Виберіть сторінку

Навчальний відділ – «серце» Університету, що завжди повинно битися

Навчальний відділ – «серце» Університету, що завжди повинно битися

Щодня у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса відбуваються різні освітні процеси, що створюють його успішне майбутнє. Їх здійснюють люди, які вкладають частку себе та своїх знань у розвиток ДонНУ імені Василя Стуса, у яких живе любов до академічності Університету.

Ми продовжуємо серію публікацій «Залаштунки ДонНУ імені Василя Стуса», де випускники, котрі є співробітниками Університету, розповідають про свій шлях в Університеті, про Alma Mater крізь роки. За кожною посадою стоїть людина зі своїми вподобаннями та переживаннями. Сьогодні ми дізнаємося про досвідчених фахівчинь навчального відділу, випускниць Alma Mater, що пов’язали своє життя з Університетом, — Оксану ЄвтуховуЛюдмилу Войт та Марину Петрову.

 

 

«Не боятися труднощів і доводити починання до кінця» — кредо життя Оксани Володимирівни Євтухової — випускниці математичного факультету (нині — факультету інформаційних прикладних технологій), а також факультету підготовки та підвищення кваліфікації керівних педагогічних працівників, завідувачки навчального відділу ДонНУ імені Василя Стуса, посада та зона відповідальності якої вимагає такого принципу життя.

— Оксано Володимирівно, навчальний відділ — це структурний підрозділ Університету, завдяки якому навчальний процес відбувається злагоджено. Розкажіть, будь ласка, про залаштунки Вашої роботи.

— Залаштунки — це великий обсяг роботи. Постійно відбуваються різні процеси, але більшість цього не помічає. Коли ми були студентами, то навіть не здогадувалися про існування багатьох адміністративних відділів Університету. На сьогодні все змінилося, нині студенти здебільшого знають про наші структурні підрозділи, навіть є учасниками процесів, що відбуваються. Здебільшого ми працюємо з викладачами, але вони не завжди розуміють, чим ми займаємося. Коли впроваджуються якісь зміни в Університеті, то важливо розуміти, що вони спочатку відбуваються на державному рівні. Починаючи з 2014 року, у нас кожен рік неповторний, постійно щось змінюється — доводиться змінюватися і нам. Ми прагнемо бути у тренді та постійно слідкуємо за змінами в законодавстві. Коли наші колеги супроводжують студентів на олімпіадах або беруть участь в акредитаційних експертизах, або щось інше, ми бачимо, що наш Університет займає лідерські позиції. А навчальний відділ — це «серце» Університету, і воно повинно завжди битися, бути в тонусі, задавати тон навчанню в Університеті.

— За кожною посадою стоїть людина. Що це для Вас означає?

— Незалежно від посади завжди потрібно залишатися людиною. У мене був чудовий приклад — хороший наставник у навчальному відділі — Надія Миколаївна Талалаєнко, — це завідувачка навчального відділу Університету, що працювала на цій посаді 42 роки. Це людина світлого розуму, у неї є чому повчитися. Це керівниця, до якої можна було прийти зі своєю проблемою, радістю чи журбою. Намагаюся бути такою ж. Але для мене було здивуванням, коли одного разу з’ясувалося, що методисти з факультетів боялися зайти до мене в кабінет. Я не думала, що мене в Університеті хтось може боятися. Для цього дійсно немає підстав. Звичайно, іноді потрібно мати «стрижень», але й не забувати про компроміси.

— Що Вас мотивує?

— Це нововведення у системі освіти. Ми не завжди до цього позитивно ставимося, однак саме вони мотивують. Ми постійно чомусь навчаємося та дізнаємося щось нове.

Колись мене приваблювали прикладна математика та програмування саме тому, що це сфера, де постійно потрібно навчатися. Здавалося б у навчальному відділі ми маємо справу з одними й тими ж людьми та документами, але постійні нововведення спонукають вчитися, це і є мотивом.

— Яка Ваша професійна ціль на 2020 рік?

— Наразі у нас відбувається багато організаційних змін у навчальному процесі, а саме: ми орієнтуємо наші освітні програми та навчальні плани на виконання вимог Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. У нас багато амбітних планів. Один з них — реалізувати систему вибору студентами 25% дисциплін.

— Ми знаємо, що Ви займаєтеся рукоділлям, як Ви вважаєте, аналогія скрупульозності простежується з роботою також? Що для Вас означає це хобі?

— З дитинства я не була творчою дитиною. Але значно пізніше все змінилося. Вишивати хрестиком мене навчила двоюрідна бабця Марія — справжня майстриня, вона навчила цьому і мою маму. Мама вишивала картини, а я — переважно диванні подушки, серветки, скатертини.

І вже у зовсім дорослому віці, це був 2013 рік, мене захопила вишивка бісером. Перша робота — це подарунок для мами на день народження. Були й сумніви, і хвилювання, бо я тоді не розуміла, яким буде кінцевий результат, але воно було того варто. Це було як любов з першого погляду, для мене ця перша робота була визначальною, я зрозуміла, що це моє.

