонених  по вул. Чехова після війни було споруджено кількаметровий пагорб із написом «Загиблим у концтаборі в 1941–1944 рр.». Під час пошукових робіт, проведених у 2007– 2009 рр. було встановлено кількість похованих військовополонених – приблизно 7200 осіб.

Ми щиро вдячні нашому партнеру Центру історії Вінниці за можливість ознайомитися з унікальними матеріалами виставки та поділитись історією людей у роки війни зі студентами нашого університету. Окрему подяку висловлюємо Сергію Гулі та Марії Курячій за організацію виставки, змістовні та цікаві екскурсії.

Своїми враженнями щодо екскурсії поділилися студенти 2,3 та 4-го курсів спеціальності «Історія та археологія» ДонНУ імені Василя Стуса.

Марія Слонська, студентка 2 курсу спеціальності «Історія та археологія»: «27 листопада я разом зі своїми одногрупниками стала учасницею екскурсії, що була присвячена виставці «Забуті жертви Другої світової війни». Насправді, хочеться сказати, що такий захід справді вартий уваги, адже все було продумано для того, аби якнайкраще донести інформацію слухачам. Екскурсоводи були дуже компетентними та обізнаними у темі, деталі якої розповідали студентам. Інформація була подана зрозумілими словами, що дозволяло усім слухачам якнайкраще ознайомитися із темою. Також варто зауважити, що не менш важливу роль відіграв візуал самої виставки, що дозволяв сприймати інформацію не тільки на слух, а й детально роздивитися матеріали, подані на стендах. Серед них неабияку увагу привертали фото, що створювали атмосферу повного занурення в історію.

На мою думку, такі екскурсії та виставки дуже важливі для сучасного суспільства та збереження колективної пам`яті. Лише тоді, коли кожен із нас ознайомиться з історією свого народу якнайкраще та передаватиме інформацію із покоління у покоління, ми матимемо змогу запобігти певним помилкам у майбутньому, адже кожен із нас є хранителем історії та творцем майбутнього».

Богдана Шептицька, студентка 2 курсу спеціальності «Історія та археологія»: «Екскурсія «Забуті жертви Другої світової війни» вразила мене своєю інформативністю, тому хочеться подякувати організаторам за те, що висвітлили таку сумну сторінку вінницької історії. Слухаючи екскурсоводів, я пройнялася трагедією тих часів. На жаль, тема мало досліджена, тому і цікава для вивчення. Потрібно розповісти світу про невинних людей, які постраждали від жорстокості інших та політичних режимів. Цей досвід може допомогти зупинити подібні трагедії у майбутньому».

Дар’я Лавренюк,  студентка 2 курсу спеціальності «Історія та археологія»: «Виставка мені дуже сподобалася. Екскурсоводи надали доволі цікаву інформацію та доступно її розповіли групі».

Анна Буран, студентка 2 курсу спеціальності «Історія та археологія»:  «Минулого місяця я та мої одногрупники взяли участь у екскурсії, що присвячена забутим жертвам Другої світової війни. Екскурсоводи розповіли нам багато цікавих та місцями шокуючих фактів про ті події.

На мою думку, подібні екскурсії потрібно проводити та відвідувати частіше. Адже це історія нашої Батьківщини, яка допомагає нам уникати помилок минулого та творити щасливе майбутнє. Тому висвітлення історичних подій у схожому контексті є дуже важливим».

Денис Ахновський, студент 3 курсу спеціальності «Історія та археологія»:  «Мені сподобалась екскурсія, вона була дуже інформативна. Ми дізналися багато цікавих фактів про Вінниччину під час німецької окупації. Нам розповідали історії конкретних людей, які пережили цю страшенну війну. Екскурсія висвітлювала такі теми як Голокост та доля військовополонених. Також важливим стало висвітлення теми «праведників світу».

Анастасія Грущенко, студентка 4 курсу спеціальності «Історія та археологія»: «Загалом екскурсія дуже сподобалася, час пролетів непомітно. Дуже важливо отримати можливість дізнатися про події Другої світової війни саме на тій території, де проживаєш, особливо, якщо це стосується важких доль людей. Про це потрібно говорити. Екскурсія була дуже змістовна та дозволила розширити знання саме з розуміння того, що переживали люди у надзвичайно складних умовах, і яким чином ці умови були створені». 

Запрошуємо всіх охочих долучитися до історичних екскурсій та лекцій, які проводяться співробітниками Центру історії Вінниці та організовуються спільно з викладачами кафедри всесвітньої історії та археології: «Вінниця – місто муралів», місто в старих фільмах та кінохроніках, «Всякому місту нрави і права: історія магдебурзького права у Вінниці», «Як проводити екскурсії». Контакти для запису на екскурсії та лекції: Євгенія – 095 198 60 63; Ольга – 050 259 80 77.

Ольга Мармілова, Євгенія Пшемицька, старші  викладачі

кафедри всесвітньої історії та археології

 

Архіви

Приєднуйтеся до нас