«Донецька граматична школа – це таке творче середовище, у якому постійно продукуються й інтерпретуються нові ідеї», – Анатолій Загнітко

Донецька граматична школа – потужний центр наукових досліджень Донецького національного університету імені Василя Стуса з фундаментальними напрацюваннями, перспективними напрямами та усталеними традиціями. Про історію становлення та розвитку школи, покоління провідних науковців – відданих представників наукової школи, розвиток сучасної граматики, амбітні плани та перспективи говоримо з керівником школи, членом-кореспондентом Національної академії наук України, доктором філологічних наук, професором, деканом філологічного факультету Стусівського університету Анатолієм Загнітком.

— Донецька граматична школа відома в Україні та за її межами, має славетний шлях становлення. Цьогоріч вона відсвяткувала своє 30-річчя. Шановний Анатолію Панасовичу, Ви є ідейним натхненником та засновником Донецької граматичної школи. Як у Вас виникла ідея створення наукової школи? Хто був Вашим наставником?

—Ідеї як такої створювати школу не було, чесно скажу, тому що я йшов тією стежкою, яку ще започаткував у студентські роки, це моя улюблена граматика. Для мене граматика існує у широкому сенсі: граматика словника, граматика мислення. Граматика, в принципі, дисциплінує. Так склалося, що з 1981 року я пов’язав свою долю з Інститутом мовознавства імені Олександра Опанасовича Потебні Національної академії наук України, тоді вона була ще Академією наук України. Моїм наставником та науковим керівником кандидатської дисертації був професор, доктор філологічних наук Іван Романович Вихованець. Згодом його обрали членом-кореспондентом Національної академії наук України. Іван Романович також став і консультантом моєї докторської дисертації. Тому моє становлення відбувалося під його натхненними творчими ідеями, баченням ним багатьох речей, хоча окремі ті розв’язання, вирішення, шляхи, проблеми, які я пропонував, не завжди лягали у традиційному класичному вимірі. Це трохи насторожувало, але в усіх речах, які я висловлював, він мене підтримував, за що дуже йому вдячний. Так сталося, що після захисту докторської дисертації, я відразу повернувся до Донецького державного університету. Того ж року була відкрита аспірантура. Перші вступники до аспірантури – це були якраз подвижники, котрі підтримали граматичну концепцію, що лягла в основу на такому благодатному донецькому полі. Було сформовано креативну масу дослідників, де філологія, у високому сенсі слова, «варилася», і це «варіння» можна було побачити, відчути, дискусії зашкалювали, як лінгвістів, так і літературознавців. Мої перші вступники – це Михайло Вінтонів, Володимир Мозгунов, Наталія Овчаренко, Галина Глушкова та багато інших. Вони якраз пішли стежками граматичних студіювань. Це було помічено, підтримано, і з тих пір я не можу сказати, що Донецька граматична школа стала на голому місці. Вона постала одним із потужних паростків Донецької філологічної школи, де було фундаментальне літературознавче крило, пов’язане з іменами професорів Михайла Мойсейовича Гіршмана, Іллі Ісааковича Стебуна, Володимира Вікторовича Федорова і багатьох інших, та лінгвістичне крило – це, звичайно, і Євген Степанович Отін, Микола Олексійович Луценко. Тут потрібно особливо згадати Михайла Григоровича Сеніва, Галину Павлівну Циганенко, які з нами переїхали до Вінниці і пішли в небуття на подільській землі… Варто віддати належне прочитанню граматичних студіювань у  міжнародному контексті, зокрема білоруському, польському, сербському.

—Які аспекти граматики Ви досліджували в кандидатській та докторській дисертаціях?

