Юлія Тімашова: «Кожен має жити по совісті, і тоді у нас все буде добре»

«Університет — це місце, куди мені завжди хочеться повертатися»

Робота, досягнення і перемоги Університету — це щоденний внесок кожного співробітника у розвиток Alma Mater. Тому ми продовжуємо висвітлювати «Залаштунки ДонНУ імені Василя Стуса», де розповідаємо історії співробітників Стусівського університету, які є надійною опорою та підтримкою Alma Mater впродовж багатьох років та своєю щоденною працею роблять наш Університет кращим. Сьогодні наша співрозмовниця — Юлія Тімашова — випускниця юридичного факультету ДонНУ імені Василя Стуса, яка присвятила своє професійне життя роботі в Університеті та є методистом денної форми навчання. Юлія Олександрівна розповіла про злагоджену роботу зі студентами, важливість комунікації та досвід під час переїзду Університету до Вінниці.

— Ви присвятили своє професійне життя роботі зі студентами, а якими були Ваші студентські роки? Що запам’яталося найбільше?

— Мої студентські роки пройшли у стінах рідного Університету. На жаль, вони зовсім не були схожі на роки моїх нинішніх студентів, оскільки я навчалася на заочній формі. Однак, я дуже добре пам’ятаю безсонні ночі під час сесій. Намагалася не пропускати всілякі студентські заходи та бути присутньою на них хоча б у ролі глядача. Насправді, це був цікавий час, але все ж бути «по інший бік барикад» мені подобається більше.

— Ви постійно взаємодієте зі студентами, скажіть, що б Вам допомогло в координації, обліку та контролю навчального процесу факультету з боку студентів? Можливо, вони нас почитають і дослухаються;)

— Зізнатися чесно — у мене дуже хороші взаємини зі студентами: я завжди намагаюся підтримати їх, підбадьорити, за необхідності пожартувати або проявити строгість. Студенти знають, що в деканаті їм завжди раді, тому в обмін на мою відвертість, вони завжди готові мені допомогти та ніколи не підведуть. Хочу підкреслити, що студенти зі свого боку також завжди йдуть мені назустріч та самі виявляють ініціативу в полегшенні роботи деканату.

— На чому базується Ваше взаєморозуміння зі студентами?

— Я завжди кажу, що наріжним каменем усіх взаємин є спілкування. Завжди підтримую контакт зі студентами: не лінуюся і запитую, як у них справи, чи все виходить у навчанні, цікавлюся атмосферою у групах, ніколи не відмовлю в допомозі. Звичайно, дуже важливо дотримуватися кордону і не переступати межу фамільярності. Але за довгі роки роботи в Університеті я вже навчилася знаходити баланс у дружбі та спілкуванні зі студентами.

— Як Ви би описали портрет студента-юриста крізь роки?

— Я не скажу абсолютно за всіх студентів-юристів в Україні, проте випускники нашого факультету безумовно знайдуть своє місце в житті, тому що тут вони вчаться не тільки юриспруденції, а й роботі в колективі, відповідальності, працьовитості. Тут вони вперше закохуються і заводять міцну та довгу дружбу зі своїми однокурсниками. Наші студенти, впродовж довгих років після закінчення Університету, безумовно будуть професіоналами своєї справи, які ще не раз прославлять рідну Alma Mater не словом, а ділом.

— Як Ви, як людина, яка бачить навчання на юридичному зсередини, ставитеся до стереотипу стосовно того, що студенти юридичного мають вищий «статус» серед студентів інших факультетів? Підтвердіть чи спростуєте цей стереотип.

— Звичайно, я неодноразово чула подібну думку. Спростовувати або підтверджувати її досить складно, тому що дійсно, сьогодні вчитися юриспруденції престижно, у той же час не кожен пов’яже своє життя з цією галуззю. Однак, статус людини визначає не назва спеціальності, що написана в студентському квитку, а передусім заслуги людини перед собою і суспільством.

— Розкажіть, будь ласка, про традиції, що існують на юридичному факультеті, що з року в рік повторюються та додають особливості саме цьому факультету.

— Перше, що спадає на думку, — День факультету. Це дійсно велике свято для юридичного факультету, яке з року в рік нагадує, що незважаючи ні на що, ми всі є великою і дружною сім’єю. Також згадуються дебюти першокурсників, на які завжди приходять наші викладачі на чолі з деканом факультету, щоб підтримати студентів. Осінніми вечорами, коли засиджуюся на роботі, чую емоційні репетиції першого курсу під керівництвом старшокурсників. У такі моменти розумію, що паралельно з навчальним процесом не останню роль займає яскраве і насичене студентське життя, яке наші випускники будуть згадувати через роки з теплом у серці.

