Есе за мотивами рубрики #СтусівськийПроВійну

Здобувачі 4 курсу СО «Бакалавр» ОП «Журналістика» підготували есе за мотивами рубрики #СтусівськийПроВійну, що виходить щоденно на сторінці Стусівського університету в соціальній мережі Facebook та на новинному сайті «Університетські вісті».

Дописи здобувачів вражають глибиною аналізу, що вийшов за межі дня сьогоднішнього. У студентських есе постав образ провідного закладу вищої освіти, який був евакуйований у 2014 році, який знайшов сили для подальшого успішного розвитку на Вінниччині.

Рубрику #СтусівськийПроВійну здобувачі оцінили лише як один із засобів вираження Університету в боротьбі за національні ідеали. Матеріали символічно оприлюднюємо 3 листопада 2022 року, на восьму річницю роботи Донецького національного університету імені Василя Стуса у Вінниці.

Приємно, що студенти усвідомлюють вважливість послідовного шляху в боротьбі за національні цінності, навіть під час війни, як пророкував колись Василь Симоненко:

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Ніна Урсані, доцент кафедри української мови, теорії

та історії української і світової літератури

***

Ще рік тому важко було уявити, що на подібні теми взагалі доведеться щось писати. Але війна. Критична більшість українського суспільства задіяна у тотальному супротиві, зокрема це стосується різноманітних організацій, закладів та установ. Наш Університет не є виключенням.

Варто сказати, що ДонНУ імені Василя Стуса займає одну із провідних позицій для тотального супротиву, якщо говорити про ідеологічний та інформаційний фронти. Зокрема, достатньо лише переглянути публікації із хештегом #СтусівськийПроВійну на кількох сторінках закладу у соцмережах. Це щоденні звіти, що в майбутньому стануть маленькими шматочками глобальної хроніки подій сьогодення. Їх достатньо, аби зрозуміти реальну соціальну ситуацію. Але… Такі публікації зараз робить чимала кількість професіоналів та любителів, що займаються інформаційною сферою. Чому ДонНУ імені Василя Стуса один із них?

Він не просто так займає одну із ключових позицій на інформаційному фронті. Звичайно, у контексті загального медійного поля та ідеологічної діяльності він не може похизуватися чимось надзвичайним та яскравим. Але незмінною від того, не менш важливою залишається його роль для усієї країни. Коли російські кадрові підрозділи та місцеві колаборанти створили оте псевдодержавне утворення, котре ми навіть не будемо згадувати у цьому тексті, Університет постав перед вибором: продовжити своє фантомне існування у новому світі старого ґатунку, або спробувати вижити і жити по-справжньому. Він обрав другий варіант. І 8 років був реальним доказом однозначності цього суспільно-політичного питання, історичного питання. Він був таким 8 років. А з початком повномасштабного вторгнення його роль сильно зросла. ДонНУ імені Василя Стуса – це своєрідний блокпост. Це символ бажання жити у світі свободи і справедливості. Тобто це символ того, за що тримається сьогодні вся країна.

Публікації типу #СтусівськийПроВійну непримітно, але водночас дуже і дуже голосно нагадують про це усім, хто випадково вирішить зазирнути на його інформаційні ресурси. Випадковий читач, стомлений новинами про політику та війну, стомлений війною та наляканий думками про майбутнє, не буде відсторонюватися від цих постів. Ні. Яким би він не був стомленим, для ДонНУ імені Василя Стуса у його серці знайдуться кілька маленьких шматочків тих дивних почуттів: почуття гордості, подяки та любові до «того, хто обрав життя».

                       Олексій Дяков

***

Повномасштабна війна росії проти України назавжди змінила життя українців на до і після. Більше ніколи не буде так, як було раніше. Це розуміють усі. Хтось рятувався від біди за кордоном, хтось пішов на фронт, хтось розпочав боротьбу з країною-агресором у різних сферах життєдіяльності: політичній, економічній, культурній тощо, а хтось розпочав волонтерити та допомагати тим, чим може, аби наблизити нашу перемогу. Ми продовжуємо жити та боротися за перемогу, за право бути собою.

Наш Університет теж не залишився осторонь, адже для нього війна почалася ще з 2014 року, коли він був змушений швидко переміститися на підконтрольну Україні територію, аби продовжувати вільно працювати в нашій країні. Студенти та викладачі долучаються до різноманітних волонтерських заходів, аби допомогти як ЗСУ, так і простим громадянам у цей складний для держави час. Після початку повномасштабного вторгнення наша Alma Mater розпочала серію матеріалів та дописів #Стусівський про війну. У них майже щодня розповідають перебіг війни, описуючи основні події та актуальні теми, які порушуються у матеріалах.

