Виберіть сторінку

Випускник ДонНУ імені Василя Стуса Сергій Сич: про колекцію дипломів, неймовірний професійний та життєвий досвід

Випускник ДонНУ імені Василя Стуса Сергій Сич: про колекцію дипломів, неймовірний професійний та життєвий досвід
Асоціація випускників ДонНУ іменіВасиля Стуса поспілкувалася з успішним випускником історичного факультету Університету Сергієм Сичем – доктором з освіти, віце-президентом із питань набору студентів, кар’єрного розвитку та роботи з випускниками Центральноєвропейського університету (м. Будапешт, Угорщина). Попри кордони та значну відстань між країнами розмова видалася напрочуд дружньою та щирою.
Пан Сергій із теплом згадує про Alma Mater, висловлює вдячність за можливості, які йому надав Університет, захоплюється стійкістю та мужністю всіх, хто через події, які розпочалися в Україні в 2014 році, переїхав разом із рідним вишем до Вінниці. Під час інтерв’ю Сергій Сич поділився унікальним досвідом, який відіграв вирішальну роль у його житті та професійному зростанні, розповів про свої прагнення, мрії, пошук себе та досягнення успіху.

– Пане Сергію, розкажіть, чому Ви обрали ДонНУ? За якою спеціальністю навчалися?

– Період, коли я починав навчатися, був складним. То був початок 90-х років, і в мене великого вибору не було та й не хотілося. Родом я з маленького містечка Кіровське Донецької області, тож Донецький – найрідніший! Вступив на історичний факультет. Навчання мені подобалося, і я намагався використати всі можливості, які надавав мені Університет. У ДонНУ я отримав 3 дипломи: на факультеті додаткових професій у 1995 році – спеціальність «Соціолог-інтерв’юер», потім – «Журналіст», а в 1996 році я закінчив історичний факультет за спеціальністю «Політологія».

– За що Ви найбільше вдячні Alma Mater?

– Я дуже вдячний Університету за можливість спробувати себе в різних напрямах. Я мав можливість брати додаткові курси іноземних професорів із політології, соціології, міжнародних відносин та права. Брав участь у проекті «Civic Education Project» за сприяння Центральноєвропейського і Єльського університетів. На історичному факультеті працював Центр політологічних досліджень, де я набирався досвіду. Цей комплексний міждисциплінарний та міжнародний досвід був дуже важливим для мого подальшого академічного та професійного розвитку. Було таке відчуття, що відкривається щось нове, що все можливо. На останньому курсі, я почав працювати на трьох роботах: давав приватні заняття з англійської мови, працював в одному з перших приватних університетів, адміністрував проекти у фонді «Відродження». У середині 90-х років багато студентів працювали, але в мене було таке відчуття, що я не тільки заробляв кошти для себе та рідних, а й набирав обертів. Це був такий момент позитивної енергії, який мав яскравий фінал, коли я зміг отримати червоний диплом зі спеціальності «Політологія».

– Які у Вас були мрії під час навчання в Університеті, чого прагнули?

– Перші два роки, особливо перший, були тяжкими, тому що я не любив працювати з датами. А історична наука базується на цьому. Тож було складно, і головна мрія була – вижити! А в останні декілька років, я прагнув спробувати себе в різних напрямах, мріяв робити щось цікаве. Коли я повертався до гуртожитку о 9-ій вечора, часу не залишалося навіть на основні предмети, проте я ще намагався щось почитати, мені було дійсно цікаво і, здавалося, що саме це допоможе мені зрозуміти, чого я хочу. Чим більше ти пробуєш, тим більше ти отримуєш палітри знань та вмінь, які обов’язково стануть у нагоді.

– Як тенденції, що відбуваються на ринку праці, впливають на випускників? Якими знаннями має володіти фахівець, аби бути затребуваним на ринку праці?