—Мої кандидатська і докторська дисертації пов’язані між собою, адже кандидатська вирішувала питання співвідношення форми і змісту, або, сказати би так, формальної семантики і власне семантики в структурі категорії роду іменників. Було обстежено близько 130 000 іменників і на їх основі встановлено певні регулярні та нерегулярні моделі з прогнозуванням цього бачення не тільки в українській мові, а в інших слов’янських і неслов’янських мовах. Відповідно проблематика докторської дисертації узагальнювала напрацювання, це була суто теоретико-фундаментальна робота «Система і структура морфологічних категорій: проблеми теорії». Якраз тут розглядалося питання цілісної системи і внутрішньої організації системи, яка передбачає наявність певних мікросистем, що пов’язані між собою. Я був одним із тих докторантів, який мав честь виступати на спільному засіданні Інституту мовознавства та Інституту української мови з науковою доповіддю про новітні тенденції організації структури та модернізації системи морфологічних категорій. Там я обґрунтував концепцію п’яти тенденцій еволюції граматичної системи, зокрема взаємопроникнення, взаємозумовленості, взаємовияву, взаємовідношення «доцентровості» і «відцентровості». Мабуть, власне ці моменти стали основою розвитку семантико-синтаксичного напряму, про які заявив у своїй докторській дисертації мій наставник, Іван Романович Вихованець. Це була спроба подивитися на систему категорій як цілісність, яка функціонує. Визначальні чинники напряму дали змогу побачити не суто граматику як таку, яку ми завжди ототожнюємо з тим, як я вмію писати чи бачити й розуміти, а уможливили вийти на питання концепції, а концепція передбачає формування певних рівнів проблеми, питання концепту як такого, його складників, його вимірів. А якщо розглядати концепт ширше, то можна поглянути й на концептосферу. Сьогодні можна говорити про те, що мова – це така річ, у якій й через яку зреалізовано безмежну кількість множин концептосфер. 

—Шановний Анатолію Панасовичу, розкажіть, будь ласка, про покоління вчених, які зробили вагомий внесок у становлення та розвиток Донецької граматичної школи.

—Перше покоління – це аспіранти, які прийшли до мене. Вони повірили не тільки в мене, а й у граматику терміна і концепту, граматику прецедента і граматику мовного соціополя, граматику категорії та граматику словника, граматику тексту та граматику дискурсу. Значна кількість аспірантів потім стали докторантами, це насамперед: Михайло Олексійович Вінтонів, Жанна Володимирівна Краснобаєва-Чорна, Ганна Василівна Ситар, Марина Володимирівна Балко. Є ті докторанти, які прийшли ззовні та сприйняли ідеї Донецької граматичні школи, зокрема: Марія Василівна Скаб із Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Ірина Миколаївна Кочан із Львівського національного університету імені Івана Франка, Любомира Ярославівна Гнатюк із Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Це справжні науковці, які підтримали, повірили й почали розвивати цей напрям. Тому основний етап – формування такого широкого тла дослідників, створення цілісної множини, у якій креативна сила пошуку домінує над відцентровими тенденціями, де кожен тільки досліджує не лише своє поле, це прагнення постійно обмінюватися досвідом та зростати.

 Другий етап – це, звичайно, формація самих докторів наук. Хочу  наголосити, що, навіть будучи кандидатами наук, вони вже заявляли про свій потенціал дослідників, керували магістерськими роботами й кандидатськими дисертаціями.

Третій етап – це період, коли вже навколо колишніх докторантів формується власне наукове поле зацікавленостей, зокрема можна згадати Ганну Василівну Ситар і сформовану нею проблематику термінологічних полів, і поле політичної лінгвістики, яке студіювала Інна Володимирівна Сахарук (Богданова). Варто згадати й активне наукове поле Жанни Володимирівни Краснобаєвої-Чорної – це когнітивна й дискурсивна лінгвістика. Також це поле розвинуто Людмилою Бороденко та Іриною Гарберою. У Ірини Миколаївни Кочан із Львівського національного університету імені Франка надзвичайно потужне поле дослідників термінології. Якраз воно перегукується з окремим піднапрямом школи, тому що термінологічні дослідження пов’язані з іменами Дар’ї Шапран, Наталії Овчаренко та низки інших дослідників. У межах проблематики професора Ірини Кочан Іриною Козелко виконано низку досліджень з історії лінгвістичної термінології, Зоряною Білоусовою – з бібліографічної термінології, Петром Луньо – з конституційного права, а керовані Марією Василівною Скаб кандидатські дисертації опрацьовують питання когнітивної лінгвістики, сакрального в мові, проблеми структурування певної концептосфери. Тому можна сказати, що в нашої школи є три активні покоління.