Так, це дуже скрупульозна робота, але для мене це релаксація і відпочинок. Вишиваю я переважно рано вранці, для цього навіть готова прокинутися на дві години раніше. Це налаштування на новий робочий день, час, коли можна поміркувати та скласти плани на день.

На сьогодні у моїй «копілочці» майже 50 робіт вишитих бісером (ікони та картини), більшість з яких — це подарунки близьким, друзям, знайомим, але я пам’ятаю кожну свою роботу, і дуже сподіваюся, що вони принесли радість не тільки мені під час вишивання, а й тим, для кого були зроблені, бо в кожну роботу я вкладаю любов.

— Ви — математик, розкажіть, будь ласка, чому обрали цей фах?

— Напевне, відповідь у тому, що моя мама — вчитель математики. Але мої батьки не хотіли, щоб я обрала цей шлях. Проте саме так і сталося. Коли я вже працювала в ліцеї при ДонНУ вчителем математики, якось ми писали есе «Мій шлях у професію», яке навіть збереглося вдома в Донецьку. Там я написала про те, що життя постійно звертало мене зі шляху математика, але я все ж ним стала.

— Поділіться, як можна зацікавитися математикою?

— Думаю, по-перше, вагому роль відіграють здібності від народження. Напевно, у мене є схильність до цього. По-друге, на це впливають перші вчителі — наші батьки, які прищеплюють цікавість до того, про що самі натхненно розповідають. Пригадую з маминих розповідей, коли ми з нею йшли до дитячого садка, я їй показувала, де парні, а де непарні номери будинків, рахувала все підряд. Так і закладалися перші кроки любові до математики.


 

Про свій шлях в Університеті та вподобання, що додають сил та мотивації, розповіла заступниця завідувачки навчального відділу ДонНУ імені Василя Стуса Людмила Леонідівна Войт — випускниця фізичного факультету (нині — фізико-технічного факультету), яка присвятила роботі в Університеті майже 44 роки.

— Коли і як розпочався Ваш професійний шлях у навчальному відділі?

— Я працювала в різних структурних підрозділах Університету. Початок цього шляху пов’язаний з фізичним факультетом: там пройшли роки мого студентства, там же, починаючи з 1976 року, я отримала перший трудовий досвід. Це були тринадцять насичених років у великому і міцному колективі, що промайнули непомітно. Це був час підйому природничих наук. Численні приклади професіоналізму тоді сформували моє уявлення про те, яким повинен бути працівник вищої школи. Саме у стінах фізфаку вираз Alma Mater зазвучав для мене по-особливому.

Потім були два інших факультети: підготовки іноземних громадян і перепідготовки, підвищення кваліфікації керівних працівників загальноосвітніх шкіл, кожен з них мав свою специфіку роботи.

У 2014 році під тиском обставин Університет був змушений евакуюватися. Ситуація склалася непроста, потрібно було за короткий термін відновити навчальний процес на новому місці. Навчальний відділ очолила енергійний і досвідчений професіонал — Оксана Євтухова, а мені була довірена посада заступника. Це новий для мене вид роботи, який вимагав нового набору компетентностей. Але величезне бажання бути корисною рідному Університету і великий досвід роботи у вищій школі дав свої результати. Труднощі звичайно виникали, проте згуртованість колективу, взаємодопомога, а також колективне натхнення, яке відчувалося у ті дні в Університеті, допомогли подолати усі перешкоди.

Попри чималий досвід, я відкриваю для себе багато нового в організації роботи навчального відділу. Як для Університету, так і для мене 2014 рік став новою сторінкою життя.

— Зі студентських років Ваше життя йде у співзвучності з Alma Mater, скажіть, які Ваші спостереження щодо Донецького національного університету імені Василя Стуса? Що для Вас Університет?

— Будь-який донеччанин завжди знав, що Донецький національний університет — це синонім якісної освіти. Упродовж багатьох десятиліть це був провідний ЗВО регіону, один з кращих в Україні.

Але після 2014 року сторінки історії Університету стали історією боротьби. Проте важкі часи народжують сильних людей. Саме такі люди заради збереження імені та спадщини Університету п’ять років тому переїхали до незнайомого міста, залишили будинки, а багато — навіть сім’ї.

Тепер, коли Університет впорався з викликами, зміцнів, відповідь на питання «Що для мене Університет?» приходить мені сама собою — це його люди. Це, звичайно, його співробітники, як ті донеччани, що переїхали, так і вінничани, які підтримали Університет у складний період. Передусім, це його студенти, адже заради їхнього майбутнього ми всі й працюємо.

— Ви багатогранна особистість, розкажіть, яке з Ваших захоплень найбільше наповнює життя барвами?

