Місія університетів часів війни
Ректор Донецького національного університету імені Василя Стуса, доктор економічних наук, професор Ілля Хаджинов про місію університетів часів війни у програмі «Акцент» радіокомпанії «Місто над Бугом» з ведучою Іриною Булгаковою.
– Вища освіта в Україні сьогодні знаходиться у стані трансформації. З одного боку, війна актуалізувала потребу в нових освітніх програмах та професіях, а з іншого, процес європейської інтеграції України потребує приведення стандартів вищої освіти України до європейських. Проведення реформ у таких складних умовах може спричинити підміну понять щодо того, як університетам виконувати свої ключові функції? На сайті Міністерства освіти і науки України опубліковано Стратегічний план діяльності Міністерства до 2027 року. Він називається «Освіта переможців». Цей документ орієнтований на практичне навчання, дуальну освіту, розвиток науки та інновацій. Класичною задачею Університету водночас є формування світогляду майбутнього фахівця у професії. При наявності такого дисонансу виникає питання: які функції повинен виконувати університет у сучасній Україні?
– Передусім будь-який ЗВО, навчальний заклад має виховувати насамперед громадянина України з європейськими цінностями, аби він був фахівцем, – і це найважливіше. Перед Університетом стоїть триєдина задача. У цьому контексті в плані просвітницької діяльності Університету можна навести декілька прикладів. Минулого року ми започаткували ініціативу «Освічена молодь – відновлена Україна» і зробили для себе такий челендж. Він полягає в тому, що ми на запити громад виїжджали з тематичними уроками, лекціями. У громадах ми збирали дітей, і навіть батьків, для того, щоб вони слухали і чули, що відбувається у світі, адже районах, не в обласних центрах, сприйняття і розуміння того, що відбувається, може бути викривленим. І тому актуальним залишається питання: як ЗВО сприяють саморозвитку для молоді. Вони можуть спонукати до чогось нового. І також це є прикладом просвітництва. Завдяки Вашій радіостанції та ініціативі нашого Університету студенти ДонНУ імені Василя Стуса ведуть радоефіри, зокрема «Дипломатичні діалоги». Це теж показник того, що може робити Університет у плані своєї функції і місії, для якої він створений у цьому суспільстві.
– Тобто це, власне, термін навчання просто набагато ширший. Ви здійснюєте навчання не лише студентів за партами, а й навчання для громади і її інформування? Так можна підсумувати?
– Саме так. Це навчання і для батьків, тому що це зміна орієнтирів. А от, коли ми вчились, батьки кажуть: «Ці часи пройшли». Тобто зараз інший підхід до формування та розвитку людини взагалі. Якщо ми вихідці з радянської школи, то наразі підходи змінилися. Існує Нова українська школа, тобто нові орієнтири, нові методики викладання, нові підходи до викладання. Багато чого змінилося, тому поєднувати минуле і сьогодення, пояснювати нове є важливою функцією Університету.
– Нещодавно Ви брали участь у міжнародній конференції «Вища освіта в турбулентний час: шлях до європейської інтеграції та співпраці», організованій Офісом Президента Литви, Посольством України в Литві та Університетом Вітовта Великого. Метою конференції став обмін досвідом та обговорення можливостей для університетів України та країн-членів ЄС щодо того, як європейські мережі та програми можуть сприяти більш плавній інтеграції українських ЗВО до європейського освітнього та дослідницького простору. У чому цінність таких заходів для української системи освіти, зокрема для Вашого Університету?
– Хочу сказати, що мій візит і участь став можливим завдяки саме цій співпраці. Зараз ЄС виділяє додаткові кошти для європейських університетів із метою створення мережі мобільності для українських університетів, тому що вони потерпають від війни, і здобувачі так само потерпають від війни. Наш Університет є учасником однієї із асоціацій, яку створено на базі польського Університету імені Адама Міцкевича. Це проєкт «CIVICA», який передбачає здійснення мобільності не тільки для викладачів, а й студентів. За минулий рік наша мобільність, у порівнянні з 2022 роком, коли відбувся спад, збільшилися у 6 разів. А академічній мобільності беруть участь не тільки студенти з метою навчання, а й адміністративний персонал, також викладачі, представники факультетів, лаборанти, завідувачі лабораторій, для того, щоб обмінятися досвідом, подивитися, як це працює в Європі, до чого ми маємо прагнути, і що маємо робити в цьому напрямку. Звичайно, у нас немає таких ресурсів як у європейських університетах, але їхній досвід є для нас корисним. Він має бути впроваджений в Україні. Через брак коштів це відбувається дуже повільно, але все одно кращі практики мають бути імплементовані в нашому суспільстві.
– Пане Ілле, поясніть, будь ласка, що таке академічна мобільність для пересічних слухачів?