– Поясню за допомогою власної історії. У мене двоє синів. Старший має нахил до технічних спеціальностей, у нього золоті руки і дизайнерський погляд на речі. На ринку потрібні висококласні інженери, технологи, вміння вирішувати проблеми технологічними методами. А от молодший син – розмовляє на трьох мовах: угорській, російській та англійській. Він комунікабельний, виступає на різних конференціях, а паралельно може порахувати дуже складні цифри подумки. Тобто він поєднав уміння використовувати математичні моделі та навички спілкування з людьми. Для спеціалістів будь-якої сфери актуальною є комунікація, знання іноземних мов, різних культур та робота з комплексними системами, включаючи бази даних, big data (великі дані). Велике значення відіграє вміння аналізувати і паралельно пояснювати складні поняття «простою мовою». Люди з такими навичками знайдуть собі роботу усюди: бізнес, уряд, освіта – просто будь-де.

Є така книжка «The Black Swan: The Impact of the Highly Improbable» Насіма Талеба. Автор розповідає про те, що йому порадили знайти роботу, яка масштабується (scalable job). Наприклад, ти можеш бути гарним лікарем, непогано заробляти, але ти повинен бути присутнім на операції кожного разу. Тобто ця робота не масштабована. У масштабованій роботі часто використовуються сучасні технології. Приміром, раніше співакам необхідно було бути на концерті, щоб заробити, а зараз це можливо за допомогою записів пісень. Ця робота масштабована. В такій роботі найбільші можливості, але й найбільші ризики, тому що різниця між успіхом і посередністю дуже велика, де важливу роль відіграє удача. Є інша гарна книжка, мабуть, більш практична для сьогоднішніх студентів та випускників «A Whole New Mind» Даніеля Пінка, де автор розповідає про шість істотних здібностей, які можна розвивати та які вам допоможуть як у професійній діяльності, так і в приватному житті. Це, у моєму перекладі, «дизайн», «розповідь/історія», «симфонія/синтез», «емпатія», «гра» та «значимість». Люди, які мають і розвивають свої здібності та напрацьовують комунікативні, математичні й системні навички, будуть найбільше затребувані на ринку праці.

– Які, на Вашу думку, існують секрети успіху в професії?

– Компетенції та знання можна отримувати та розвивати, але важливо мати мотивацію, яка може базуватися на тому, що це цікаво для тебе особисто, і ти інколи не помічаєш, як летить час. Це можна описати як «flow» (потік). Під тією ж назвою є книжка про психологію оптимального досвіду, яку написав один із засновників позитивної психології Міхай Чіксентміхай. Головне, щоб те, що ти робиш, було водночас цікавим і значущим (meaningfull). Я виділив такі два основні фактори успіху: мати з чим працювати і мати мотивацію, яка буде штовхати вперед. Взагалі, успіх – це ціла теорія! У психолога Едварда де Боно є така книга «Tactics. The Art and Science of Success», де він дає дуже просте тлумачення успіху, яке я використовую і в роботі, і в житті. Успіх – це відносна величина, яка визначається самою людиною або певною структурою, тим, чого людина хоче досягти, яка планка поставлена. Якщо хтось поставив собі за мету стати гарним викладачем, татом, мамою, спортсменом – досягнення цього і буде успіхом.

– Що Вас мотивує, надихає?

– Мене надихає моя родина, рідні, друзі. Найближче оточення – це найбільший мотивуючий фактор. Я їх всіх люблю, і для них я повинен важко працювати. Інша частина цієї мотивації – знаходити в собі інтерес і сили це робити. Те, що ти робиш, має бути цікавим для тебе (можливо, для когось це нецікаво) і мати значення для інших. Коли усвідомлюєш, що в тебе є ці два мотивуючі фактори, тоді все вдається. Як в піраміді Маслоу: від базових та психологічних потреб до верхівки піраміди, де знаходяться такі цінності як самореалізація та розуміння своєї необхідності.

