Про співпрацю дослідників і власні інноваційні розробки в Україні

Чи може Україна покладатися лише на запозичені технології? Чому науковцям важливо співпрацювати та що насправді означає отримати нове знання? Крижановський Володимир Григорович, професор ДонНУ імені Василя Стуса, розповідає про досвід міжуніверситетської взаємодії, виклики для українських дослідників і те, з чого починається справжня наука.

 

Чи достатньо Україні адаптувати закордонні технології, щоб розв’язувати власні проблеми? Чому ви вирішили проводити власне дослідження?

Адаптувати або запозичувати закордонні технології можна лише за наявності відповідних наукових та інженерних кадрів. Не менш важливою є лабораторна база. Наприклад, як можна повноцінно впроваджувати зв’язок п’ятого покоління (5G), якщо немає необхідних вимірювальних приладів для роботи з міліметровими хвилями?

Наша робота зосереджена не стільки на готових технологічних рішеннях, скільки на теоретичних концепціях. У цій сфері українські дослідники можуть працювати на рівних із науковцями з інших країн. Експерименти ми переважно проводимо в нижчих частотних діапазонах, де доступніші вимірювальні прилади.

 

Як у вашому проєкті, який підтримує Національний фонд досліджень України, організована співпраця між українськими науковцями?

Ми працюємо як наукова колаборація, до якої долучений, зокрема, представник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

Це приклад того, як науковці можуть об’єднуватися навколо спільних завдань незалежно від того, у якому закладі вищої освіти вони працюють.

 

Які переваги дає об’єднання дослідників із різних університетів і наукових середовищ?

Передусім, це можливість залучити знання та навички кожного учасника команди. Науковці мають різний досвід і спеціалізацію, тому можуть доповнювати одне одного під час розв’язання спільних завдань.

 

Що найбільше заважає українським науковцям співпрацювати ефективніше?

Якщо говорити про викладачів, то одна з головних проблем – брак часу через необхідність поєднувати викладацьку й дослідницьку діяльність. Є й інші перешкоди, але вони залежать від конкретних обставин і не є однаковими для всіх.

 

Чи повинен сучасний дослідник виходити за межі своєї спеціалізації та працювати із суміжними галузями знань?

Сучасна наука тісно пов’язана з різними галузями знань. Тому можна досягати результатів світового рівня, не змінюючи основної спеціалізації. Водночас світ змінюється, і дослідник також розвивається. У певний момент для просування вперед може виникнути потреба звернутися до суміжних напрямів або залучити фахівців з інших галузей.

Що б ви порадили молодим науковцям, які лише починають свій шлях? Які три принципи варто засвоїти?

Насамперед потрібно зрозуміти, що наука – це процес отримання нових знань. А новизна в науці має бути світового рівня.

Друге – щоб отримати нове знання, потрібно дійти до межі між відомим і невідомим та посунути її хоча б на невелику відстань.

І третє, найголовніше – основою цього процесу є дослідження. Є дослідження – може бути наука. Немає дослідження – не буде й науки.

 

Саме дослідницька робота, готовність шукати відповіді та вдосконалюватися є базисом майбутнього не лише вітчизняної науки, а й України загалом. А співпраця між науковцями допомагає об’єднувати знання й досвід для вирішення задач та формує фундамент майбутніх технологічних розробок, що будуть перебувати на служінні людям, громадам і державі.

 

Спілкувалася: Софія Кубова