У мене виникла ідея щодо укладення  цілісного каталогу всього розмаїття школи.

—Місія керівника наукової школи досить складна і відповідальна. Якою вона є для Вас? 

– Я зроблю маленький екскурс. Колись до мене підійшла колега, яку попросили очолити кафедру, і запитала про моделі побудови кафедри. Кафедри я ніколи спеціально не моделював, бо в мене це якось органічно виходило, кафедра обростала учнями й колегами. Я їй у відповідь кажу: «Є три шляхи моделювання кафедри. Перший  – це просто робоча команда, яка працює над реалізацією певних освітніх завдань, проте кожен займається своїми науковими проблемами. Другий шлях передбачає безпосередній вплив керівника, коли представники кафедри тільки його й слухають і очікують вказівок. Третій шлях – це формування команди спільників, у якій разом працюють на командний результат, проте кожен має свою думку. Така організація є суто лінійно-горизонтальною, де керівник спільно з колегами продукує ідеї, що і стають основою розвитку. Це найважчий шлях, бо в цій команді треба завжди відчувати себе самодостатнім». Мені імпонує третій шлях. У мене ніколи не було такого моменту, щоб я засумнівався у доцільності того, що висловлює будь-хто з колег. Місія наукового керівника – уміти побачити, відчути, зрозуміти, підтримати і створити ту атмосферу творення, коли взаємокритика йде тільки на користь, коли людина, яка з тобою спілкується, розуміє, що і ти можеш помилятися і в цьому не боїшся зізнатися, а це – найважливіше. Талановитим є лише той учитель, учні якого йдуть далі від нього. Якщо учні зупиняються на пів дорозі і бояться йти далі – це означає, що учитель не виконав своєї місії. Тому для мене найголовніше, щоб той, хто зі мною поряд, повірив у свої сили і відчув, що він запитуваний, а те, що він робить – затребувано в суспільстві. Керівнику потрібно бути центровою фігурою. Якщо ти не можеш бути нею, то варто просто передати ідеї школи в надійні руки і відступитися, надати перевагу молодим силам. Я підтримую таку ідею й ніколи не боюся, що хто-небудь із моїх аспірантів, докторантів чи просто колег, які консультувалися у мене, очолять школу. Були й такі випадки, коли людина консультувалася зі мною в силу того, що науковий консультант пішов із життя, але я в жодному разі не казав, що буду консультантом, бо це не мої ідеї. Я можу підказати, модифікувати, але це не моє. Я не боюся, коли вони стають наді мною, є керівниками, висловлюють свої ідеї. Це дуже добре, бо ти можеш на себе подивися збоку. Тому місія керівника – це завжди уміти почути, уміти побачити, уміти відчути.

– Кожна усталена наукова школа має низку фундаментальних здобутків. Шановний Анатолію Панасовичу, назвіть, будь ласка, ТОП-10 знакових здобутків, наукових досягнень Вашої школи.

