Творчий шлях Василя Стуса: есе першокурсників філологічного факультету Стусівського університету
Минуло 36 років від дня трагічної загибелі випускника Стусівського університету, поета, прозаїка, перекладача, мислителя, літературознавця, правозахисника, політв’язня, борця за незалежність України, Лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, Героя України Василя Семеновича Стуса.
Студенти-першокурсники філологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса підготували низку есе, присвячену життєвому і творчому шляху Незламного лицаря правди і свободи.
Опір злу – щоденна потреба людини: творчість Василя Стуса – видатне явище світової культури
Василь Стус – видатний український та європейський поет XX сторіччя. Це сильна, в усіх сенсах цього слова, витривала і мужня постать, яка пройшла усі кола пекла радянської системи та боролася за свої права, українську незалежність, справедливість та право бути українцем на своїй землі, адже за його словами «бути радянським громадянином – значить бути рабом», до чого він «не надався», за що був ув’язнений, і внаслідок цього – загинув у колонії «Перм-36» в селі Кучино Пермської області 4 вересня 1985 року, за 6 років до проголошення незалежності України.
Феноменом Василя Стуса була його українськість. Перебуваючи на Далекому Сході, він писав свої твори та вів таборовий зошит, де у записі під номером 4 він написав: «За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». Схоже, це була справа його життя – любити та плекати свободу на своїй землі. Україна, антирадянська пропаганда і материнська мова – так звані «три кити» його літературної спадщини, просякнуті волелюбністю, художнім наслідуванням народної творчості та різними системами віршування.
З погляду на те, що він писав свої вірші на різних носіях, у тому числі й на цигарковому папері, про що згадувала одна із речниць на цьогорічних Стусівських читаннях, цікавою є його збірка «Палімпсести», яка вийшла у Нью-Йорку у 1986 році, уже через рік після смерті автора. За життя він не встиг побачити її. Вона є п’ятою поетичною антологією за рахунком і однією з вершин його доробку. Назва видання теж незвичайна – палімпсестами (з грецької πάλιν – «знову» + ψηστός – «зіскреблений») називають пергамент, на якому стерли первісний текст, натомість – написали новий. Зібрання віршів наповнене філософсько-експресіоністичними образами шляху, долі, смерті та боротьби. У ньому зображено внутрішні переживання автора власного арешту, численні стилістичні фігури увиразнюють поетику творів. Ця збірка принесла авторові всесвітньовідому славу.
Принагідно, не можна не згадати один із найвизначніших віршів «Господи, гніву пречистого…». У цій стоїчній поезії ліричний герой заявляє, що вистоїть, пройшовши будь-які випробування. Зображена ідея подолання страху перед смертю та випробуваннями долі. «Мати не зуміла його од біди вберегти, а тому і не навчила кривити душею». Тут звучить мотив високої жертовності, заклик до того, щоб залишатися собою, вистояти й витримати події, знайшовши гармонію у собі, бути вдячним Усевишньому й матері та наостанок – утвердитися у своїй правді шляхом спілкування із вищими силами.
Творчість Василя Стуса надзвичайно багатогранна. Завдяки самвидаву, попри «залізну завісу», його творчий доробок став відомим далеко за межами його батьківщини. Думки із його творів у наш час, особливо під час війни на Сході та анексії Криму, не втрачають своєї актуальності. Вони живуть у віках і мають важливе значення, коли йдеться про багатовікову історію України. У його творах постають теми любові до Батьківщини та прагнення жити у державі, де гідно бути українцем, а не ворогом народу, де питання національно-захисного характеру стоїть на першому місці, де абсолютно адекватним і обґрунтованим є прагнення бути господарем у власному домі під назвою «Україна». Де немає влади, яка керується прислів’ям «що очі не бачать, тим серце не болить». Де немає поділу на «східняків» і «західняків». У його творах зображено прагнення до незалежності та єдності України. Все, як і казав Микола Міхновський: «Україна для українців». Василь Семенович також був прибічником цієї ідеї, що засвідчує його справжній патріотизм.
