Головні кейси щодо стандартів журналістики у висвітленні конфліктів та уникнення мови ворожнечі

Головні кейси щодо стандартів журналістики у висвітленні конфліктів та уникнення мови ворожнечі  від президента Академії української преси Валерія Іванова, засновника видання «Дзеркало тижня» Володимира Мостового та польського журналіста Пьотра Андрусечко.

Оперативність чи перевірка?

Важливим фактором при висвітленні конфліктів є дотримання стандартів журналістики. Вирішальну роль вони відіграють саме в новинній журналістиці.

«Оперативність виділяють як стандарт журналістики, але я би назвав його властивістю. Оперативність потрібна здебільшого для новинних матеріалів. Відома на весь світ газета «New York Times» часто свідомо не дає «гарячі» новини. А перевіряє їх, після того створює розлогі аналітичні матеріали, – зауважує Валерій Іванов та наголошує, – Стандарт правдивості вимагає обов’язково перевіряти інформацію. Заради сенсаційності в жодному разі її не можна перекручувати. Писати треба правдиво, чесно, бути відповідальними перед аудиторією».

Дещо полемізує з ним засновник видання «Дзеркало тижня» Володимир Мостовий, вказуючи на іншу сторону медалі –  рейтинг на перегляди новини:

«В журналістиці на того, хто перший дав інформацію на своєму сайті посилаються інші. Інколи йде змагання за хвилини та секунди, адже це тисячі переглядів та згадувань в мережі інтернет. Проте в гонитві за оперативністю породжуються фейки».

У своєму щотижневику Володимир Мостовий виступає проти сухих журналістських заголовків, «які не інтригують читача». На його думку, в заголовку має бути емоція – гумор, іронія чи сарказм, інакше читач пройде повз матеріалу.

Медіа експерти акцентували увагу на головному обов’язку журналіста – повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події.

«Повнота інформації, різні точки зору дають уявлення аудиторії про те, що відбувається. Даючи сумнівну точку зору, давайте свій аналіз після, додаткові відомості, щоб пояснити аудиторії можливі ризики. Журналіст не повинен щось нав’язувати аудиторії, а дати їй зробити усвідомлений вибір», – запевняє  Валерій Іванов.

Президент Академії української преси також підкреслив, що рівень довіри до медіа постійно знижується: «2014 рік був катастрофічним, рівень недовіри перевищив рівень довіри. Зараз українським медіа довіряє лише кожен п’ятий. Це трагічно, громадяни не довіряють нашим журналістам та виданням».

Hate speech, мова ворожнечі та проблема найменувань

Мова ворожнечі може здійснюватися до певних груп населення чи окремих народів, але завдання журналістів не образити представників певних спільнот, переселенців чи сексуальних меншин. Вони не мають бути маргіналізованими в медійному полі.

«Якщо в польській мові для називання євреїв використовують єдине слово «жиди» без забарвлення, то в українській мові є вибір – «євреї» нейтральна конотація, «жиди» – негативна конотація. Якщо слово є образливим для людини треба знаходити нейтральні слова для позначення. Це залежить не від нашого бажання, а ставлення об’єкта. Ми маємо говорити про нейтральність в інформаційних текстах, тому що завдання журналістики давати інформацію про подію, що відбувається, а не провокувати, пропагандувати – це інші професії», ­– переконує Валерій Іванов.

За його словами, на початку військового конфлікту ворогів української держави визначали «терористами», що є некоректним і не відповідає значенню терміну. Таким же недоречним найменуванням є використання журналістами перекладеним у іноземних ЗМІ словом «російські повстанці», бо в українській мові воно має позитивне значення і не відбиває сутності явища. Тому президент Академії української преси пропонує зупинитися на визначені «боевики», що містить нейтральну конотацію.

Журналістика під час збройних конфліктів

«Готувати журналістські тексти у сірій зоні та на окупованих територіях робота не тільки відповідальна, але й небезпечна», – запевняє журналіст «Gazeta Wyborcza», лауреат премії Гран-Пресс «Журналіст року 2014» Пьотр Андрусечко.

«Кожен має усвідомити для себе чи підходить він для цієї роботи. Я ніколи не думав, що буду їздити на війну, хоча тема конфліктів мене цікавила ще з 90-х років з Балканської війни. Дуже важко працювати в кризових ситуаціях. Це навіть не фізичні, а психічні випробування. Коли тебе затримують, зупиняють машину, ціляться з автомата, треба знаходити сили та розмовляти з військовими».

Польський журналіст радить звертати особливу увагу на комунікацію з місцевий населенням, яке живе під постійними обстрілами.

«Варто знайти підхід, який людей не зачепить за живе. Вміти розмовляти з людьми, навіть якщо вони спочатку налаштовані до тебе вороже. Більшість постійно переживає трагічні події. Кажуть, що «іноземні журналісти приїхали заробляти гроші на нас», це, звичайно, неправда, але їх позицію теж можна зрозуміти», ­– розповідає Пьотр Андрусечко.

На його думку, попри ризики, медійники мають постійно інформувати про життя людей на непідконтрольних територіях, перебіг військових дій, робити якісний продукт,  передачі та репортажі, що відповідатимуть стандартам європейської журналістики.