—Говорячи про наукові досягнення, варто відзначити, що в межах нашої школи сформувалося осібне бачення функційної граматики не тільки української мови, а й інших мов, і в розрізі цього ще в Донецьку було проведено дві конференції, ініційовані мною, – тут також дослідження Ірини Романівни Домрачевої, Галини Миколаївни Глушкової, Вікторії Вікторівни Рибенок, Наталії Петрівни Шаповалової, Ірини Михайлівни Сушинської, Ольги Володимирівни Виноградової, Юлії Олександрівни Голоцукової, Оксани Анатоліївни Щепки, Тетяни Михайлівни Радіонової, Людмили Іванівни Пац, Валентини Гаврилівни Мараховської, Людмили Володимирівни Пономарьової та ін. Саме завдяки їх проблематиці в межах школи розроблялися і сьогодні підтримуються активні зв’язки у рамах двох міжнародних проєктів: «Граматика прийменника: синхронія і діахронія» («Граматика прийменника: семантика і структура»); «Типологія предикатів». До речі, перший проєкт триває і досі. Ми були одними з перших, хто запропонував національну модель українського словника прийменників та їхніх аналогів. Серед укладачів ціла команда: Ганна Василівна Ситар, Ілля Григорович Данилюк, Інна Володимирівна Щукіна. Наступним був словник білоруських прийменників Марії Йосипівни Конюшкевич. Третім побачив світ перший том прийменників та їхніх аналогів російської мови Майї Володимирівни Всеволодової. Зараз виходить у світ словник польських прийменників Чеслава Ляхова з Університету в Ополе. Наразі укладається словник чеських прийменників. Цього року нам запропонували спільно укласти паралельний корпус текстів для дослідження прийменників та їхніх аналогів в українській, чеській, білоруській мовах, але це досить складне завдання, яке вимагає значної затрати й людських сил, і напрацювання лінгвокомп’ютерних технологій і т. ін. Другий напрям – контрастивна граматика. Досягнення в цьому розрізі має доцент кафедри англійської філології Ольга Олександрівна Ситенко, яка працює в нашому Університеті, а також Вікторія Олегівна Андрущенко, Ганна Ігорівна Пасько, Оксана Леонідівна Путіліна, Вадим Миколайович Ткачук, Вікторія Анатоліївна Ригованова, Лариса Олександрівна Дорошенко та ще низка інших науковців, які виконували свої дослідження у русі порівняльно-історичного й типологічного мовознавства, зокрема Ірина Святобаченко досліджувала актуальне членування безсполучникового складного речення в українській, англійській і німецькій мовах та ін. Якраз вони запропонували обґрунтування функційно-контрастивної граматики різноструктурних мов, зокрема української, німецької, англійської, іспанської та французької. Третій напрям – це аксіопрагматика фразеології, тобто оцінна прагматика фразеології, матриця оцінності фраземіки, яка існує в кожній мові. Це можуть бути одноструктурні й різноструктурні мови, чи коректніше односистемні та різносистемні. Їх досліджує Жанна Володимирівна Краснобаєва-Чорна на матеріалі різносистемних мов, що знайшло відбиття в її докторській дисертації зі спеціальності 10.02.01 – українська мова та 10.02.15 – загальне мовознавство. Нею вперше розроблено матрицю оцінності, а також сформатовано профіль оцінності фраземіки. Варто також назвати конструкційну граматику, яку ми пов’язуємо з ім’ям Ганни Василівни Ситар, котра теж у межах школи захистила дисертацію з двох спеціальностей: з української мови і структурно-математичної, прикладної, лінгвістики. Вона вперше побудувала моделі фразеологізованих речень на величезному масиві текстів із використанням національного корпусу української мови. Безперечним досягненням Донецького національного університету імені Василя Стуса на подільській землі, яке лягло на вдячний  ґрунт не тільки в Україні, а й за кордоном, стала теорія лінгвоперсонології. Це модель лінгвоперсонології як монолінгвоперсони, так і полілінгвоперсони. У цьому руслі активно працюють і Жанна Володимирівна Краснобаєва-Чорна, Ганна Василівна Ситар, Ілля Григорович Данилюк, Інна Володимирівна Сарахук (Богданова) і багато інших. Нам вдалося обґрунтувати теорію лінгвоперсонології з вирізненням рівнів, структур, типологічних одиниць та ін. Як результат опублікували  колективну монографію у співавторстві з Жанною Володимирівною Краснобаєвою-Чорною, Тетяною Антонівною Космедою, яка працює в Університеті імені Адама Міцкевича в Познані. Вона вийшла англійською мовою та здобула перемогу як краща робота з проблем україністики, білорусистики. Ця монографія була нагороджена відповідним дипломом у Варшавському університеті. Ще одне ноу-хау нашої школи пов’язано з ім’ям Іллі Григоровича Данилюка, це так звана кольорова мапа ідіостилю митця та навчання машин (як кореляція з машинним навчанням). Саме він створив певні