– Яка Ваша найбільша перемога в житті?

– На цьому етапі, моєю перемогою є те, що я зараз розмовляю з вами, що мною цікавиться Університет, я в гарному настрої, мої рідні зі мною, все добре. Це вже Перемога. Але є компоненти цієї перемоги. По-перше, це освіта в значенні «learning» – постійне навчання: вдома, на вулиці, на роботі чи в класній кімнаті, де завгодно. На початку мого шляху, в Будапешті, я розносив книги в бібліотеці університету, розкладав їх по полицях, цим заробляв. Дуже пишаюся тим, що пройшов шлях від простого працівника бібліотеки до віце-президента. Знаю, що означає йти цими сходинками. Я очолював міжнародну експертну групу по роботі з випускниками, нині входжу в Генеральну раду EAIE «Європейська асоціація міжнародної освіти» та Раду директорів CASE «Рада розвитку та підтримки освіти». Я щасливий, що можу бути корисним для міжнародної освітньої спільноти. Другий компонент – те, що я на волонтерських засадах у якості тренера і спікера допомагаю іншим в професійному розвитку. У якості мотивації від «Європейської асоціації міжнародної освіти» я отримав «Bo Gregerson Award» – премію за найкращу професійну практику роботи з випускниками та сприяння у розповсюдженні цієї практики. Через такі організації я можу ділитися своїм досвідом та допомагати іншим.

– Ви працюєте у сфері освіти, що Вам найбільше подобається у Вашій роботі?

– Є таке висловлювання Альберта Ейнштейна: «Освіта – це те, що залишається після того, як хтось забув те, чого вчився в школі». Для мене освітній процес – це комплексні зміни свого життя. Є таке дискусійне питання «Природа чи виховання» («Nature vs. Nurture»), що визначає людське життя: природа, генетика чи родина, освіта, досвід? У багатьох сферах є вплив генетичних нахилів, але вплив має і те, в якій школі людина навчалася та інше. Одні оцінюють вплив 50 на 50, інші – 60 на 40, не важливо. Але освіта в принципі, необов’язково вища, серед зовнішніх факторів може займати найбільшу частину. Відчуття того, що ти (маю надію) позитивно впливаєш на людські життя є одним із основних мотиваторів. Я щасливий, що працюю у сфері освіти. Освіта – це те, що має значення!

– Хто для Вас є прикладом і чому?

– Важливу роль відіграє те, з ким ти товаришуєш, співпрацюєш і змагаєшся, тому я придумав собі таку категорію людей, які на мене впливають (influencer), про яких я, мабуть, міг би написати цілі нариси.
Brad Hallam (Бред Хеллам) – це людина, з якою я познайомився, до речі, у ДонНУ. Він приїздив із США за програмою обміну студентів, та ще, здається, з релігійною місією. Історія його приватного, професійного та духовного життя надихає. У нього можна вчитися, як змінювати себе і оточення. Він показав мені певні духовні речі, відкрив Америку в прямому та переносному значенні.

Zoltan Aszalos (Золтан Асалош) – це місцевий угорець, який був студентом ЦЄУ в ті ж роки, що і я. Я не думав, що люди можуть бути настільки доброзичливими та робити так багато для інших. Він допомагав мені в оформленні документів, познайомив зі своєю великою родиною та угорськими традиціями. Потім це переросло в дружбу. Він добра й розумна людина, а також «колекціонер» дипломів, як і я. Ми з ним і дотепер спілкуємося, зустрічаємося, товаришуємо.

Костянтин Курганов – теж випускник ЦЄУ, родом із Харкова. Зараз він успішний бізнесмен, володіє міжнародним агрохолдингом. Взагалі, для мене бізнес завжди був terra incognita. Я не розумів, як в бізнесі можна заробляти мільйони чесно, але він мені дав мені такий приклад і показав, наскільки людина має бути психічно та фізично стійкою. Мені дуже імпонує його різноплановість, надійність та інтерес до всього нового. Пишаюся дружбою з ним.