Публікації #Стусівський_про_війну постійно нагадають усім нам про російсько-українську війну. Пости завжди нагадуватимуть підписникам ДонНУ імені Василя Стуса або випадковим користувачам, заради кого, чого ми воюємо. Завдяки ним ми знаємо, що військове протистояння продовжується, і до тих пір, поки ми не здобудемо перемогу, потрібно тримати не лише військовий фронт, а й фронти в інших сферах діяльності. Ми маємо розуміти, що від кожного з нас залежить, коли в Україні настане мир, і ми не повинні залишатися осторонь.

Попри усі складнощі сьогодення, Україна вже неодноразово довела, що за нами не тільки правда, а й сила, ініціатива та впевненість у перемозі. Ми звільняємо наші території і крок за кроком наближаємо той день, коли ми почуємо останню сирену, яка сповістить не про повітряну тривогу, а про нашу спільну перемогу.

                            Владислав Борищук

***

Початок повномасштабної війни змусив усі ланки запрацювати у спільному режимі. Всі засоби інформаційного забезпечення запрацювали в одному інфопросторі, потрапили в одні часові та просторові рамки. ДонНУ імені Василя Стуса теж використав можливість поширити якомога більше правдивої інформації в інфополі й кожного дня публікує новини під хештегом #СтусівськийПроВійну. Абсолютно всі факультети задіяні в роботі цього проєкту, це дуже важливий момент, який дає відчуття єдності та колективної допомоги країні. Говорити і показувати правду про війну необхідно, інакше свою «правду» скажуть військові злочинці, які сьогодні вбивають українців та нищать українські міста. Ви не можете припинити гортати стрічку новин або вимкнути телевізор. Відчуваєте шквал емоцій, які постійно змінюються – від радості до смутку, від страху до ейфорії. Врешті настає перенасичення – Вам здається, що Ваш мозок зараз вибухне. А потім – емоційне виснаження. Це типові симптоми, які відчувають у ці дні практично всі. Адже в головах у нас – поле битви інформаційно-психологічної війни. Під час війни особливо важливо, аби абсолютно вся влада й військове керівництво озвучували одну позицію, одну версію того, що відбувається. ДонНУ імені Василя Стуса та його інтернет-ком’юніті на сьогоднішній день це вдалося. Однак єдиний голос держави губиться серед нескінченної кількості фейків, версій, хибних спростувань чи інтерпретацій. Вас може спокушати ідея подивитися, «що там брешуть», як виглядає ситуація з іншого боку. Не варто піддаватись цій спокусі. Токсичні матеріали засмучують, посилюють сум’яття, змушують марнувати час і сили на суперечки в коментарях із людьми, яких Ви ніколи ні в чому не переконаєте. Вам правда не потрібно знати, що там брешуть – брехня знайде Вас і без походів на ворожу інформаційну територію. Тому важливо зберігати такі рубрики, як Стусівський про війну, які коротко, лаконічно і без зайвих емоційних забарвлень транслюють новини кожного дня, не перенасичують пам’ять та не забруднюють розум.

                              Катерина  Чуркіна

***

Усі чекають, коли це скінчиться. І я не закликаю просто вірити, що це скоро станеться. Адже кожного дня ми спостерігаємо боротьбу на всіх рівнях: посадовці активно співпрацюють з іншими країнами, щоб агресія росії припинилась якнайшвидше (і пам’ятаймо, що не завжди можна й потрібно озвучувати підтримку озброєнням, задля нашої ж користі); громадські діячі та організації забезпечують постраждалих від війни; багато хто зі звичайних громадян просто продовжує працювати, щоб підтримувати економіку й паралельно донатити ЗСУ; і потужні інтернет-війська, які мають на меті доносити правду, знищувати російську пропаганду, спростовувати фейки, тримати «інформаційну хвилю», аби не дати світу забути про Україну й спонукати його до рішучих дій.

Саме останнім займається університетська спільнота, яка публікує щось на кшталт «щоденників» (за моїм враженням) російсько-української війни аж декількома мовами. Це не дає нікому в онлайн-середовищі забути про те, що відбувається в реальності. Таким чином, наш Університет не створює ілюзію «в нас все добре, навчання триває так же успішно, як і раніше». Він відтворює реальну картину життя українського студентства: здобування освіти йде в перетин із щоденною загрозою життю, втратами особистими й загальнонаціональними, тривожністю, героїзмом, турботою про військових, погіршенням економіки, трансформацією суспільства.