покрокові елементи програмування для кольорового прочитання творів Василя Стуса, Ліни Костенко, Тараса Шевченка та інших письменників. З цією проблемою пов’язана безперечно проблема мовного навчання машин чи лінгвонавчання машин, бо від того, як ми навчимо машини, залежить те, як машини будуть навчати нас. Тобто це взаємозворотній процес. Проблемою його докторської дисертації була структурно-математична прикладна лінгвістика. Лінгвоперсонологія та кольорове мапування пов’язані між собою. Якщо розглядати ці ідеї як напрями, то вони окремі. Уперше в Україні ми спробували подивитися на мовну гру як вияв монолінгвоперсони в дослідженні Анастасії Іванівни Тепшич, монографія якої була опублікована за матеріалами дисертації. Вона зараз успішно працює у Белградському університеті в Сербії. Пані Анастасія – запитуваний фахівець, яка наразі задіяна у пріоритетному проєкті створення першого вичерпного українсько-сербського та сербсько-українського словника. Там працює ціла команда, зокрема професор Людмила Попович, професор Мілена Іванович, доцент Таня Гаєв та ін. Усі ці імена знані для нас, оскільки діє потужна угода між нашими університетами. І мені приємно, що цьогоріч у рамках програми обміну студентами, в осінньому семестрі, туди поїхали здобувачі освітньої програми «Прикладна лінгвістика». Говорячи про теорію мовної гри, лінгвоперсонологію, варто згадати окремий напрям –  міжособистісне міжнаціональне спілкування, яке активно досліджує Любомира Гнатюк. Її робота присвячена якраз виявам  поверхневого і глибинного, коли людина, іронізуючи над кимось, отримує у відповідь або несприйняття, нерозуміння певної іронії, або навпаки образу й таке інше. Їй це вдалося проаналізувати на матеріалі української, польської та англійської мов. Робота надзвичайно цікава, недаремно сьогодні Любомира Ярославівна стала членом редколегії одного з авторитетних Скопусівських видань, тому звичайно, що це спільнота інтересів, зацікавлень. Ідея мовної гри Анастасії Тепшич не є такою, яка виросла з нічого, оскільки перед нею були ідеї, які розроблялися раніше. Скажімо, Олена Григорівна Важеніна вперше обґрунтувала концепцію авторського використання фраземіки й теорію варіації, модифікації, трансформації фразеологічних одиниць. Це був, мабуть, один із небагатьох випадків, коли опубліковані нею статті пішли в життя, і люди покликалися на них у своїх кандидатських, докторських дисертаціях, а Олена Григорівна ходила ще без кандидатського наукового ступеня. Радий, що нарешті ми формалізувалися, і думаю, що не за горами той час, коли вийде її надзвичайно цікава монографія за цими матеріалами. Це надзвичайно потужна робота. Також варто згадати Олену Анатоліївну Луценко, яка досліджувала ідеостилістику, а також піонерську роботу Лесі Вадимівни Оліфіренко, у дисертації якої активізоване питання мовної естетики Василя Стуса. Концепція комунікативного налаштування речення чи комунікативна граматика в україністиці зовсім не розроблена. Вона була обґрунтована Михайлом Вінтонівим (комунікативний синтаксис), а розвинута Іриною Святобаченко, яка порівняла особливості організації окремих синтаксичних одиниць в українській, іспанській, англійській, російській мовах, Наталією Сергіївною Меркуловою з наголошенням засобовості тема-рематичного членування висловлення. Оксана Леонідівна Путіліна розробила надзвичайно цікаву теорію відмінкової граматики на матеріалі української та англійської мов. Також у неї вийшла низка досить  цікавих публікацій англійською мовою, згодом побачила світ її фундаментальна монографія. Якщо говорити за суто науковими напрямами, то, звичайно, треба додати ще теорію термінології, яку досліджує Ірина Миколаївна Кочан та її учні. Тут особливо треба віддати їй належне, адже вона покриває лакуну надзвичайно потужно, інколи викликаючи вогонь на себе своїми підходами, баченнями тих чи тих питань унормування окремих терміносистем, їх еволюції та ін. Цікавим є дослідження Дар’ї Петрівни Шапран з поняттєво-термінологічного поля маркетингу, за матеріалами якого упорядковано відповідний словник. І, можливо, як данина  цьому чи просто захоплення, я теж створив словник сучасної лінгвістики, який нараховує близько 18000 термінів і понять на сьогодні. Очевидно, що їх буде більше, тому що робота над ним і сьогодні триває. Ще один напрям – когнітивна лінгвістика. На когнітивну лінгвістику працює Центр когнітивної і прикладної лінгвістики, де чільне місце належить студіюванням Жанни Володимирівни Краснобаєвої-Чорної та її учнів, виконано дисертаційні дослідження Наталії Олександрівни Тесленко, Лілі Владиславівни Федорюк та ін., а також сучасним аспірантам і докторантам.