Юрій Прокопенко, студент 1 курсу філологічного факультету спеціальності «Українська мова та література»
Василь Стус став своєрідним символом боротьби за свободу слова та права людини
Я живу на Поділлі, а подільська земля завжди славилася талановитими людьми. Скільки мужніх синів та доньок пронесли любов до своєї маленької батьківщини впродовж свого інколи короткого життя… Таким був Василь Стус. Його ім’я відоме далеко за межами України, де він став своєрідним символом боротьби за свободу слова та права людини в той жорстокий час. Письменник помер у дуже молодому віці та за несправедливих обставин. Але попри це він встиг залишити низку чудових творів. Саме сьогодні в роковини смерті, варто згадати, який важкий творчий життєвий шлях пройшов шістдесятник. Народився Василь Стус на Вінниччині, згодом закінчив школу та вступив на філологічний факультет Донецького педінституту. Уже тоді в життя цієї людини втрутилась влада, адже за участь в акціях громадського протесту його було виключено з аспірантури Інституту літератури.
Першою поетичною збіркою була «Зимові дерева», яка була ще написана в стилі шістдесятництва. Це громадянська лірика, що стала своєрідним протестом проти гноблення талановитих людей. Проте згодом її при обшуку було вилучено. На жаль, на своїй рідній землі Василю Стусу було заборонено видавати свої надбання, тому він як і більшість тогочасних поетів робив це за кордоном.
У період свого ув’язнення письменник не припинив свою боротьбу. Ризикуючи власним життям він хотів свободи для людей: «Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи важкий мій хрест…». Усі думки, переживання в’язнів передано у збірці «Палімпсести», яку було видано після його смерті в 1986 році. Важко собі уявити скільки арештів та заслань було в житті того молодого хлопця, який ні за яких обставин не покладав рук. Проте заслання на п’ять років стало останнім. Цей період Василю Стусу було заборонено навіть писати вірші, за ним був особливий нагляд. У ніч з 3 на 4 вересня в 1985 році письменник помер.
Хто для мене все ж таки Стус? Патріот? Відомий письменник? Так. Але не тільки таким він постав у моєму юному серці. Це людина, на творчості якої я виховувалася та зростала, як виховувався та зростав у листах батька його син Дмитро. Я родом із Поділля, де вміють шанувати та пам’ятати своїх героїв!
Юлія Вініцька, студентка 1 курсу філологічного факультету спеціальності «Українська мова та література»
Поезія Василя Стуса служить не лише виразником особистих переживань та почуттів митця, а й яскравим свідченням громадянської позиції
Взятися за написання цього есе мене спонукала аж ніяк не радісна нагода. За декілька днів прийде 4 вересня, а це – день смерті поета і борця проти системи Василя Стуса.
Для української поезії та літератури Василь Семенович є знаковою постаттю. Його поетичні твори служать не лише виразником особистих переживань та почуттів митця, а й яскравим свідченням громадянської позиції.
Найпоказовішим прикладом такого твору, як на мене, можна назвати вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я», де бачимо своєрідний виклик, маніфест проти радянського тоталітарного режиму. Цей виклик червоною ниткою пронизує всю його творчість.
Глибоко переконана в тому, що говорити про Василя Стуса і не згадати про його сміливий вчинок під час показу «Тіней забутих предків» було би помилкою, адже він показує поета як людину непохитну у своїх переконаннях і готову за них страждати, людину незламну, котра своїм прикладом і досі надихає небайдужих.
Марія Любченко, студентка 1 курсу філологічного факультету спеціальності «Українська мова та література»
Василь Стус став символом українського народу, його ім’я несе у собі незламність духу українців
Долі не обирають… Її приймають
– яка вона вже не є.
А коли не приймають,
тоді вона силоміць обирає нас.
(Василь Стус)
Важко знайти людину, яка б не знала цього імені, кожен із нас вивчав його творчість та біографію на шкільних заняттях. Василь Стус став символом українського народу, саме його ім’я несе у собі незламність духу українців. Але чи всі ми знаємо та розуміємо значимість цієї людини та його творчості?