– Академічна мобільність передбачає відрядження з основного місця роботи на певний термін до іншого університету за кордоном. За чий рахунок? Є різні варіанти. Це може відбуватися за рахунок приймаючої сторони. Або вони будуть вам оплачувати безпосередньо навчання або й ще перебування. Також Ви може оплачувати перебування самостійно, тобто варіацій дуже багато. Але саме те, що Вас запрошують, є дуже цінним, щоб удосконалити Ваші навички. Для студентів академічна мобільність набагато простіша. Чому? Тому що студенти обираються з фаху, з якого запрошують. Їм це буде однозначно корисно. Університетом, який направив такого студента, при завершенні навчання, ця мобільність буде врахована, тому що це додаткові знання, додаткові вміння, які вони отримують за кордоном. Для фахівця, співробітника Університету, викладача академічна мобільність може бути проведена як підвищення кваліфікації. Це є корисним і нам, і іншій стороні, тому що завдяки таким поїздкам європейці розуміють, що війна має різне обличчя, що наша країна у війні, і це не тільки вибухи й комендантська година. Наша країна працює, продовжує навчання. Це, умовно кажучи, дипломатія на горизонтальному рівні, на рівні просто людських стосунків. Під час мобільності зав’язуються нові знайомства, з’являються нові зустрічі й новий досвід.
– Тобто, академічна мобільність – це фактично такий сучасний обмін досвідом?
– Так.
– У березні на запрошення віцепрезидентки Європейського парламенту Єви Копач разом із делегацією з України Ви відвідали Страсбурзький університет та взяли участь у зустрічі «Співпраця європейських та українських університетів: поточний стан та перспективи на майбутнє». На ній Ви представляли Донецький національний університет імені Василя Стуса як найкращу практику управління релокованим Університетом. Яке значення релоковані університети сьогодні мають для нашої держави? Наскільки якісну освіту може надавати Університет, у якого є проблеми з матеріально-технічної базою, оскільки ми розуміємо, що її, з різних причин, не всю можна було перевести.
– Десятирічний досвід нашого Університету показує, що ДонНУ імені Василя Стуса – це не стіни, а люди передусім. І завдяки наявності різних фахівців із різних спеціальностей ми відновлювали і відновлюємо нашу матеріально-технічну базу. Тобто ми маємо розуміти, що при переїзді є ті галузі і спеціальності, яким не потрібно великої кількості матеріально-технічної бази, це, наприклад, економісти, психологи або юристи, тому що їм достатньо одного комп’ютера. Але є такі природничі спеціальності як математика, фізика, біологія, екологія, хімія, яким потрібні лабораторії. І завдяки такому ресурсу, який мають гуманітарні спеціальності, можна відновлювати те, що потрібно природничим спеціальностям. Зі свого боку природничі спеціальності корисні Університету навіть у такому стані, у якому вони були першочергово, своїм науковим наробком, тому що такого наробку, який є у природничих спеціальностях, немає в інших спеціальностях в Університеті. Так склалося історично. По-друге, хотів би сказати, що у 2015 році наш Університет було відзначено премією Атлантичної ради «Freedom Awards» за те, що ми висловили свою громадянську позицію і стали на захист демократичних цінностей. Таким чином показали приклад. Ми були першим Університетом, який перемістився у 2014 році – і за нами послідувало ще 18 ЗВО і наукових установ з окупованих територій. На жаль, зараз ситуація повторилася, і певною мірою наш досвід був використаний при такому сумному повторі. Тобто певною мірою Міністерство вже розуміло, як потрібно робити.
Наш Університет працює ефективно: у нас 10 років налагодженої співпраці з громадами, і не тільки з громадами Вінницької області. Ми підтримуємо стосунки з Донецькою областю, тому що розуміємо, що нас поєднує. Таким чином переміщені ЗВО певною мірою зберігають певну унікальність і розуміння тієї території, із якої вони переїхали, тобто це певні підходи, рівень розвитку тієї території, менталітет. Ми розуміємо, що навіть в межах України, – це різні підходи. Я, як представник Сходу і мешканець Донецька, скажу, що на Сході сонце встає раніше на годину, і тому там життя починається раніше, ніж у Вінниці. І до цього треба призвичаїтися. Тому важливим є збереження оцієї університетської ідентичності для того, щоб при поверненні українського прапора на ті території, був навчальний заклад, який буде спроможний органічно увійти туди, тому що це територія, із якої він пішов. І розуміючи місцевий менталітет, хоча це зараз, за умов десятирічного промивання мізків на території, складнувато буде, але все ж таки, ми орієнтуємося в просторі, хоча б це вже дуже добре.
– Пане Ілле, чи є шанси виграти якісь закордонні гранти, щоб відновити матеріально-технічну базу Університету? Чи є взагалі такі гранти чи, власне, розраховуєте на свої сили?
– Ні. Коли ми переїхали, дуже багато було таких грантів. Надав дуже велику допомогу нашому Університету Міжнародний фонд «Відродження», і завдяки ньому ми, грубо кажучи, і відновили протягом 2015-2016 років нашу матеріально-технічну базу. Було придбано дуже багато наукового обладнання, комп’ютерної техніки. Зараз, звісно, в умовах повномасштабної війни ці питання не стоять у такому контексті, тому що є багато людей, які потребують базових речей, житла і їжі насамперед. І все спрямовано на це. Звісно, такі проєкти існують, і завдяки функціонуванню різних агенцій, національних і міжнародних, можна вигравати гранти. Здебільшого ми орієнтуємося на наукові гранти з розбудовою наукової інфраструктури з метою придбання устаткування для того, аби покращувати наші наукові здобутки.