Ще одним пріоритетним напрямком школи є лінгвістика тексту – це джерело та галактика, яка постійно розширюється, динамізується. Новаторським дослідженням є Наталії Михайлівни Сафонової, яка встановила особливості суб’єктивної модальності в українській драмі, а Наталя Анатоліївна Конопленко зазирнула в особливості авторського членування висловлення. Не менш важливий також напрям, пов’язаний із валентною граматикою, у межах якої працює Володимир Володимирович Мозгунов, почасти Ірина Романівна Домрачева. Думаю, що заявлені ідеї будуть і далі розвиватися, тому що це надзвичайно потужна річ, бо без розуміння валентності мовець не може побудувати ні структурно правильне, ні семантично правильне, ні морально-етичне речення чи конструкцію. З опертям на концептуальні засади школи виконані й дослідження Людмили Станіславівни Островської (атрибутивність у реченні), Тетяни Василівни Марченко (повнота й неповнота семантична) та ін.

Наша наукова школа – це передусім спільнота інтересів, надзвичайно потужний важіль, який і сьогодні працює. Звичайно, що тут треба віддати належне тяглості традицій. Донецька граматична школа – це таке творче середовище, у якому постійно продукуються й інтерпретуються нові ідеї. Вражає географія наукової школи, тому що сьогодні вона працює не лише в  Україні, а й за її межами: у Польщі, Франції, Сербії та Сполучених Штатах Америки. Приємно, що всі представники школи не переривають творчих зв’язків, а по-різному їх підтримують. Ще один маркер – це зв’язки школи з іншими науковими напрямами. Це особливо приємно, тому що, скажімо, буквально днями я отримав приємне запрошення з Варшавського університету про укладення меморандуму наукової співпраці між нашою Донецькою граматичною школою і Варшавськими українознавчими студіюваннями, з проханням увійти до складу редколегії їхніх зошитів. Це, безперечно, співпраця з Белградським університетом, Вроцлавським університетом, Університетом імені Палацького в місті Оломоуці, Університетом Масарика (Чехія) і багатьма іншими ЗВО.

— З нагоди 30-річчя школи Ваші учні підготували хрестоматію «Донецька граматична школа професора Анатолія Загнітка». Чим вона унікальна?