— Які аспекти Вашої роботи Вам найбільше подобаються?

— Мені дуже подобається моя робота, тому що в організації навчального процесу я відчуваю себе як риба у воді. Однак, студенти — це те, заради чого я готова знову і знову повертатися на своє робоче місце. На нашому факультеті дійсно дуже розумні та цікаві студенти, у яких завжди є чому повчитися.

— Переїзд Університету до Вінниці — це емоційна частина нашої історії, розкажіть, яким був переїзд для Вас?

— Це дійсно емоційна частина нашої історії. Той період був досить важким у різних його аспектах. Рішення переїжджати разом з Університетом як такого не було, тому що мені спочатку все було зрозуміло. Однак я навіть на половину не здогадувалася як важко мені це дасться. Перші місяці після переїзду видалися досить складними фізично, оскільки доводилося працювати з подвійною віддачею, щоб якомога швидше запустити роботу факультету на новому місці. Я, напевно, ніколи не забуду, як ми з колегами з власної ініціативи залишалися на роботі до пізньої ночі. Тоді ми практично жили разом, розлучаючися лише на короткий восьмигодинний сон, а потім знову разом йшли в бій. Звичайно, наша праця себе виправдала, тому я ні про що не шкодую. Загальна біда згуртувала всіх нас і показала, що разом ми — сила. Завдяки спільній старанній праці тоді я відкрила для себе по-новому багатьох моїх колег, яких в минулому могла недооцінювати.

— Як Вас змінив переїзд, чи змінилися Ваші принципи, пріоритети, цінності в житті?

— Переїзд розділив моє життя на «до» і «після», став лакмусовим папірцем для багатьох людей і взаємин. Той період змусив подивитися на життя з іншого ракурсу, провести переоцінку цінностей, ставитися простіше до повсякденних труднощів. Я багато чому навчилася, стала сміливішою і сильнішою, переглянула свої цілі та плани на життя. Я нова собі подобаюся більше, тому, напевно, добре, що в моєму житті одномоментно стався такий переворот.

— Що спільне та відмінне між Донецьком та Вінницею, на Вашу думку?

— Спільним між Донецьком і Вінницею залишається наш Університет, який зміг зберегти своє ім’я, традиції та якість освіти. Усе інше, як на мене, певною мірою відрізняється. Взагалі складно порівнювати Донецьк і Вінницю, оскільки змінилися не тільки обставини навколо мене, але і я стала абсолютно іншою, зважаючи на ці обставини. Не скажу, що там було краще, а тут — гірше або навпаки. У всього є свої плюси та мінуси, просто зараз все стало по-іншому, і я вважаю, що це добре. Людям завжди потрібні зміни. Не такою ціною, звичайно, але потрібні.

— Уявіть, що Ви зараз виступаєте перед усім Університетом, що б Ви відповіли на запитання: «Що для Вас означає Університет»?

— Особисто для мене Університет — це місце, куди мені завжди хочеться повертатися. Так склалося, що я йому присвятила більшу частину свого життя, про що нітрохи не шкодую. Як ми вже встигли переконатися, для студентів і співробітників наш Університет завжди буде опорою і підтримкою в складні часи. Тут ми заново вчилися жити, працювати, не здаватися і йти напролом до своїх цілей. І, звичайно, не варто все-таки забувати, що Університет виховує людей, які після випуску відправляться будувати майбутнє наших з вами дітей і онуків. Тому я хотіла б окремо подякувати кожному викладачу і співробітнику, процитувавши рядки з гімну ДонНУ імені Василя Стуса:

«Слава тим, хто все життя
Віддає своє знання
Слава тим, хто всім довів
Те, що наш рідний Університет
Є національнім,
Гіднім є свого звання.»

— Які з планів на майбутнє роблять його райдужним?

— Якщо ми всі будемо чесними у ставленні до себе та оточення; якщо будемо працювати не лише для себе, але і на благо суспільства; якщо ми будемо поважати нашу планету і все, що живе на ній, тоді наше майбутнє буде райдужним. Я вважаю, що кожен має жити по совісті, і тоді у нас все буде добре.

Юлія Тімашова та Анастасія Саржевська