Як можна просто ВІРИТИ, що війна скоро закінчиться? Ми ж бачимо всі зусилля, які докладає громадськість (і наш Університет зокрема), вони не можуть бути даремними, бо вже зараз приносять результат.

Ми точно знаємо, що війна завершиться. І це станеться завдяки зусиллям нашого свідомого й активного суспільства.

                      Поліна Ковальська

***

Війна в її класичному розумінні – збройне протистояння двох держав. Ці держави можуть відрізнятися розміром території та чисельністю населення, але повинні мати приблизно однаковий політичний статус. Найчастіше держави ворогували, щоб захопити чужу територію й ресурси. Та іноді війни починали з абсолютно безглуздих причин.

Так сталося і з нами, з Україною. Для кожної людини, війна різна, але значення має одне. Мільйони людей постраждали від катувань, знущань, домагань і ще багато болю, якого завдала росія. Наш народ із перших днів війни допомагає один одному, висвітлюючи війну на різних фронтах.

Стусівський про війну висвітлює події на інформаційному фронті, які стались із нами. Для чого нам це потрібно? Завдяки цим історіям та новинам ми можемо передавати інформацію. Не можна мовчати, потрібно, щоб і дорослі і діти знали, для чого це все робиться. Скільки людей жертвують своїм життям заради свободи. Якщо ми будемо мовчати, то це означає, що ми винні, ми все приймаємо і повинні поступитися нашими територіями ворогу.

Також дуже добре, що новини в Стусівському про війну, можна читати різними мовами: англійською, німецькою, польською та французькою. Будемо відверті, з кожним днем розповсюдження інформації про Україну падає. Мало хто з мешканців Європи заходить на українські сайти і читає новини. Люди слухають те, що їм показують. Тому, це велика перевага, що можна читати різними мовами текст, таким чином багато людей дізнаються про нас, та я впевнена, що ще будуть багато говорити про нашу перемогу. Для когось це може бути звичайний сайт або рубрика, а для когось це може бути історія, завдяки якій про нас буде знати весь світ.

                            Анастасія Охрімовська

***

У ніч на 24 лютого двері нашої країни віроломно розчахнула війна. російські загарбники почали неоголошену збройну агресію проти України, розраховуючи захопити Київ за три дні.

Але не так сталося, як гадалося! Щільно стали українці єдиним муром проти навали: беззбройні боронили рідну землю, кидалися голіруч на російські танки, підривали мости, дамби, затоплювали власні оселі, щоби завадити ворогу просуватися на Київ, колотили коктейлі Молотова, самоорганізовувалися, самомобілізовувалися… Мужні херсонці майже місяць в окупації виходили на протести з прапорами й іншою українською символікою. Чоловіки довозили дружин із дітьми до кордонів, а самі поверталися на захист рідної землі. Миттю з’явилося безліч волонтерських організацій. Кожен чим міг намагався бути корисним: плели маскувальні сітки, крутили консерви, сушили борщі, ліпили вареники. За добу назбирали на три байрактари, надонатили на супутник…

Відкрилося безліч фронтів, і один із них – інформаційний. Донецький національний університет імені Василя Стуса, крім добрих справ спільно із ЗСУ і ТрО, владою і бізнесом, медіа та простими українцями, які сьогодні стали суцільною фронтовою зоною всієї Європи, від початку повномасштабного вторгнення щодня п’ятьма мовами розповідає правду під хештегом #СтусівськийПроВійну.

Історію пишуть своїми вчинками звичайні люди, яких потім назвуть героями, їхні імена стануть топонімами, кожна звичайна подія колись буде вважатися особливою. Бо як розцінити порятунок дорослих чотирнадцятирічною дівчинкою, коли вона під обстрілами, поранена у ногу, керувала автівкою, щоби вивезти людей у безпечне місце?

І горе втрат, і щастя переможної ходи (хоча на Харківщині то був переможний марафон) – усе потребує фіксації задля точного відтворення історичних подій, що завтра стануть джерелами для досліджень, а сьогодні допомагають бити ворога на інформаційному фронті! Літопис із хештегом #СтусівськийПроВійну інформує не лише українців, а й усю світову університетську спільноту. Адже Стусівський має багато друзів і далеко за межами нашої держави! Та й ворогам варто знати, що наша земля горить у них не тільки під ногами, а й під танками, автівками й іншим брухтом, що вони притягли із собою.

Таку націю не можливо ані зламати, ані загарбати! Ми з першого дня не лише віримо у перемогу, ми впевнені у тому, що це неодмінно буде! Звільнимо кожен клаптик української землі, що ворог загарбав тепер, і те, що раніше.