– Повномасштабне російське вторгнення та руйнування, що нанесли росіяни нашій державі, актуалізувало потребу в окремих спеціальностях і професіях, таких як: ІТ, психолог, інженер тощо. Яким є бачення Вашого Університету тих професій, що потребує український ринок праці, і які з них можна отримати в ДонНУ імені Василя Стуса, враховуючи штучний інтелект? Багато експертів говорять про те, що дуже багато спеціальностей зникнуть із розвитком штучного інтелекту, і ринок потребуватиме зовсім інших спеціальностей. Як Ви знаходите оцей баланс? Що потребує Україна після війни і в умовах війни?
– Передусім є великий попит з боку держави на медичних працівників, військових із вищою освітою. На жаль, наш Університет немає такого напряму. Але з тих спеціальностей, які існують в нашому Університеті, як Ви вже зазначили, то це «Комп’ютерні науки», «Психологія». У нас є дуже розгалужена специфіка освітніх програм саме в психології. Дві існує на бакалавраті, дві буде в магістратурі цього року. Це «Клінічна психологія» та «Реабілітаційна психологія». Також є нова магістерська програма «Соціальне підприємництво». У чому її сенс? Післявоєнна відбудова територій. Важливо підкреслити, що організаторами і тими, хто запропонував створити таку програму, є наші викладачі, які є ВПО, але при цьому вони є активними підприємцями. Той досвід, який вони мають, дозволить нам компенсувати ті втрати та ті прогалини, які існують в державній політиці, тому що соціальне підприємництво якраз і направлене на те, щоб створювати й убезпечувати ту частину, яку не бачить поки що держава. Тобто, певною міро держава може на це переключитися і таким чином підтримати ті або інші громади або верстви населення. Також у нас є чудова програма «Міжнародні комунікації та медіація в умовах постконфліктного врегулювання». Тобто це ті професії, які мають бути, тому що ми розуміємо, що на окупованих територіях проживають люди, яким, як я вже казав, промивають мізки. І треба з цим буде жити, коли ми відвоюємо ці території, треба з цим щось робити, але фахівців зараз немає. Треба, щоб у нас була армія повернення, тобто ті працівники, які вміють правильно це робити, без утисків громадян, із дотриманням того, що називається громадянським суспільством.
– У Стратегії розвитку Донецького національного університету імені Василя Стуса зафіксовано, що Університет є соціально-відповідальним партнером. Тим паче, будучи переміщеним, Університет повинен, як ніхто, розуміти потреби ВПО. Які проєкти з підтримки ВПО реалізує Університет?
– На базі одного з корпусів нашого Університету створено координаційний штаб ГО «ВПО України», і там відбувається видача наборів та надання правничої допомоги. Це знаходиться у будівлі юридичного факультету. Поруч є Юридична клініка, де студенти під керівництвом викладачів надають консультації з різних правничих питань, які можуть цікавити саме ВПО. Хотілося б ще сказати, що протягом минулого року в Університеті було проведено велику роботу щодо збору коштів для ЗСУ, зібрано понад 600 тис. гривень. Тобто всі наші заходи, які відбуваються в Університеті, спрямовані саме на збір коштів. Також у нас існує дуже тісна і плідна співпраця з ГО «Джерело надії», і на нашій базі роздається допомога ВПО, співробітникам і студентам-ВПО в нашому Університеті. Розуміючи свою соціальну місію і маючи 10-річний досвід, ми знаємо, що найважливіше для людини – це спілкування і вміння знайти те місце, де можна відпочити душею передусім. Минулого року ми започаткували традицію, яка, думаю, буде продовжена і цьогоріч, «DonNU ретрит Day». У межах цього заходу представники ВПО приходили до нашого Університету, здебільшого це були молоді люди, і, як вони кажуть, «чілілі» або розслаблялися, займалися тим, що їм подобається. Їх вчили, що можна робити, щоб отримати заспокоєння і так далі. Також під час проведення новорічних свят ми завжди запрошуємо не тільки своїх дітей-ВПО, а й ВПО, які знаходяться у Вінниці і мають час прийти до Університету, щоб узяти участь у наших виставах, у наших заходах, новорічних або різдвяних.
– Які стратегічні плани на наступні декілька років має Університет, і як він бачить своє місце в питаннях відновлення України?
– Передусім ми будемо продовжувати ті напрямки і ту діяльність, яку ми вже ведемо: освітню, просвітницьку, культурну, наукову. І наша задача – підсилити наукову складову та розвивати систему якості вищої освіти, не тільки в нашому Університеті, а й бути таким лідером, для того, щоб нас можна було поставити за приклад. Також важливою є робота над проєктами, які можуть зацікавити молодь для того, щоб працювати і відновлювати Україну, тобто надавати такі послуги й такі унікальні освітні продукти, які зацікавлять молодь і будуть затребувані ринком.
Докладніше дивіться за покликанням: http://surl.li/tltmb
Пресцентр ДонНУ імені Василя Стуса