Важка доля майбутнього поета та Героя України розпочалася у селі Рахнівка Гайсинського району, його батьки були звичайні селяни. Своє дитинство, як розповідав поет, він провів в атмосфері сімейного затишку та любові. Також поет розповідав, що перші уроки поезії – мамині, з народної пісні, яку вона наспівувала. Саме з них він запозичив доброту та любов до рідного краю, а також патріотизм. Школу Василь Стус закінчив зі срібною відзнакою, вступив до університету на історико-філологічний факультет та закінчив його з червоним дипломом.
Шлях до його творчості був тернистим, але його збірки та вірші до сьогодення знають та вивчають у різних кутучках країни. Наприклад, збірка «Веселий цвинтар» була написана у драматичний період життя автора, між славнозвісним виступом поета у кінотеатрі «Україна» та першим арештом. У цій збірці поет висміює ситуацію на території держави. Із виходом цієї збірки становище поета різко погіршується, під час арешту це зібрання було конфісковане, але, на щастя, із сорока двох віршів кілька з них поет по пам’яті відновив, і згодом вони увійшли до збірки «Свіча в свічаді», яку Василь Стус презентував світу 1977 року за кордоном, також до книжки увійшли вірші зі збірки «Зимові дерева», про які сказано у суді, що вони мають «наклепницький зміст». Любов Василя Стуса до творчості була настільки сильною та відданою, що навіть в ізоляторі поет використовував будь-яку можливість, щоб писати. Дякуючи його вірним друзям, деякі його твори збереглися та були надруковані за кордоном, коли вже поета не стало. Наступною збіркою була «Палімпсести», автор розповідав, що у цій збірці про свої страждання та болі, радощі, мрії та передуми.
Ось такого прекрасного поета нам подарувала Україна. Незрівняльний стиль його творів передає настрій, думки, переживання та почуття автора. Кожен його вірш передає всі коливання, які повідало його життя.
Марина Пилипенко, студентка 1 курсу філологічного факультету спеціальності «Українська мова та література»
Василь Семенович жив, працював і загинув тільки для того, щоб українське людство мало те, на що заслуговує – самобутню культуру, свободу, незалежність, історичну пам’ять, право на рідну мову
Ми неодноразово чули про ім’я Василя Стуса, бо воно живе не тільки на українській землі, його знають, поза межами нашої держави. В інтелектуальних колах наш поет є символом незламності нашої України, яка відвойовувала право лишатися собою в лихих обставинах. Василь Стус – поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, Герой України, представник руху шістдесятників, совість і честь нашої нації, і головне – правозахисник, який став політичним в’язнем… Як письменник і людна він був духовним наставником, лідером українського народу. Народився в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області 1938 року. У сім’ї було чотири дитини, Василь був наймолодшим. Невдовзі сім’я поета приймає рішення переїхати в Донецьк (Сталіно) аби втекти від примусової колективізації. Василь Семенович жив, працював і загинув тільки для того, щоб українське людство мало те, на що заслуговує – самобутню культуру, свободу, незалежність, історичну пам’ять, право на рідну мову.
Перша його збірка віршів «Круговерть» вийшла у 1965 році, того ж року і друга збірка, яка називається «Зимові дерева», «Веселий цвинтар» (1971), «Час творчості» (1972), «Палімпсести» (1986). Збірка «Зимові дерева» з’явилися за кордоном, у місті Брюсселі. Наступна збірка отримує назву «Веселий цвинтар», у якій все більше і більше простежуються гротескові мотиви. Але коли заарештували письменника ця збірка була конфіскована, і тільки із сорока двох віршів кілька автор відновив по пам’яті, і вони згодом увійшли до збірки «Свіча в свічаді», видані 1977 році видатництвом «Сучасність» за кордоном (зокрема «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку пити…», «Отак живу: як мавпа серед мавп…», «Балухаті мистецтвознавці!..», «Який це час?..», «У Мар’їнці стоять кукурудзи…»), а також вірші, написані в ув’язненні, і переклади німецьких поетів. Ми бачимо, що наш Василь Стус пережив чимало негативних моментів, але це не заважало йому писати, проявляти свою любов та повагу до рідної мови, землі. То ж давайте кохати, шанувати, поезію, мову, рідну Україну, адже воно того варте, а наші письменники і герої заплатити життям заради нас.
Марія Улітенко, студентка 1 курсу філологічного факультету спеціальності «Українська мова та література»
Філологічний факультет
