Виберіть сторінку

Марина Литвиненко про життя на історичному, улюблених викладачів та незабутні практики

Марина Литвиненко про життя на історичному, улюблених викладачів та незабутні практики

Сьогодні чуттєвими спогадами про історичний факультет з Асоціацією випускників ДонНУ імені Василя Стуса та всіма зацікавленими ділиться Литвиненко Марина Олександрівна – випускниця 1985 року, одна з тих, хто започаткував традицію Дня історичного факультету, що існує до сьогодні! Нині Марина Олександрівна працює методистом навчальної лабораторії безперервної освіти рідного Університету.

Розповідь Марини Олександрівни перенесе вас у часи її навчання, можливо, хтось також пригадає своє життя на історичному та свій Університет.

Alma Mater – зв’язок на все життя!

Я із ностальгією пригадую навчання на історичному факультеті, яке надавало можливість ґрунтовного пізнання історії. Дуже добре пам’ятаю нашу музейну практику після 3-го курсу, там ми черпали безцінний досвід пізнання історичної новизни, цей період залишив по собі надзвичайно яскраві враження. Найбільшою перевагою цієї практики було те, що ми розвивалися і професійно, і культурно. Після 4-го курсу я проходила практику в Донецькому архіві. У нас була можливість обробляти документи, ми шукали людям підтвердження їхніх прізвищ, родинних зв’язків. Ще після четвертого курсу нас запросили попрацювати в археологічній експедиції. Розкопки проходили в селах Семенівка та Білоярівка біля Шахтарська

Доротея Самойлівна Цвейбель – викладач історії Давньої Греції, бабуся донецької археології

(Донецька область). Наш загін складався зі студентів різних курсів і волонтерів. Це були неймовірні часи, коли підготовка нас як фахівців поєднувалася з мандрами та неформальним спілкуванням.

І, звичайно ж, пам’ятаю нашу бібліотеку, істфак в бібліотеці жив! Після занять ми швидко йшли в читальний зал готуватися до семінарів. А потім – в кіно та на прогулянки. Як же ми все це поєднували?! Проте саме завдяки такій насиченості, студентське життя незабутнє і неповторне!

Багатьох факультет поєднав у пари, ми з Романом Олександровичем Литвиненком, Юрій Тешабайович та Надія Романівна Темірови. З ними та з Оленою Вікторівну Одземко ми навчалися разом, Лихачова Лариса Борисівна, що зараз працює начальником відділу аспірантури та докторантури нашого Університету, на той період працювала на істфаці.

Ми з Романом Олександровичем часто з теплом згадуємо історичний. Усі викладачі були такі, що кожна лекція запам’ятовувалася. Ціную і поважаю Доротею Самойлівну Цвейбель – вона в нас викладала історію давньої Греції, неперевершена жінка з родзинкою, викладачка, що не шкодувала ні сил, ні часу для своїх учнів, ділилася своїм життєвим досвідом і тонким одеським гумором.

Василь Олексійович Пірко в нас викладав палеографію, своєю професійною діяльністю він сприяв заповненню прогалин в історичному знанні, впливав на формування громадянського суспільства. Абрам Соломонович Лисянський – скарб знань, він викладав Всесвітню історію. Михайло Григорович Сєнів – чудовий інтелігентний викладач, що вів у нас латинь. Крилаті фрази запам’ятали на все життя! Не можу не пригадати також Полікарпа Яковича Мірошніченко, Зою Григорівну Лихолобову, вони щиро ділилися знаннями, дуже цікаво вміли подати матеріал. У нас були чудові викладачі!

Ми встигали й навчатися, і бути активістами, і брали участь у спортивних змаганнях. Я грала за гуртожиток в настільний теніс, брала участь у змаганнях

з легкої атлетики. І, звичайно ж, на істфаці – футбол! Декан факультету, Юрій Тешабайович, прагне зберегти цю традицію. Істфаківці грали у футбол у всі часи!

А які були святкування в Університеті! Наш курс започаткував і організував перший День істфаку, ми ставили номери кожної кафедри, це було незабутньо! На істфаці був чудовий СТЕМ (студентський театр естрадних мініатюр), багато моїх однокурсників брали в ньому участь. Центром програми Дня історичного факультету був саме їхній виступ.

Василь Олексійович Пірко – викладач палеографії, доктор історичних наук, професор

Істфак завжди був, як кажуть і так воно насправді є, як маленька дуже дружня сім’я. На той час істфак був невеликий у порівнянні з іншими факультетами ДонНУ. Навчалося небагато людей зі спільними цілями та інтересами, цікавістю до історії.

Коли закінчилося навчання, надзвичайно важко було прощатися з істфаком, життя усіх розкидало по різним містам, але ми все пам’ятаємо.

Спілкувалась Анастасія Саржевська