Виберіть сторінку

Права і заборони під час карантину

Права і заборони під час карантину

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-III визначає карантин як адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Згідно статті 29 Закону у рішенні про встановлення карантину (приймається Кабінетом Міністрів України) зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них.

На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Місцеві органи влади можуть створювати на в’їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку (стаття 30 Закону).

Відповідно до вказаної статті 29 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України прийняв відповідну Постанову №211 від 11 березня 2020 р., якою установив карантин на всій території України з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р.

Верховною Радою України були прийняті два Закони щодо внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (Закон України від 17.03.2020р. №530-IX) та забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (Закон України від 30.03.2020р. №540-IX).

Розглянемо вказані Закони щодо трудових прав та соціальних гарантій громадян у період карантину.

Відразу треба зауважити, що частина передбачених положень установлюються тільки на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби, а частина не має таких обмежень.

Трудові права

Внесені зміни не передбачають заборону відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати, але встановлюють додаткову норму, що у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін (15 календарних днів на рік) (частина 4 статті 84 Кодексу законів про працю України, частина 3 статті 26 Закону України «Про відпустки»).

Пункт 2 Прикінцевих положень Закону від 30.03.2020 р. №540-IX зазначає, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) «роботодавець може доручити працівникові, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома, а також надавати працівнику, у тому числі державному службовцю, службовцю органу місцевого самоврядування, за його згодою відпустку».

Відповідно Законом змінена стаття 60 Кодексу законів про працю, зокрема, можливість поділу робочого дня на частини замінена на принципово новий режим робочого часу – гнучкий режим, який «є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу» (частина 3) і встановлюється за погодженням між працівником і власником підприємства, а на час загрози поширення епідемії, пандемії умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

Дистанційна (надомна) робота – це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

Застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін у нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників. Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.

Додатково стаття 113 Кодексу про працю прямо передбачає, що час простою не з вини працівника, у тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Крім того, Закон України «Про зайнятість населення» доповнений спеціальною статтею 47-1, яка передбачає, що застрахованим особам, з якими роботодавцем оформлено трудові відносини (крім осіб, які отримують пенсію), у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв’язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, за зверненням роботодавця для її виплати працівникам з першого дня скорочення сплачується допомога по частковому безробіттю на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином.

Прикінцеві положення Закону від 30.03.2020 р. №540-IX встановлюють також, що реєстрація безробітного з першого дня після подання особою, яка шукає роботу, заяви про надання статусу безробітного, та призначення допомоги по безробіттю з першого дня після реєстрації безробітного.

Соціальні гарантії

У якості додаткових соціальних гарантій для внутрішньо переміщених осіб Прикінцевими положеннями Закону від 30.03.2020 р. №540-IX на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється:

1) прийняття рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання;

2) зупинення публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» видаткових операцій за поточним рахунком внутрішньо переміщеної особи за відсутності проходження фізичної ідентифікації;

3) здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Для всіх громадян України забороняється:

1) нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги;

2) припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг громадянам України у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі;

3) примусове виселення із житла та примусове стягнення житла (житлових будинків, частин житлових будинків, квартир, кімнат у квартирах, кімнат, житлових секцій чи блоків у гуртожитках, інших жилих приміщень), що належить на праві приватної власності громадянам України, під час примусового виконання рішень судів щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги;

4) примусове виселення громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг із жилих приміщень у будинках державного, громадського житлового фонду та житлового фонду соціального призначення;

5) призупинення обов’язку виконання основного зобов’язання, виконання якого забезпечене іпотекою, та недопущення звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України «Про особливості надання житлових субсидій» від 25 березня 2020 р. № 247 розширене коло отримувачів житлових субсидій у зв’язку із встановленням карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (це право отримали громадяни, які були звільнені з роботи в період карантину відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України і зареєструвалися в службі зайнятості як безробітні) та на період карантину збільшені на 50 відсотків соціальні нормативи з урахуванням яких проводиться розрахунок житлових субсидій.

Адміністративна відповідальність

Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» 17 березня 2020 року № 530-IX були внесені зміни в тому числі і до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Так, КУпАП був доповнений новою статтею 44^3 «Порушення правил щодо карантину людей». Відповідно до цієї статті порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осібвід двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто на громадян від 17000 до 34000 грн, а на посадових осіб – 34000 до 170000 грн).

Відповідно до статті 255 КУпАП протоколи про ці адміністративні правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи, серед яких, наприклад, посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції), органів охорони здоров’я, органів державної санітарно-епідеміологічної служби; посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, – виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад.

Справа про адміністративне правопорушення передбачене статтею 44^3 КУпАП розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Органом, який правомочний розглядати таку справу є судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП), які мають накласти стягнення не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніше як через три місяці з дня його виявлення (частина 2 статті 38 КУпАП) з врахуванням всіх обставин справи тощо.

На сьогодні вже існує понад 1800 справ про адміністративні правопорушення за статтею 44^3 КУпАП, які були на розгляді в судах. Варто зазначити, що в більшості випадків вони стосуються порушення заборон, встановлених нормативно-правовими актами. Відповідно до Постанови КМ України № 211 від 11.03.202 (зі змінами від 02.04.2020) заборонили до 24 квітня 2020 р.:

1) перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно;

2) переміщення групою осіб у кількості більше ніж дві особи, крім випадків службової необхідності та супроводження осіб, які не досягли 14 років, батьками, усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, іншими особами відповідно до закону або повнолітніми родичами дитини;

3) перебування в громадських місцях осіб, які не досягли 14 років, без супроводу батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, інших осіб відповідно до закону або повнолітніх родичів дитини;

4) відвідування закладів освіти її здобувачами;

5) відвідування парків, скверів, зон відпочинку, лісопаркових та прибережних зон, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності;

6) відвідування спортивних та дитячих майданчиків;

7) проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, за умови забезпечення учасників засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів;

8) роботу суб’єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім встановлених виняткових випадків (див. у Постанові КМ України);

9) регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, зокрема пасажирські перевезення на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, крім певних перевезень, закріплених в Постанові КМ України;

10) перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому);

11) перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус;

12) самовільно залишати місця обсервації (ізоляції) тощо.

Результат розгляду, виходячи з аналізу справ у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доволі цікавий: у першому варіанті – особу притягають до адміністративної відповідальності, у другому – вважать, що відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, а у третьому (найбільша кількість справ) – судді повертають матеріали адміністративної справи/протокол для належного оформлення та доопрацювання.

Також, варто пам’ятати, що до адміністративної відповідальності можуть притягнути на підставі інших статей КУпАП, в тому числі і статті 164^14 КУпАП «Порушення законодавства про закупівлі», і межа між адміністративною та кримінальною відповідальністю досить тонка.

 

Матеріал підготували:

Анжеліка Євгеніївна Краковська,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права та адміністративного права

 

Євген Іванович Турченко,

начальник юридичного відділу

Ольга Григорівна Турченко,

завідувач кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права

Приєднуйтеся до нас