Дослідниця-біолог Валентина Климюк: «Я завжди маю дальновидну мету, яку інші вважають нездійсненною»
З гордістю та повагою до дослідниці-біолога родом з Донецького національного Валентини Климюк ділимося її історією про непідробну щиру гармонію, підтримку та щастя любити свій стиль життя з одного боку та науковий інтерес, вклад у світові дослідження в боротьбі з захворюваннями пшениці, грандіозні цілі з іншого. Валентина Климюк – випускниця Біологічного факультету ДонНУ імені Василя Стуса (на час випуску – ДонНУ). Через події на Сході України Валентина разом з чоловіком Андрієм Фатюхою, який також є випускником Біологічного, поїхали навчатися в аспірантурі до Хайфського університету (Ізраїль), де навесні 2019 року Валентина захистила кандидатську дисертацію.
Обрати свій фах – це надзвичайно важливо для майбутнього, а пані Валентина успішно реалізовує себе в професії, тож її вибір може слугувати прикладом. Можливо, майбутні студенти й ті, хто вже навчається на Біологічному або будь-якому іншому факультеті, впізнають у розповіді Валентини свою історію початку, цікавості до досліджень та почерпнуть натхнення на великі досягнення, якими б нездійсненними вони не здавались.
– Пані Валентино, розкажіть, чому вирішили стати біологом?
– З дитинства я захоплювалася природою: вирощувала кімнатні та садові рослини та цікавилася різними тваринами. Моя вчителька біології 41-ої школи міста Маріуполя Людмила Михайлівна Таушан помітила таку мою зацікавленість та доклала багато зусиль до мого розвитку, додатково займалася зі мною у позакласні часи. У 9-ому класі під її керівництвом я вперше представила свою науково-дослідну роботу «Натуралістичні тропи заповідника Кам’яні Могили» на обласному етапі Малої академії наук і посіла 2-е місце. У той самий час відбулося моє перше знайомство з Біологічним факультетом ДонНУ, де проходив захист наукових робіт. Також мені пощастило відвідувати очно-заочну школу «Ерудит» та вступити до ліцею «Ерудит», де я остаточно визначилася, що моє майбутнє має бути пов’язано з біологією.
– А ким Ви хотіли стати в дитинстві?
– Скільки себе пам’ятаю я хотіла пов’язати життя з біологією. Хотіла стати лікарем-хірургом, проте боялася покалічити людину. Саме через це певний час серйозно замислювалась обрати професію патологоанатома. На щастя, вчасно схаменулася і змінила пріоритети. Моя сім’я і друзі, бажаючи для мене найкращого, намагалися змінити мій вибір професії, оскільки можливостей отримати гідну оплату праці в біологічній сфері не так багато – усім відомо про низький рівень зарплатні вчителів у школі та лаборантів. Проте я не могла зрадити свою біологічну сутність і обрала саме цей напрям.
Валентина Климюк з одногрупницями на випускному балу магістрів Донецького національного університету, м.Донецьк, 2010 рік
– Чому Ви обрали Донецький національний університет?
– Протягом навчання у ліцеї «Ерудит» нас готували до Всеукраїнської олімпіади з біології. Заняття проводилися не тільки на базі ліцею, майже кожного дня ми мали вечірні заняття з викладачами Біологічного факультету ДонНУ та Донецького національного медичного університету. Це був унікальний досвід, що дозволив мені оцінити високий рівень викладання на біофаці та ознайомитися з його багатою методичною базою.
– Які спогади у Вас про Біологічний факультет, про події, що залишаться в пам’яті на все життя?
– Думаю, що кожен має незабутні спогади про студентське життя. Це час нашої молодості, наївності, перших кроків самостійного життя. Мої спогади стосуються кохання мого життя, адже саме на Біологічному факультеті я зустріла свого чоловіка Андрія Фатюха, з ким ми пліч-о-пліч до сьогодні крокуємо біологічною стежиною. Мені важко уявити, як би склалося моє життя без Андрія, він розуміє мене як ніхто інший і цінує нелегкий стиль життя науковців, який ми обрали.
– Хто з викладачів Університету відіграв найбільшу роль у Вашому становленні як науковця?
– На базі біофаку під керівництвом Наталі Михайлівни Лялюк я написала першу кандидатську дисертацію з Гідробіології та захистила її в Інституті Гідробіології у Києві. Це був корисний досвід, що знадобився мені протягом моєї аспірантури в Хайфському Університеті в Ізраїлі.
– Чому вирішили займатися наукою? Що для Вас є наука?
– Для мене наука – це сенс мого життя. Протягом навчання на біофаці викладацька практика у школі показала, що я можу навчати, проте без необхідної пристрасті. Проте підготовка експериментів та написання дипломної роботи приносили мені реальне натхнення та задоволення. Тому до моменту закінчення навчання я вже не мала сумнівів, що хочу стати вченим.