Phillip Conroy (Філіп Конрой) – мій американський колега, з яким я познайомився багато років тому, коли перший раз приїхав на професійну конференцію по роботі з випускниками, працюючи вже в ЦЄУ. Філіп – приклад того, як можна бути одночасно успішним і скромним. Він, як і я, був першим у родині, хто отримав вищу освіту та пройшов усі сходинки професійного зростання: від викладача і менеджера до президента університету. Він став моїм ментором і допоміг у найскладніші часи моєї кар’єри, коли я відчував постійний стрес та незадоволеність.

Взагалі, я завжди завищую планку, а це за визначенням робить тебе і твою команду потенційними лузерами. Це як тягнутися до зірок, а їх навряд чи дістанеш. Коли в тебе є щорічна оцінка, чого ти досягнув, і ти кажеш: «А до зірок я так і недострибнув». Це погане відчуття. І він вивів таку формулу: «Shoot low, celebrate high» («Стріляй низько, високо святкуй»). Можливо, ти досягнув майже світового рекорду, але не тієї планки, яку собі поставив. Для мене важливо залишатися реалістом, але постійно рухатися вперед і продовжувати пошуки. Ці поради для мене були і залишаються важливими в кар’єрі. Ми й дотепер із ним спілкуємося та викладаємо разом. Ось такі в мене є друзі та ментори! А у вас є такі?

– Наскільки Ваш шлях до успіху був складним?

– Я людина досить чуттєва і, можливо, реагую на вплив зовнішніх факторів сильніше ніж треба, це забирає сили. Постійно чекаю на те, що станеться далі, і це – головна складність. У минулому році я писав докторську дисертацію і думав, що недопишу, оскільки в мене складна робота, я отримав підвищення – 5 офісів, з якими працюю. Паралельно, у сина виявилася дуже рідкісна і небезпечна хвороба, якої я налякався до смерті. Сину зробили операцію, і ми зуміли вилікуватися за 6 місяців – це було майже чудо. Разом з тим, частина родини під окупацією, три смерті в родині, на жаль, старі люди помирають, похорони по телефону… Але мені треба закінчити цю докторську, і я розумію, що світу байдуже! Саме робота над докторською дисертацією та висвітлення теми професійної ідентифікації працівників вищої освіти в країнах Центральної Європи допомогла мені сфокусуватися і не з’їхати з глузду.

– Що б Ви побажали студентам і випускникам Донецького національного університету імені Василя Стуса?

– Я випускник, який закінчив Університет багато років тому. Я пишаюсь Університетом, професорами, працівниками, студентами і випускниками. Те, що відбувається з 2014 року і дотепер, що Університет зміг переїхати, відновитися, зберегти високі позиції в національних рейтингах ЗВО – це просто унікальний досвід! «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими» – ця фраза, звичайно, набила вже оскому, але я вважаю, що вона дуже добре підходить у цьому випадку. Якби я був студентом у цей час, я вважав би, що це моя персональна заслуга, досвід, можливо, шрам на моєму тілі, серці, душі… Переживши дуже складні речі, пишався б цим і розповідав, що мій Університет, і я разом з ним, подолав те, що майже ніхто не переживав. За такий короткий термін досягнути того, чого досягнув Донецький національний – всім низький уклін і щире дякую! Бажаю кожному студенту і випускнику: «Тримайте голову вище і тримайте прапор Університету, України»! Хочу, щоб ви усвідомлювали, що ви – великі молодці і це повинно додавати вам сил. Порівняно з переїздом, складнощі, які виникнуть на ринку праці, повинні здаватися смішним. Таке гартування дає величезний трамплін. Я вдячний усім і бажаю успіху кожному!

Спілкувалась Анастасія Саржевська

Архіви

Приєднуйтеся до нас