Стусівський університет на Подільській землі: «Свобода, яку ми обрали»
Редакція «Університетських вістей» продовжує серію публікацій та розгорнутих інтерв’ю про переламний момент у житті Донецького національного університету імені Василя Стуса, людські долі та нові сторінки Стусівського університету на Подільській землі.
Сьогодні ми хочемо розповісти вам історію безперервного зв’язку з Alma Mater відданої випускниці економічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса, співробітниці Навчально-практичного центру кар’єри та професійного зростання Стусівського університету Анастасії Саржевської.
Ще навчаючись у ліцеї, вона твердо вирішила стати частинкою великої Університетської родини Донецького національного університету імені Василя Стуса (тоді ще ДонНУ) і без будь-яких вагань переїхала до Вінниці, адже головне – не стіни, а люди.
Про перші роки навчання, історію переїзду, перші враження та складний період адаптації читайте в нашому інтерв’ю.
– Пані Анастасіє, розкажіть, будь ласка, про перший рік навчання у Донецькому національному університеті. Чому вирішили вступати до ДонНУ?
– Перший рік мого навчання минув у Донецьку. До Університету я навчалася у ліцеї при Донецькому національному університеті, тому вибір вишу для мене був зрозумілим ще за 2 роки до вступу. Я подавала документи до різних ЗВО Донецька, проте більш за все хотіла вступити до ДонНУ, адже це лідер вищої освіти України, топовий ЗВО. Після двох років навчання у ліцеї, Донецьк та Університет вже не були в новинку, але сама атмосфера обліково-фінансового факультету, де я навчалася на 1-ому курсі, гарантувала, що ми будемо мати змогу адаптуватися до життя. Це особливий way of thinking.
Посвята в студенти в ДонНУ у Вінниці, 2015 рік
– Коли і як Ви дізналися, що ДонНУ переїжджає у Вінницю? Які емоції тоді переповнювали Вас?
– На той час, коли вирішувалося питання, де і як ми будемо навчатися, я думаю, кожен студент ДонНУ стежив за ситуацією, щоб оперативно зреагувати і нічого не проґавити. Особисто я, побачила у новинах, як наш ректор розповідав журналістам, що ми переїжджаємо до Вінниці. Це була невимовна радість. Я одразу ж узяла карту України, щоб оцінити масштаб подорожі. Але не було жодної хвилини сумнівів, що я туди поїду. Ми почали активно реєструватися на переїзд до Вінниці. Це був відповідальний момент у житті. Коли мені зателефонував майбутній куратор Максим Олегович Житар та запевнив, що фізично Університет вже у Вінниці, відтоді і в телефоні з’явився номер «Людина з ДонНУ Вінниця», жити стало веселіше.
– Наскільки складним був переїзд?
– Ми з моїм хлопцем вирушили в довгу подорож 25 січня 2015-го року. У мене у Вінниці розпочиналася сесія, тож було відчуття – «з корабля на бал». Оскільки ми півроку навчалися дистанційно, то спершу, перед іспитами, у нас була начитка. Ми наче їхали підкорювати Вінницю.
– Як Вас зустріла Вінниця?
– Напевно, перша асоціація з Вінницею, що залишиться у пам’яті на все життя, – це чоловік, у якого ми запитували дорогу. Він дуже детально відповів на наше запитання, навіть трішки провів нас, щоб переконатися у тому, що ми підемо у правильному напрямку.
Заняття на Економічному факультеті, 2015 рік, Вінниця
– Наскільки було складно адаптуватися на новому місці, поринути в навчальний процес, знайти житло, нових друзів?
– Це була бажана адаптація, тож хотілося докласти максимум зусиль, щоб усе владналось якнайшвидше. Навчальний процес ішов паралельно з адаптацією, і це плюс, бо відчувалася організованість, самоорганізованість і перспективи. Частину дня ми проводили на, без перебільшення, довгоочікуваних парах, а після – вирішували побутові питання. Щодо житла: Університет домовлявся за меншу вартість для проживання у готелі «Південний Буг», далі поселення у гуртожиток ВНТУ. А щодо друзів, то вони в більшості переїхали до Вінниці, і взагалі по життю не доводиться шукати друзів, ми просто знаходимо один одного за інтересами.
– Хто допоміг Вам адаптуватися у Вінниці?
– Університет, де нас було багато зі спільними завданнями, що з’явилися з переїздом, та поїздки додому раз на півроку.
– Чим відрізнялося навчання та дозвілля у Донецьку та у Вінниці і що об’єднувало?
– Навчання і дозвілля на першому курсі – це «свіже» донецьке повітря, що подобалося, терикони біля гуртожитку, «Донбас Арена», напроти корпусу мого факультету, і постійне бажання чогось досягнути в житті, а у Вінниці – еволюція цього бажання, що починала вимальовувати картину з більш чіткими силуетами. Свобода, яку ми обрали.
Але і там, і там – це здобуття знань, цікаві викладачі, наша група, сформовані нами цінності та обов’язки, на які не впливають жодні обставини.
Економічний факультету, 2015 рік, Вінниця
– Завдяки чому чи кому Університету вдалося зберегти традиції Університетської родини?
– Я думаю, усі розуміли, що ми є один у одного, цілий Університет! Університет, що ріс на очах, і ми разом з ним. Плавно навчання почало переплітатися з університетськими заходами та святкуваннями, мабуть, саме це почало відроджувати традиції. І мудре керівництво Університету, що плекає традиції.
– Чим і як переїзд до Вінниці допоміг Вам у реалізації Ваших амбітних планів та здійснення мрій?
– Насамперед розумінням того, що моє життя залежить лише від мене та моїх рішень. Нині я на шляху до реалізації мрій та планів, яким насправді насолоджуюся. А Університет і дотепер допомагає мені в цьому.
– Що хочете побажати Університету?
– Я – вірний випускник Університету. Вступ у ДонНУ та випуск з ДонНУ імені Василя Стуса – це правильні рішення, щодо яких я не маю сумніву. Щиро зичу Стусівському університету тримати високу планку дійсно конкурентоздатного ЗВО, що дає студенту безліч профітів та можливостей. Бажаю усе пам’ятати і з цим досвідом у погляді дивитися у майбутнє.
Спілкувалася Олена Топчій