– Ця ідея народжувалася в діалозі тих, хто стояв біля витоків прикладної лінгвістики. Це Жанна Володимирівна Краснобаєва-Чорна, Ілля Григорович Данилюк, Ганна Василівна Ситар, Михайло Олексійович Вінтонів. Перші два міжнародні семінари «Лінгвіст-програміст» ми проводили взагалі як виїзні, на базах інших установ, а потім вони в основному відбувалися у нас. Загалом було проведено 14 таких семінарів. У межах цього семінару, як і в межах граматичних читань, виступало багато докторів наук, професорів, зокрема і прикладників, тому ця ідея і жива сьогодні. Унікальність хрестоматії полягає в тому, що в ній зібрано в цілісність пошуки різних дослідників, етапів, піднапрямів. І вони під однією обкладинкою відчувають себе надзвичайно комфортно та затишно. Автором креативної ідеї створення хрестоматії є Жанна Володимирівна Краснобаєва-Чорна, за що їй дуже вдячний. Передмову написала Тетяна Анатоліївна Космеда, професор Університету імені Адама Міцкевича, яка спробувала подивитися з боку на все те, що відбувається в школі. Мені здається, що їй вдалося основну масу виконаних досліджень структурувати та візуалізувати. Але хрестоматія цим не вичерпується. У ній розміщено праці, які насправді є унікальними. Нещодавно був семінар, на який мене запросили, і там один зі здобувачів висунув звинувачення одному з присутніх науково-педагогічних працівників у самоплагіаті. Мені довелося взяти слово і сказати про те, що правильно він говорить, але не враховує контексту. Контекст 90-х років і початку ХХІ століття вимагав, щоб пошукувач наукового ступеня обов’язково у своїй роботі вміщував уривки, фрагменти своїх уже виконаних та опублікованих досліджень. Більше того, дисертація докторська – це була монографія, тільки дещо розширена, доповнена розділом. Це самоплагіат?  –Так, це самоплагіат. Але він вимагався для формалізації. Тобто, звинувачуючи чи щось комусь кажучи, треба завжди бачити контекст. Чому я кажу про контекст? Тому що в хрестоматії є роботи, яких сьогодні немає ніде. Я вдячний упоряднику, що їх вдалося знайти. Хрестоматія – це також світла данина, відлуння пам’яті, скажімо, тим, хто вже не з нами, як  Ольга Володимирівна Виноградова. До речі, її ім’я сьогодні присутнє у міжрегіональному конкурсі «Слово у душі – душа у слові», що вже відбувся вшосте. Там є нагорода за краще есе  імені Ольги Виноградової. Наступна унікальність хрестоматії  полягає у тому, що різні регіони, різні землі, не тільки України, а й закордоння, прийшли і стали в шеренгу, не соромлячись того, що було зроблено 10, 20 і більше років тому, бо, виявляється, їхні ідеї й сьогодні актуальні. У цьому й унікальність хрестоматії, тому що, в принципі, можна легко переконатися, чи це школа зшита білими нитками, тобто це різні учні, різних напрямів, чи це цілісна, змістова ідея. 

Чи не вперше в межах Донецької граматичної школи була заявлена проблематика поняттєво-термінологічного упорядкування судово-медичної експертизи (Лепеха Таїсія Василівна).

– Шановний Анатолію Панасовичу, які подальші плани, перспективи розвитку Донецької граматичної школи? Які наукові обрії плануєте підкорити?

