Виберіть сторінку

АРНОЛЬД ТОЙНБІ: У ПОШУКАХ СЕНСУ ІСТОРІЇ

АРНОЛЬД  ТОЙНБІ: У ПОШУКАХ СЕНСУ ІСТОРІЇ

У межах дисципліни «Історія історичної думки» магістранти спеціальності «Історія та археологія» вивчають не лише ідеї, теорії, концепції історичного процесу, а і їхніх носіїв – осіб, які присвятили своє життя дослідженню минулого. 14 квітня 2020 року минає 131 рік від дня народження всесвітньо відомого англійського історика Арнольда Джозефа Тойнбі, котрий є автором цивілізаційної концепції історичного процесу. Квінтесенцією досвіду, який він здобув у процесі глибоко аналізу людського буття можуть слугувати такі його міркування: «Як розумні істоти, ми наділені свободою вибору і не можемо перекласти свою відповідальність на плечі Бога або природи. Ми повинні нести її самі. Це наша відповідальність». Ці слова не втрачають своєї актуальності і на початку ХХІ ст., яке кидає чергові виклики генію людини.

Увазі читачів пропонуються два нариси студенток 1 курсу СО «Магістр» Світлани Кускової та Лілії Порощук, у яких порушені сюжети про витоки інтересу А. Тойнбі до минулого, його становлення як історика та погляди на найскладнішу з реальностей – людську минувшину.

 

                            Надія Темірова,
професор кафедри історії України
та спеціальних галузей історичної науки

РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ АРНОЛЬДА ТОЙНБІ

Арнольд Джозеф Тойнбі – серед найвідоміших особистостей ХХ ст., але його ідеї і в ХХІ ст. не втрачають актуальності. Про нього можна говорити як про соціолога, громадського діяча, геополітика, але найбільше нас він цікавить як історик.

Щоб краще зрозуміти формування його поглядів на минуле, варто звернутися до його дитинства та найближчого його оточення. Цікавою є думка самого А. Тойнбі про фактори вибору його майбутньої професії: «Я історик, тому що істориком була моя мати. Скільки я себе пам’ятаю, я завжди і в усьому поділяв її інтереси та схильності… вона щовечора розповідала мені історію Англії, від її витоків і до 1895 року». Не варто забувати і про дядька Арнольда, який був професором історії в Оксфордському університеті. Отже, саме в сімейному колі сформувався стійкий інтерес до історії визначного дослідника, що визначило його професійне майбутнє.

Вступивши до коледжу, де вивчав історію Греції та Риму, грецьку та латину, а потім до Оксфордського університету, А. Тойнбі почав формувати власне бачення історії та її дослідження: «Переді мною навіть не поставало питання, чи бути мені істориком політики, економіки, релігії, мистецтв, науки чи техніки; моєю свідомою та обдуманою метою було вивчення людських справ у сукупності як єдиного цілого. Я всією душею поставав проти їх поділу на так звані дисципліни». Таким чином, А. Тойнбі у доволі молодому віці зрозумів, що історія повинна вивчатися комплексно. Історик сформулював тезу про те, що ми можемо побачити історію греко-римської цивілізації у перспективі, охопивши її розвиток повністю, тому що вона припинила своє існування, тобто це вже завершений відрізок часу в історії. На відміну від сучасного йому західного суспільства,  історію якого не було можливо охопити в повній мірі, оскільки її розвиток ще тривав.

Тезу про всебічне вивчення історії дослідник розвивав протягом життя, зауважуючи, що людські справи можна зрозуміти, лише розглядаючи їх в цілому: «…І внаслідок цього я все життя прагнув виробити в собі всеохоплюючий погляд на історію». Цю думку автор яскраво аргументує на прикладі локальної історії, адже національні історії складно усвідомити в межах їхнього власного простору та часу. Дослідник доводить, що відірване вивчення історії конкретної держави неможливе, необхідно вириватися з тенетів локальної історії окремих країн і культур, яка швидкоплинна, і привчити себе до синоптичного погляду на історію в цілому.

Цікавою є ідея щодо свободи суспільства. Історик наголошує: «Кожне нове покоління не починає життя вільним; воно приходить у світ, будучи заручником минулого», але водночас воно у змозі розірвати цей зв’язок, хоча повної свободи все одно не отримає. «Людська свобода не ілюзія, але вона ніколи не буде абсолютною» – це твердження виступає своєрідною константою, яку нікому не змінити.

У свої поглядах А. Тойнбі виступив противником європоцентризму. На його думку, з якою можна посперечатися, Європа віджила епоху свого розквіту, першість переймала Азія: «Парадокс нашого покоління полягає в тому, що весь світ виграв в результаті просвіти, яку Захід ніс із собою, крім (як ми вже спостерігали) самого Заходу. Захід сьогодні все ще продовжує дивитися на історію зі своєї старої, вузької, езопової точки зору, яку інші спільноти до нашого часу були змушені подолати».

Серед ключових міркувань А. Тойнбі – ідея циклічності історії. Досліджуючи становлення, розвиток і занепад цивілізацій, історик поставив питання про повторення історії. Але одразу ж категорично зазначив, що саме від прийнятих людьми рішень і бачення майбутнього залежить розвиток цивілізації.

Колективна пам’ять – це ще один аспект, який висвітлює А. Тойнбі. Дослідник зауважує, що вона охоплює період у сотні років, і «…будь-яка подія, що відноситься до минулого, але повертається до нас пам’яттю про нього, може вплинути на поточні події».

