Select Page

Галина Тарадіна: «Отримую задоволення від усього, що роблю»

Галина Тарадіна: «Отримую задоволення від усього, що роблю»

«Асоціація випускників ДонНУ імені Василя Стуса» провела дружню розмову з Галиною Тарадіною – випускницею біологічного факультету. Пані Галина в 1996 році закінчила спеціальність «Біофізика» – це був перший випуск біофізиків тоді ще Донецького державного університету.

Нині Галина Вікторівна працює на посаді заступника декана з навчальної роботи свого рідного факультету. Разом із чоловіком Міщенком Артемом Михайловичем, який є випускником цієї ж спеціальності нашого Університету, вони викладають на рідній кафедрі біофізики.

Галина Вікторівна та Артем Михайлович обрали свій спільний фах завдяки власній допитливості: «Це така собі цікавість до всього, що навколо та всередині нас. А чоловік у мене взагалі експериментатор, він постійно щось досліджує», – розповідає біофізик за покликанням. Цікавість до біології у пані Галини проявлялася ще з раннього дитинства, а в школі вона тільки підсилилася завдяки вчителю біології, тож вибір факультету був цілком усвідомлений. А студентські роки – це взагалі одна, безперервна, яскрава, незабутня подія. Пані Галина вдячна Alma Mater за цікаві знайомства, у її пам’яті назавжди залишилися яскраві Дні факультету. Та й сам процес навчання залишає лише чудові спогади, особливо літні практики та виїзди на природу, бо це неформальне спілкування – час, коли можна відпустити думки. А згодом саме робота на кафедрі біофізики подарувала зустріч із майбутнім чоловіком. «У біофізиків нашого Університету взагалі добра традиція – формувати пари, ми вже п’ята сім’я , – посміхається дослідниця, – хоча спочатку ми довго сиділи спина до спини в одному кабінеті і не бачили один одного, спілкувалися виключно у справах».

Попри спільний фах та роботу на одній кафедрі, у подружжя зовсім різні наукові інтереси: «Керівник у нас один, але тематики зовсім різні. Чоловік вивчає біофізику м’язового скорочення, а моє дослідження стосується метаболічних процесів. Напрями зовсім різні та не мають точок перетину». Пані Галина із захопленням розповідає, що бачить багато ще недослідженого у своїй темі, вона знаходиться на шляху до найголовнішого відкриття свого життя.

На запитання «Біофізика – це тільки робота або щось більше?» пані Галина, не задумуючись, відповідає: «Це захоплення. Якби мені не подобалося, я б цим  не займалася. Тим паче, що все в житті пов’язано з біофізикою, вона знаходиться на перетині кількох наук: біології, математики, фізики та хімії. Раніше було багато окремих наук, а зараз усе поєднується. Саме за біофізикою майбутнє, бо вона пояснює будь-які механізми, що відбуваються в природі».

У професійній діяльності Галині Вікторівні подобається поєднання різних напрямів: «Цікаво, коли робота різна, але водночас переплітається: методична, дослідницька, викладацька. Таке різноманіття набагато цікавіше, ніж та робота, яка постійно повторюється». У викладацькій роботі надзвичайно цінним і цікавим для пані Галини є спілкування зі студентами, захоплення слухачів та зворотній зв’язок від аудиторії. При чому студенти різних курсів поводяться абсолютно по-різному: «Молодші приходять ще не сформовані, вони тільки слухають і сприймають, а старші вже сперечаються, самі прагнуть порушувати питання, що їх цікавлять». У роботі в аудиторії викладачка дотримується принципу: «Студенти бувають різні, але поганих – не існує!» Втім Галина Вікторівна переконана, що успішними найчастіше стають старанні студенти, незалежно від здібностей, з якими вони прийшли навчатися в Університет:

«Досягають успіху ті, хто постійно вдосконалює свої знання»

Непередбачуваність життя диктує свої правила, і треба бути сильним не тільки в досягненні професійної досконалості, але й у неочікуваних ситуаціях. У подружжя був складний період переїзду з Донецька до Вінниці в 2014 році, але вони змогли вистояти, адаптуватися: «Спочатку ми взагалі думали, що це ненадовго, просто вкотре їхали показати синові Тарасу нові місця. А коли з’ясувалося, що ми ніколи не повернемося, то рятували діти та робота, яка, на щастя, з’явилася одразу після переїзду. Згодом вже не було сумнівів, що ми не повернемося. Треба було знаходити для дітей школу, садочок, цікаві гуртки: сина віддали на танці, доньку – на вокал. Виховання дітей і робота рятували від депресивних думок».

«Життя складається з роботи, що подобається та сім’ї, яку цінуєш понад усе»

Хоча пані Галина з чоловіком жили в Донецькій області, де переважно спілкувалися російською, але їхні діти з легкістю говорять українською: «Насправді, це татова заслуга. Син Тарас розмовляє літературною мовою, він її вивчає за допомогою книжок, тато йому багато читає. На день народження сина, коли йому виповнювалося 5 років, ми вирішили відвідати Західну Україну, щоб він подивився на обряди та культуру, там він чув мову і звикав, зараз російську він розуміє, але не розмовляє. А донька Леся взагалі зростала вже у Вінниці (на момент переїзду їй не було ще й року) тож і мову вчить вже тут».

Ми запитали про захоплення пані Галини, на що любляча мама відповіла, що захоплюється дітьми: їхніми справами у школі та садочку. Син ходить на танці, донька співає – для родини це справжня потіха. Хобі пані Галини теж пов’язано з дітлахами – вона шиє для своєї малечі святкові костюми.

Майстриня ностальгує, що раніше створювала також верхній одяг та навіть весільні та випускні сукні!

Для гармонійного життя Галина Вікторівна дотримується життєвого кредо: «Отримую задоволення від усього, що роблю». «А мріється взагалі не про високе, – задумується пані Галина.– Про звичайне – мати свою затишну оселю, частіше бачити рідних…»

Наостанок випускниця, дослідниця та співробітниця Університету побажала усім бути амбітними мрійниками і досягати поставлених цілей, незважаючи на усі перепони та виклики долі!

Спілкувалась Анастасія Саржевська