– Я – реаліст, ніколи не був ні песимістом, ні великим оптимістом. На жаль, гуманітарні науки вступили у кризову епоху. У ній трішки легше лінгвістиці, тому що вона сьогодні досить активно продукує міждисциплінарні ідеї та міждисциплінарні пошуки. Ми прекрасно розуміємо, що психологи у своїх студіюваннях, практичній роботі, оперують словом. Для абсолютного прочитання, правильного моделювання необхідний синтез цих двох наук, тому сформувалася психолінгвістика. Ба більше, вчені побачили, що навіть лікування людини вимагає знання лінгвістики. Таким чином формується психіатрична лінгвістика. Сьогодні ми говоримо про нейролінгвістику. Ми знаємо, що є певні речі, які закриті від суспільства, і це нормально, це так зване нейролінгвістичне програмування. Не будемо вдаватися в нюансорику, тому що один із піднапрямів, який сьогодні потихеньку, та завдяки Інні Володимирівні Сарахук (Богдановій) та іншим дослідженням, починає виформовуватися, – це маніпулювання людиною, сугестія з її різноманітними площинами активності в міжособистісній комунікації. Найяскравіший вияв сугестії ми бачимо в рекламі. Тому лінгвістика, в принципі, незашорена і має свою міждисциплінарність. Так само з’явилися математична лінгвістика, прикладна лінгвістика, політична лінгвістика, сугестивна лінгвістика. Сьогодні актуальною є патолінгвістика (патопсихолінгвістика), тобто лікування певних захворювань суто лінгвістичними прийомами чи знанням певних глибинних механізмів мови та мовлення, моленнєвої діяльності. Не менш цікавими проблемами є автоматизований переклад, машинний переклад, лінгвістичне моделювання, лінгвістичне алгоритмування, над чим особливо активно і плідно працює Ілля Григорович Данилюк, лінгвістична експертиза, де активними є напрацювання Ірини Володимирівни Гарбери. На часі кіберлінгвістика, адже ми хочемо бути захищеними, проте тільки знання суто лінгвістичних законів не дасть нам на це чіткої відповіді. Нам необхідно поєднати ці дві непоєднувані речі. У Стусівському університеті ми обговорювали можливість відкриття сертифікатної освітньої програми «Кіберлінгвістика». Не менш цікавою і запитуваною є лінгвістична експертиза, коли ми можемо встановити певні рівні дій людини. Перше – це, скажімо, прямий заклик, друге – це маніпулювання, третє – це провокування своїми словами, висловленнями, четверте – це ідентифікація і под. Найяскравіший приклад: прийшла жінка, у якої зафіксовані 26 варіантів імені, і треба звести воєдино ці імена, тому що вона хоче бути однією, а не 26, і цим теж займається лінгвістика. Досить актуальними є суто прикладні аспекти на кшталт – звідки походить прізвище, чи потрібно змінювати топонім і таке інше. Тому лінгвістика в цьому плані захищена. Які перспективи?  У кожному разі перспектива виходить на ті речі, про які завжди кажу: Вам має бути не тільки цікаво, не тільки творчо, а й Ви маєте себе відчувати комфортно в житті. Ця комфортність у житті звичайно сьогодні є. Це порівняльно-історичне, типологічне мовознавство, яке дає змогу зіставляти мови не заради зіставлення, а заради того, щоб встановити походження слова, його співмірність в інших мовах, а цього слова виявляється у нашій мові немає, і ми маємо щось придумати, якось описово говорити про це. Не менш актуальною є паралінгвістика чи кінетична лінгвістика, тобто жести, рухи, мова тіла. Тобто, як бачите, перспектив багато. Що ж до школи, вона не стоїть на місці, постійно розвивається. Звичайно, моя мрія, щоб у школі з’явилися, скажімо, ті, хто знає східні мови, але я свідомий того, що поки наш Університет не буде їх готувати, це залишатиметься актуальною мрією. Тому ми активно розвиваємо напрями, які пов’язані з дослідженням лексичної сфери. Наприклад, туристична лексика, з нею працює Костянтин Сапун, який досліджує її в німецькій та українській мовах. Це, звичайно, бачення автора через призму, це так звана авторська інтенційність, яку досліджує Марія Грабович. Це, безперечно, прочитання тих мисленнєвих об’єктів, які в кожного з нас окремі, але водночас мають щось спільне, формування та засади агресії, її вияви й тенденції концентрації, над якою працює Ірина Гарбера. Це, безперечно, лінгвоперсонологійний напрям, який пов’язаний із напрацюваннями Іллі Григоровича Данилюка. Думаю, що молоде покоління, наші майбутні аспіранти, прийдуть до нас і будуть розвивати науку. Найперспективнішими, як на мене, є лінгвоприкладні, лінгвоінформаційні, лінгвофілософські напрями. До лінгвоприкладних я зараховую психолінгвістику, нейролінгвістику, патолінгвістику, нейролінгвістичне програмування, лінгвокодування, кіберлінгвістику, юридичну лінгвістику, лінгводискурсологію, лінгвістичне моделювання, сугестивно-маніпулятивну лінгвістику, аксіопрагматику та ін.

– Чим Донецька граматична школа є особисто для Вас? 

— Коли я навчався в університеті і вперше поїхав на міжнародну наукову студентську конференцію, тоді ректор Університету в Казані сказав такі сакраментальні слова: «Викладач університету закінчується тоді, коли вичерпалися його наукові спроможності». Тому для мене Донецька граматична школа – це все моє свідоме життя, від граматичних міжнародних семінарів, які розпочиналися у далекі, і для мене близькі, 80-90-ті роки, і до сьогоднішніх міжкафедральних семінарів, семінарів «Лінгвіст-програміст», граматичних читань. Все те, що відбулося, все те, що є, і все те, що буде в майбутньому – це для мене Донецька граматична школа!

Спілкувалась Олена Топчій