Отже, формування А. Дж. Тойнбі як історика відбулося в сімейному колі. З подальшим науковим зростанням дослідник почав висловлювати власні ідеї щодо історичного розвитку. Передусім, він закцентував увагу на всебічному вивченні історичних подій для створення та розуміння суцільної картини минулого. Не втрачає значущості його ідея про свободу, яка не є абсолютною, думки щодо циклічної історії та впливу колективної пам’яті на подальший розвиток суспільства.

Лілія Порощук,
студентка 1 курсу ОП «Публічна історія»
СО «Магістр»

ОСЯГНЕННЯ ІСТОРІЇ АРНОЛЬДА ТОЙНБІ

«Я завжди бажав побачити зворотній бік Місяця»
Арнольд Джозеф Тойнбі 

Арнольд Джозеф Тойнбі – відомий історик, філософ і фахівець з міжнародних відносин – у свій час задався важливою метою проаналізувати історичний досвід людства та відшукати можливість універсалізації історії.

Своєрідний погляд на історію у нього почав формуватися ще з дитинства – його мати була істориком, а її школа дещо відрізнялася від консервативного знання, отриманого Тойнбі в результаті академічного навчання. Замкнутість у собі стала великим плюсом для майбутнього історика – це допомогло зануритись у навчання з головою та частково уникнути «племінного способу життя» в навчальних закладах, який він категорично не підтримував. Вивчення античної історії та подорожі «грецьким світом» стали для Тойнбі своєрідним «духовним домом», а згодом, напередодні Першої світової війни, і першою сходинкою на шляху до міжнародної політики. Під час подорожі Грецією, котра тривала близько дев’яти місяців, А. Тойнбі не лише доповнив здобуту освіту практичними аспектами, але й значно розширив свої знання, спілкуючись з місцевим населенням і потрапляючи в різноманітні ситуації. А. Тойнбі зазначав, що в його житті було три «грецьких освіти»: першу він отримав за період свого навчання у Вуттон-Корті, Вінчестері та Оксфорді, другу – подорожуючи Грецією (їй він надавав вагомого значення), третю – вже після його офіційної відставки.

Початок Першої світової війни історик описує з долею драматичності – у цей час розпочалася підготовка тому з історії цивілізації Давньої Греції, проте серпень 1914 року обрушився на нього «подібно до ножа гільйотини», що не дозволило завершити розпочате. З таким же емоційним відтінком і часткою спантеличення А. Тойнбі пригадує події обох Паризьких мирних конференцій, учасником яких він став, що відіграло значну роль у подальшій професійній діяльності, адже протягом 33-их років він співпрацював із товариством наукового вивчення міжнародної політики. Свою діяльність у товаристві А. Тойнбі розпочав з видання щорічника «Огляд міжнародних відносин».

Увесь свій досвід і зусилля протягом життя А. Тойнбі пов’язував з бажанням посприяти уникненню таких масштабних міжнародних конфліктів, очевидцем яких він став. Важливо, що вивчаючи міжнародні відносини у рамках «Огляду міжнародних відносин», він працював над дослідженням «A study of history», створюючи історичне тло для явищ у міжнародній політиці. Свій сенс заняття історією вчений пов’язував, насамперед, із насолодою від задоволення природної допитливості, не відкидаючи при цьому і практичний аспект використання історичних знань.

А. Тойнбі вважав, що цілісна, всеохоплююча, завершена греко-римська історія має більше переваг, ніж сучасна йому локальна європейська історія, яка видавалася «незакінченою п’єсою». Історія у сенсі розвитку людських суспільств у працях А. Тойнбі постає як сукупність паралельних, сучасних один одному та порівняно нещодавніх досягнень у процесі боротьби, руху від примітивних форм існування до цивілізації. А. Тойнбі певною мірою підтримував теорію німецького науковця О. Шпенглера про те, що процес розвитку цивілізацій має певний ступінь спорідненості, але знайшов у ній кілька «білих плям».

Занепад цивілізацій вчений пов’язував з двома явищами – війною та боротьбою суспільних станів. Проте, на його думку, щоразу на місці цивілізації, що загинула, з’являється нова – це поєднання минулого досвіду і засад, які відповідають новому періоду та новому суспільству. А. Тойнбі наголошував, що загибель цивілізації – необов’язкова стадія у процесі її існування, адже повтори в історії не є певною закономірністю для всіх. Щоб уникнути такого кінця, варто розібратись у причинах зникнення попередніх утворень. Він писав: «Ми зовсім не приречені на те, щоб змусити історію повторити себе; перед нами відкритий шлях – за допомогою власних зусиль – надати історії новий безпрецедентний поворот».

Проте, міркував дослідник, наше розуміння історії, незважаючи на процеси глобалізації, обмежене просторовими та часовими рамками національної історії, що є серйозним недоліком. Для глибшого розуміння минулого необхідно дивитися на нього крізь призму зовнішніх процесів, які могли справити чималий вплив на розвиток суспільства. А. Тойнбі міркував, що сучасні йому цивілізації вже перебували на шляху до уніфікації, тому поставив перед істориками мету – показувати історію всіх цивілізацій як єдиний цілісний процес шляхом вивчення їхніх зіткнень або ж порівняння індивідуальної історії кожної з них як представників певного виду людського суспільства для визначення спільних рис. Адже створення науковцями  універсалізованої схеми історичного процесу надало б можливість запобігти трагічному кінцю цивілізацій, застосовуючи при цьому досвід їхніх попередниць. І в цьому полягає виклик сучасному поколінню – «зробити все можливе, щоб таке тлумачення історії не здійснилось». 

Концепція А. Тойнбі досі викликає неоднозначне ставлення, проте вона засвідчує чималий внесок вченого у дослідження історичного процесу та досі не втрачає своєї популярності.

 

Світлана Кускова,
студентка 1 курсу ОП «Історія та археологія»
СО «Магістр

Приєднуйтеся до нас