— Я завжди любила подорожі, а з переїздом до Вінниці це захоплення переросло в азарт. Мене надихають нові місця та нові люди, передчуття відкриттів і вдалих кадрів. Люблю театр та якісне кіно. Моя творча енергія знаходить реалізацію у в’язанні та кулінарії.

 

 

Також своєю історією в Університеті поділилася Марина Іванівна Петрова — методист вищої категорії навчального відділу ДонНУ імені Василя Стуса, випускниця філологічного факультету.

— Філологічний — це про книги, а яка Вас надихнула вступати на цей факультет?

— «Філологія» перекладається з грецької мови як «любов до слова». Попри те що, я не пам’ятаю себе без книги в руках, як не дивно, надихнула мене до вступу на філологічний не книга, а цікавість до будови мови, історії її походження, порівняння мов.

 Знаємо, що все ж полюбляєте читати, що саме?

— Прикро це говорити, проте останнім часом читаю замало. Лише тоді, коли їду додому в нашому рідному потязі Маріуполь-Львів, 19 годин до Волновахи, тоді не менше 2-3 романів, як то кажуть «запоєм». Здебільшого, це сучасна зарубіжна проза, натрапляєш на одного автора і — хочеться перечитати всю творчість. Так сталося з Дафною дю Мюр’є і Анною Гавальдою. Перечитую те, що із програми зарубіжної літератури не встигла або прочитала побіжно, то тепер смакую: Габрієль Гарсіа Маркес, Франсуаза Саган і багато інших. Але філологи теж люди, і залюбки читають детективи: Агата Крісті та Дік Френсіс — у моєму власному списку завжди.

— Розкажіть Вашу історію у відділі, що є «серцем» Університету.

— У навчальний відділ я прийшла в 2005 році, тоді його очолювала Надія Миколаївна Талалаєнко — «людина-легенда», людина з Великої літери у всіх сенсах. Вона навчила всього в професійному плані, дала багато цінних життєвих порад. З теплотою у серці згадую почуття, які мене переповнювали в перший день роботи: «я на своєму місці». Воно виникло якось підсвідомо, але так впевнено, що згадується навіть через 15 років.

Величезною школою життя все ж таки став 2014 рік і наш переїзд до Вінниці. Окрім внутрішніх викликів, з’явилося багато зовнішніх — це повна зміна нормативної бази, яка до цього часу була незмінною протягом десятиліть.

— Ви мали наміри йти в науку чи викладати?

— До роботи в навчальному відділі я 12 років викладала в школі. Наукою теж займалася, але не склалося. У Григорія Сковороди є теорія «сродної праці». Головними рекомендаціями видатного філософа щодо вибору гідного життєвого шляху і досягнення особистого щастя є самопізнання і богопізнання, які по суті ідентичні. Адже людина, яка керується принципом «пізнай себе», приходить до Бога. Розвиваючи ці ідеї, мислитель вперше в українській освіті наголосив на тому, що основою правильного, відповідного природі (це «найкращий учитель») розвитку особистості, який веде до щасливого життя, повинні бути схильності, здібності та обдарування людини. Щастя у житті, за Григорієм Савичем, тісно пов’язане зі спорідненою діяльністю («сродною працею»). Якщо людина займається такою працею, спосіб її життя набуває гармонійності. Вона усвідомлює свою значущість, внутрішньо впевнена в тому, що виповнює Божий намір щодо неї, сміливо дивиться у майбутнє. Вона відчуває свою єдність з іншими й прагне зробити якомога більше добра для людей і світу загалом. Мабуть, моя робота в навчальному відділі й стала для мене тією «сродною працею».

— Що для Вас Університет?

— Це найскладніше питання, бо для мене Університет значить багато, і зовсім не хочеться щось упустити. Це Alma Mater для мене, і вже для моєї доньки, улюблена праця, колектив, який є, без перебільшення, другою родиною.

Бліц

Марина Петрова

  1. Кредо життя. Сумлінно виконувати свої обов’язки.
  2. Улюблений фільм чи серіал. Усі проєкти «Квартету І».
  3. Улюблена вистава. «Фредерік або Бульвар злочинів» — це вистава ще з Донецька.

Людмила Войт

  1. Кредо життя. У будь-якій ситуації, на будь-якій посаді бути готовим допомогти.
  2. Улюблений фільм чи серіал. Творчий доробок Леоніда Гайдая — це фільми на віки.
  3. Улюблена вистава. Головного актора з цієї вистави вже немає серед живих, але це «Гамлет» у виконанні Володимира Висоцького.

Оксана Євтухова

  1. Кредо життя. Не боятися труднощів і доводити починання до кінця.
  2. Улюблений фільм чи серіал. Їх багато, але одні з улюблених — «Самотнім надається гуртожиток», «За сімейними обставинами».
  3. Улюблена вистава. Найяскравіші враження залишилися від вистав з Донецька «Дерева помирають стоячи» та «Шоу триває».

Спілкувалась Анастасія Саржевська

Приєднуйтеся до нас