Від Сталінського педагогічного інституту до Донецького державного університету (1937 – 1965 рр.)

55 років тому, у травні 1965-го, у Донецьку з’явився класичний університет. Цьому передували роки цікавої, напруженої, подекуди драматичної, а подекуди надихаючої історії, про яку можна розповідати дуже довго. Але ми обмежимося п’ятьма яскравими фактами про «інститутський» період ДонНУ імені Василя Стуса. 

1. Першим директором інституту в 1937 році став Олександр Васильович Євдокименко. Але вже 1938 року його було репресовано за звинуваченням в участі в «антирадянській націоналістичній організації». Після нього протягом нетривалих проміжків часу цю посаду обіймали Іван Якович Омельяненко та Сергій Якович Резнік. У 1940 році директором став Сергій Олексійович Ксенофонтов – він, за винятком років, проведених на фронті, очолював інститут до 1961 року. 
2. У жовтні 1941 року, у зв’язку з подіями Другої світової війни, інститут був евакуйований до міста Кунгур Молотовської області (нині – Пермський край Російської Федерації). Після важкої подорожі тривалістю у 48 діб викладачі та студенти, що опинилися практично за 2,5 тисячі кілометрів від дому, не змогли отримати обіцяні приміщення та грошове забезпечення. 11 грудня 1941 року інститут офіційно призупинив свою діяльність, його документацію та майно було передано на збереження до Молотовського педагогічного інституту. Викладачів було направлено у розпорядження обласного відділу народної освіти, а студенти продовжили навчання у місцевих закладах або вимушені були влаштуватися на роботу. Функціонування інституту фактично було відновлено лише в січні 1944 року, по поверненню на Донеччину. 
3. Перші повоєнні роки були дуже важкими для інституту: зруйнований навчальний корпус, проблеми з обладнанням та літературою, відсутність житла для викладачів та студентів перетворювали навчання на неабиякий виклик. Наприклад, у 1944 році у 13 класних кімнатах загальноосвітньої школи № 18, яка прихистила інститут, у дві зміни навчалося аж 920 студентів, а в 1945 році троє викладачів із родинами вимушені були жити просто у навчальних аудиторіях. Лише в 1950 році інститут отримав власний навчальний корпус (нині – корпус на вул. Університетській, 24). 
4. У 1950-х рр. з лав інституту вийшли два видатні українські дисиденти: Іван Дзюба та Василь Стус. Тут вони не лише отримували філологічну освіту, а й формувалися як громадяни. Вочевидь, помітну роль у цьому відіграв викладач Тимофій Трифонович Духовний, який організував у стінах інституту літературну студію, відкривав студентам заборонене «Розстріляне Відродження» та був одним із небагатьох, хто викладав українською мовою. За твердженням Івана Дзюби: «Коли вже говорити про пробудження національного самоусвідомлення, то мушу сказати, що хоча «вибухнуло» воно вже на київському періоді життя, але якісь імпульси давало й Сталіно». 
5. Протягом 1937 – 1965 років інститут змінив чотири назви:

 – 1937 – 1961 рр. – Сталінський державний педагогічний інститут; 

 – 1961 – 1963 рр. – Донецький державний педагогічний інститут; 

 – 1964 – травень 1965 рр. – Донецька філія Харківського державного університету ім. Горького; 

 – з 28 травня 1965 року – Донецький державний університет. 

​

Навчально-практичний центр культурно-естетичного
розвитку та роботи зі студентами