«Про те, що тепер бентежить наші душі постійно, поки руки роблять, а голова приймає рішення»,- Ірина Зайченко

“…війна, до якої змусили Третій Райх“, – саме це безкінечно повторював Адольф Айхман під час слідчих дій та самого суду над ним за злочин геноциду – Катастрофи єврейського народу.

Всі ці 8 років і 8 днів (особливо!) у моїй голові виникають думки, до яких наштовхує Ханна Арендт своєю книгою “Банальність зла”. Я не буду проводити історичні паралелі між А. Гітлером і в.путіним – вочевидь, вони не вимагають пояснення. Я зараз про інше.

Про людей, військове керівництво, зрештою громадян росії, які перетворилися на функціонерів. “В нас забрали телефони, сказали, що це навчання, ми не знали, куди їхали, командири нас покинули, нам сказали стріляти, а скільки ви вже наших вбили, мама, забери мене“, – фрази російських полонених, які особисто в мене не викликають ані довіри, ані співчуття. “Коли підсудний виправдовується тим, що він діяв НЕ ЯК ЛЮДИНА, а лише як ФУНКЦІОНЕР“, пише Х. Арендт, то виходить, що він – це просто людська істота для виконання певних функцій, які все одно хтось та має робити. Тож, чому б не зробити це самому ? Але виконання злочинів має бути заповненим у будь-якому випадку. Ця якість знеособлює, знелюднює, як на мене. Особливо ще й тому, що “освячений рпц” похід російського війська на “братню” Україну все ж таки несе в собі мета-ціль: “повернення” України в кордони “руского міра” та тієї ціннісної парадигми, яку він пропонує. І тут виникає дисонанс, адже головний постулат християнського віровчення полягає в тому, що Бог дав Людині СВОБОДУ ВИБОРУ. І цей вибір насправді дуже простий. Наприклад, Україна Не хоче бути Малоросією, зручним для росії придатком на глобусі. Громадянин росії, ти або громадянин, або підданий путіна. “Рускій солдат”, ти або обираєш шлях злочинця, вбивці, ката, або ні.

Про вбивства. Отут слід згадати безглузду риторику: “не знав, що робив“. Жодне покарання в історії людства ніколи не було достатнім застереженням, щоб запобігти повторенню злочинів. Вони (московити) планували, розраховували ризики, рахували дні і знали, що саме будуть робити в Україні.

Вони знали про пологовий будинок в Житомирі, знали про Бабин яр в Києві, знали про площу Свободи в Харкові, знали про Ірпінь, Бородянку, Бучу, Чернігів, ЧАЕС, Ізюм, вони свідомо, з відполірованою автоматичністю рухів стирають з обличчя землі Волноваху…. Вони відбирають життя воїнів – сильних, молодих, цвіт української нації – і життя їх ненароджених дітей. Вони вбивають цивільних, розстрілюють машини з сім’ями і тваринами, що намагаються виїхати в безпечне місце. Вони не дають народитися новим громадянам України! Не дають вижити тим, хто перебуває в бомбосховищах, підступно і цілеспрямовано знищуючи будь-яку інфраструктуру, яка може дати цей шанс – вижити. Вони лізуть звідусіль – ” ім’я моє легіон, тому що нас тьма” (с). Я би назвала це все (слідуючи філософії Х. Арендт) “адміністративні вбивства”: з великою кількістю жертв і об’ємом руйнувань, криваві, зухвалі, жорстокі, виконані “за наказом”. Кінцева мета яких – знищити українство в принципі. Це схоже на тезу Оксани Забужко, що Голодомор в Україні вирізнявся наступним: біологічно розмножуватися можна, бути українцем – ні.

Про ворога роду людського – Hostis generis humani (лат.). Це не окреме прізвище або прізвища. Іноді я пересилюю себе і дивлюся опитування населення на росії, читаю дописи їхніх “зірок”… І цей колективний путін вражає. Ні, не тим, що “народ радуєтся” тому факту, що почалася військова кампанія з примушування України до миру. Адже ці хохли так розходилися, що почали вбивати рускіх солдат, які прийшли в Україну вбивати українців, тому що ті – українці і не хочуть бути рускімі. Ти диви які! І навіть не тим, що купа “матєрєй Донбаса” нині радіє смертям дітей в Україні, тому що: “а как ви нас 8 лєт бамбілі-убівалі“. А тим заціпенінням, страхом, фізичною нездатністю зрозуміти: чого українці не викидають білий прапор? Чого вмирають і вбивають за свою країну? Пояснити їм цінність для нас свободи і людської гідності – це, товариство, як додаток “Дія” встановлювати на Nokia 3310. Це я до того, що особисто моя русофобія викарбувалася до усвідомлення, що мотивація тих, хто пише це обережне #нетвойне або виходить на мирний мітинг в Петербурзі чи Москві, – скоріше за все підсвідомо грунтується на все тій же тезі: “ну ми же братскіє народи – укрАінци наши братья“. А найбільше вражає своєю ницістю аргумент: “нас б’ют дубінкамі і сажают в автозаки“…. Звичайно, це аж занадто, особливо якщо порівнювати, що в Україні нас просто вбивають з усього, на що здатна мілітаристська машина другої найбільшої армії в світі.

Весь світ спостерігає (хоч і нечесно буде не сказати, що підтримує також) як росія вчиняє в Україні і по відношенню до України злочин, який абсолютно справедливо називають першим в Європі подібним злочином проти людяності після Другої світової війни. Однак, на відміну від кейсу А. Айхмана, А. Гітлера, міжнародне право вже напрацювало всі кодекси і норми, має всі запобіжники, а весь світ – історичний досвід і реальні можливості ослабити і покарати злочинця. І ім’я цього злочинця, ворога роду людського – всім відоме.

Проте в цьому і полягає банальність зла: воно спотворює правду, ховається за спинами дітей і жінок, воно в агонії, все, що воно вміє, – це вбивати, радіти своїй придуманій історії та величі, грабувати, присвоювати чуже, тішитися культурі, по канонах якої не жив жоден з тих, хто так її описував, не мати жалю, честі, гідності, свободи, любові…

Але любов все витерпить і ніколи не перестане бути!

Ми обов’язково будемо!

Україна обов’язково переможе!

Слава нації! Смерть ворогам!