Виберіть сторінку

Про тих, хто покинув дім

Про тих, хто покинув дім

10 вересня в харківській галереї АВЕК стартувала виставка «В об’єктиві фотокамери: життя в перехідному періоді очима молоді», де представлені знімки учасників фототабору National Geographic. Фотографами в цьому проекті були 20 хлопців і дівчат від 18 до 30 років, яким довелося покинути свій дім на Донбасі та в Криму. Героями також стали переселенці, адже це повинно було допомогти їм та учасникам швидше налагодити контакт, за задумом авторів. Так і сталося. Тиждень імениті фотографи та редактори National Geographic Метт Мойер, Анастасія Тейлор-Лінд, Вітні Джонсон і Джон Брек, а також тімери команд, відомі українські фотографи, Ігор Чекачков, Зорій Файн, Юлія Кочетова та Еміне Зіятдінова на тренінгах, лекціях, і практичних заняттях ділилися своїми знаннями та вміннями з молодими аматорами. І, звичайно ж, учасники мали можливість провести достатню кількість часу зі своїми героями-переселенцями.

У цьому проекті взяла участь і я, студентка ДонНУ, Олена Пермякова. Можу вас запевнити, що історії, які мені довелося дізнатися від людей, які тікали від війни і живуть в хостелах, модульних містечках, сквотах (незаконно захоплених будівлях) і спеціально обладнаних таборах, не можуть залишити байдужими. Наприклад, героїня моєї фотографії, яку редактори NatGeo відібрали для фінальної виставки, бігла зі своєю сім’єю від обстрілів в найближче місто — Харків. Грошей у них вистачило лише на проїзд до Першої столиці, а от на житло їх не було, тому Оксані, її чоловікові і двом їхнім дітям довелося два тижні жити на вокзалі, поки волонтери «Станції Харків» не знайшли їм місце в таборі «Ромашка» . Минув майже рік з того моменту, вони вже облаштувалися, чоловік і син знайшли роботу в цьому ж таборі, дочка пішла до школи, а Оксана поки що на господарстві. Але їм все одно не дає спокою те, що довелося кинути все і поїхати в невідомість. І подібних історій і доль тисячі, на жаль.

На виставку потрапило 50 кращих робіт, хоча за 7 днів ми відзняли пару десятків тисяч кадрів. Деякі абсолютно не типові для такого формату презентації проекту, вибір редакторів може здатися вкрай дивним. Перші дні виставки пройшли в Харкові, там я була присутня як автор робіт. Ці дні дали мені зрозуміти, що не все готові побачити і сприймати наші українські глядачі, адже показаний побут, емоції, переживання без єдиної краплі обробки, а не красиві картинки з тонною ретуші.

Наша виставка поїде далі і пройде ще як мінімум в семи містах України — Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одеса, Слов’янськ, Сєвєродонецьк, Київ та Львів. У моїй душі жевріє величезна надія, що організаторам вдасться провести виставку і у Вінниці, адже тут теж багато переселенців, яким потрібна підтримка і розуміння, а цими роботами та історіями можна розтопити серця жителів будь-якого регіону.

Олена Пермякова

Приєднуйтеся до нас