Виберіть сторінку

Анатолій Загнітко. Його часто можна зустріти з книгою

Анатолій Загнітко. Його часто можна зустріти з книгою

Як видатного філолога, сьогодні знає Анатолія Панасовича Загнітка вся Україна, а найкраще – Донецький національний університет імені Василя Стуса. Знають його майже всі й у рідному селі Кацмазів Вінницької області, де він спочатку навчався, а після закінчення тоді ще Донецький держаний університет в 1977 році працював учителем української мови та літератури.

Про учня, учителя та колегу розповідають односельці з Кацмазова. Вони й зараз переймаються його життям і професійним шляхом, що розпочався ще в Кацмазівській школі на посаді вчителя. Ця розмова викликала приємні спогади про власне життя оповідачів і про головного героя сьогоднішньої розповіді.

У Кацмазівській школі Анатолій Панасович викладав українську мову та літературу і німецьку мову в класі, де на той час навчалася Галина Василівна Загнітко (Трачук), яка є тезкою Анатолія Панасовича. Загнітко – доволі розповсюджене прізвище в Кацмазові. З цього приводу пані Галина розповідає, що в них за селом навіть є «Загнітків Яр».

Колишня учениця згадує: «Прийшов Анатолій Панасович на урок і каже: «Буду звертатися до вас так, як в університеті до студентів – на «Ви», бо ви вже дорослі, майбутні студенти». Пані Галина не пригадує, щоб у школі ще хтось так робив, лише він так звертався до старшокласників.

Запис з книги протоколів педагогічної ради Кацмазівської ЗОШ

Учителювати у школу Анатолій Панасович прийшов у 1977 році ще зовсім молодим, одразу після Університету. «Діти його любили: він і пожартувати вмів, і хотів навчити», – розповідає Галина Василівна. – «Згодом ми вже знали, який у нього настрій, коли добродушний, а коли й треба бути тихішими», – усміхається. – «Зі старшими хлопцями зі школи він товаришував, але у нього такий закон: у школі ніякого панібратства, а за територією школи, то вже друзі, знайомі», – продовжує пані Галина.

Він і викладав, і займався позакласною роботою, проводив бесіди з учнями: «Я пам’ятаю у нього така тема цікава була: «Взаємини хлопців з дівчатами. Як ви уявляєте собі сучасного хлопця і сучасну дівчину». До цього часу з нами ніхто не проводив таку позакласну роботу. За ці роки вже скільки всього було, багато стерлося з пам’яті, а це запам’яталося».

Пані Галина зізнається, що у школі вона навчалася не дуже добре, але любила писати твори, адже захоплювалася літературою. Анатолій Панасович дуже не любив списані твори, бо й у самого, як розповідає пані Галина, вони були глибоко оригінальними та аналітичними. Ще Анатолій Панасович викладав німецьку мову: «У 10-му класі він вів у нас німецьку. Приходить, дає текст і задає на завтра його прочитати, перекласти, переклад записати на листочку. Тож вдома зі словником хто як міг, так і робив. Інший учитель запитає: «Чого ж ви не знаєте переклад?». Він же запитує «чи прочитали?» – ми підтверджуємо, «чи переклали?» – погоджуємось. А тепер переклад здали й до дошки читати та перекладати», – а це вже складніше», – з усмішкою пригадує колишня учениця. – «Ми запитували, звідки він досконало знає німецьку мову. Казав, що трішки зі школи, трішки з Університету, а ще під час практики на заводі він був перекладачем, це й допомогло досконаліше вивчити мову», – продовжує розповідь пані Галина.

Наостанок оповідачка пригадує, що Анатолій Панасович приходив до них на випуск у 10-му класі: «Ходив сонце з нами зустрічати. Молодий вчитель, мабуть, цікаво було. Не пригадаю, чи ми просили, щоб прийшов, чи це була його ініціатива».

Учителька фізики, що працювала у школі 35 років, Галина Федорівна Бабич – дуже інтелігентна і добра людина, пам’ятає Анатолія Панасовича ще учнем: «Дуже хороший: гарно вчився, слухняним був. Поважав свій клас. Бо є такі, що вчаться добре, проте насміхаються з інших, але не він». Галина Федорівна пригадує, що в Анатолія Панасовича з її предмета була п’ятірка, проте було помітно, що він мав хист до мови та творчості: «Він цікавився новинами літератури не лише коли став вчителювати, а й – учнем. А вже вчителем він займався позакласною роботою: організовував творчі вечори, КВК, як тоді було модно, новорічні свята».

Працюючи у школі, Анатолій Панасович добре себе зарекомендував: «Як учитель зі знаннями, як методист, хоча він був ще молодий, але в нього були різні творчі підходи як працювати з учнями, які він використовував у своїй роботі». Галина Федорівна пригадує лише хороше і як про людину, і як про вчителя. Пригадує, що він завжди користувався повагою. Також Галина Федорівна розповідає про педагогічний хор, який був у школі, коли вона працювала: «Ми їздили у Вінницю співати. А керівником цього хору була класний керівник Толі зі школи – Валентина Павлівна. От не пам’ятаю, чи тоді ще Толя працював», – згадує вчителька.

«Я часто чую виступи його по радіо, кажу, що вчила його і працювали разом у школі. Толя подарував моєму чоловікові свою книжку. Я її до шкільної бібліотеки віддала, щоб була корисною для вчителів-мовників», – ділиться Галина Федорівна. – «Ще є тезко Анатолія – Василь Загнітко. Він теж професор, але геології. За Толю і за Васю майже все село знає, адже вони професори. Ті, хто старші за мене, та не цікавляться, то може й не знають. А «молодьож» (я так називаю) – хто молодші за мене, то знають. Я пишаюся, що наші «кацмазони» такі».

Директор школи, який працював разом з Анатолієм Панасовичем, Василь Іванович Кушнір розповідає: «Анатолій Панасович принциповий та гарний учитель: розказати, пояснити – це його. Учні його слухали. Він був авторитетом серед учнів, учителів, батьків, які приходили на батьківські збори».

Микола Спепанович Кучарявчук, який викладав фізичне виховання у Кацмазівській ЗОШ, теж розповідає, що Анатолій Панасович ладив і з дітьми, і з колегами: «Діти його слухали, можна сказати, що він з ними дружив. Компанійський, не такий, що носа задере – ніколи за ним цього не помічав. Маївка – значить маївка, з дітьми в поле – значить у поле. Як перестав працювати у школі, то вже рідше зустрічалися, бо коли-не-коли приїде. Як і Анатолій, я навчався в Донецьку, захотів романтики та після 8-го класу поїхав на Донбас, закінчив Донецький технікум фізичного виховання. Але з Анатолієм ми знайомі лише як односельці, в Донецьку не доводилося зустрітися».

Надзвичайно важливий момент дитинства і юності Анатолія Панасовича розповів Микола Степанович. Це спогад, що надзвичайно гармоніює з образом Анатолія Панасовича сьогодні: «Анатолію з братами, як усім, доводилося виконувати сільську роботу. Але вони, на відміну від багатьох, не цигарки носили з собою на пасовище, а книжки. Його часто можна було зустріти з книгою. Як хвилиночка з’явиться – вже читає».

Підготувала Анастасія Саржевська

Приєднуйтеся до нас