Слава Україні!

Марина Мельник

Донецький національний університет імені Василя Стуса та війна

Світ сьогодення на цьому етапі свого становлення дивуючий. Після повномасштабного вторгнення, несподіваного та несправедливого, мені здається, кожен живе думкою про Перемогу України чи допомогу ЗСУ.

З приходом війни життя перевернулось у всіх українців. Якщо з 2014 року були переселенці зі Сходу України, мабуть, у мінімальній кількості, то станом на 2022 рік важко уявити ту кількість переселенців, а тепер й біженців, які вимушено покинули власні домівки. І все через «хотіння та забаву» диктатора рф. І, на жаль, поки що нічого сильно не може вплинути на остаточне завершення цієї кривавої боротьби за українську свободу та незалежність.

Коли ми говоримо про повномасштабне вторгнення, то можна згадати не лише тих, хто покинув за цей час свої домівки, а й тих, кого війна «наздогнала» в інших безпечних місцях.

Одним з таких символів війни є Донецький національний університет імені Василя Стуса. Його можна вважати «першопрохідцем», який досить успішно зміг розпочати свою діяльність у Вінниці та став чудовим прикладом для інших. Чи можна вважати його символом боротьби? – Однозначно так. Університет, який пережив власні втрати, відчув біль, бачив все на власні очі, продовжує вести інформаційну боротьбу власними текстами #Стусівський про війну. І це заслуговує поваги. У цих текстах лише факти, правда та намагання різними (п’ятьма!) мовами донести цю правду світу. А це важка не лише пошукова, а й інколи аналітична робота: коли потрібно з’єднати все докупи, знайти логіку та донести решті людям.

І це дійсно вчинок, адже війна не лише про зброю чи криваву жорстокість армії рф, а й про інформацію. Поки вони перекручують факти, можуть не сказати всієї правди, то українці всі сили, зокрема, направляють на грамотне та правильне ведення інформаційної війни. І це ідеальне поєднання для протистояння агресії – інформація та фізична сила.

Такі символи, як ДонНУ імені Василя Стуса, входять в історію своїм іменем, діями та дійсно стають символами боротьби.

Тому, повертаючись на початок, хочеться додати, що ніколи не буде як раніше. Ця війна залишить свій слід на всіх та усьому. Вона закінчиться гарантовано, з Перемогою України, але невідомо коли. Коли ти оперуєш інформацією, ти допомагаєш іншим сприймати її правильно, критично та об’єктивно. Буває важко постійно перебувати в інформаційному руслі, проте, головне не потрапити в «інформаційну бульбашку».

Діана Праведна

***

Повномасштабна війна змінила буденне життя багатьох людей. Проте не варто забувати і про події 2014 року на Сході України. Чимало людей, які жили в Донецьку та інших місцях, мусили покинути свої рідні домівки. А інші, пішли захищати територіальну цілісність країни у військових добровольчих батальйонах.

Тоді з’явилось чимало волонтерів, людей, які готові допомагати іншим, приймати переселенців. А зараз, на жаль, війна охопила всю Україну. І якщо у 2014 році АТО/ООС торкалось лише Сходу, то повномасштабна війна торкнулась усіх. Незважаючи на всі проблеми, ми повинні залишатися стійкими та сміливими. Брати приклад з людей, які попри втрату своїх будинків, рідних, продовжують працювати та рухати країну вперед.

Одиним із таких символів стійкості для мене є Донецький національний університет імені Василя Стуса. Під час вторгнення росії у 2014 році у Донецький регіон, навчальний заклад не просто зібрав свої речі, людей, і поїхав в інше місто, а продовжив свою діяльність. Попри всі труднощі та виклики, ДонНУ імені Василя Стуса вистояв і надалі працює. Його полюбили не тільки студенти зі Сходу, а і вінницькі абітурієнти, які подали документи сюди на навчання.

Одна з популярних рубрик у соцмережах навчального закладу – #СтусівськийПроВійну. Тут розміщуються дописи про повномасштабну війну. Цікаво, що в кожному дописі текст поданий ще англійською. На мою думку, це дуже важлива справа, адже Університет також бореться на інформаційному фронті, розповідає та показує правду. Не менш важливо, що текст може прочитати і людина з-за кордону. Це прекрасна рубрика, яка відкриває правду для інших.

Впевнена, українці вистоять ці всі події, а Україна буде незалежною. І скоро Донецький національний університет імені Василя Стуса збере своїх студентів та викладачів у Вінниці та в Донецьку.

            Руслана Сивак