Валентина Климюк в лабораторії професора Ціона Фахіма у Хайфському Університеті, Ізраїль, 2019 рік
– Розкажіть, про Ваше дослідження докторської дисертації в Ізраїлі, у чому воно полягає?
– Тема мого дослідження на ступінь доктора філософії в Ізраїлі має відношення до клонування гену стійкості пшениці до хвороби жовтої іржі. Використання результатів цього дослідження у сучасній селекції допоможе швидко розробити нові стійкі сорти пшениці, які патогенний гриб, збудник захворювання жовтої іржі, не може атакувати, тому врожайність таких сортів буде набагато вищою.
Валентина Климюк з професором Ціоном Фахіма на науковій виставці в Хайфському Університеті, Ізраїль, 2019 рік
– Наукову роботу Ви захищали в Ізраїлі, так планувалося чи склалися обставини?
– До подій 2014 року я не мала наміру виїжджати за кордон. Планувала захистити дисертацію в Україні та працювати в університеті в нашій країні. Однак після початку війни ми з щойно народженим сином мали виїхати з Донецька і переїхали до моїх батьків у Маріуполь, як ми вважали, тимчасово. Проте обставини склалися таким чином, що ми з чоловіком отримали пропозицію поїхати на навчання в аспірантурі до Ізраїлю. Це рішення було досить важким, оскільки на момент переїзду нашому сину було лише 11 місяців. Тільки завдяки неймовірній підтримці професора Софії Степанівни Баринової та професора Ціона Фахіма з Хайфського Університету ми змогли влаштувати своє життя в Ізраїлі та провести там незабутні 4,5 роки.
– Розкажіть, як на Вас вплинув переїзд в іншу країну?
– Переїзд просто відкрив очі, бо до того я була за кордоном тільки в Росії. Ізраїль – це зовсім інша країна, зі своїми національними, ментальними та релігійними особливостями. Проте, на нас вплинув не тільки переїзд до Ізраїлю, а й можливість побачити інші країни. Протягом аспірантури Хайфський університет, лабораторія професора Фахіма та інші іноземні організації спонсорували мої поїздки на конференції, наукові тренінги та семінари у Франції, Італії, Словенії, Угорщині, Марокко, ПАР, Індії, США, Канаді. Можливість побачити світ, поспілкуватися з людьми різних національностей, здобутий досвід та розуміння того, як різні країни розвивають науку було безцінним та повністю змінило моє світовідчуття та світорозуміння. Живучі лише в одній країні це відчути неможливо. Тому я сподіваюся, що ДонНУ докладе якомога більше зусиль у світову інтеграцію студенів та науковців.
– Як Ви вважаєте, що є найголовнішим на шляху до своєї мети, досягнення бажаних результатів? Що б Ви порадили студентам та випускникам ДонНУ імені Василя Стуса?
– З власного досвіду можу сказати, що вони мають слухати своє серце. Дуже важко працювати, якщо не любиш свою роботу, навіть якщо отримуєш за це великі гроші. Проте якщо робота приносить задоволення та натхнення, то можна досягти високої мети та мати гідне життя, працюючи у будь-якій сфері. Я зустрічала багато успішних та задоволених людей з природничих наук, а не тільки, приміром, з банківської сфери. Якщо ви обрали біологічний шлях, слідуйте ним, оберіть, що вам більше до вподоби – вчителювання, робота у лабораторії, наука, тощо та будьте щасливими.
– Які Ваші найголовніші принципи життя, життєве кредо?
– Моє найголовніше кредо – це слухати своє серце і доводити почате до кінця. Я завжди маю дальновидну мету, яку інші вважають нездійсненною. Проте практично завжди я її досягаю. Найголовніший рецепт – це детальне планування маленьких повсякденних кроків і величезна та неймовірна підтримка родини, близьких та друзів.
Валентина Климюк з чоловіком Андрієм Фатюхою та дітьми, 2019 рік
– Що робить Вас щасливою?
– Можливість займатися улюбленою справою і водночас бачити усмішки моїх дітей, що ростуть у достатку та знаходяться у безпеці, мати підтримку мого чоловіка, який повністю розуміє мене як жінку та вченого, неймовірні друзі, які завжди готові допомогти. Мені пощастило мати багато людей у моєму оточенні, з якими я можу поділяти свою радість і горе та які дуже важливі для мене, навіть якщо на сьогодні ми знаходимося на відстані в тисячі кілометрів. Я вважаю, що найголовніше для щастя – це знайти життєвий баланс між роботою, сім’єю, друзями та любити свій стиль життя.
Підготувала Анастасія Саржевська
