Математика є навіть у музиці
Асоціація випускників ДонНУ імені Василя Стуса мала щиру розмову, наповнену спогадами про своє навчання з випускниками факультету математики та інформаційних технологій Донецького національного університету імені Василя Стуса (тоді – математичний факультет). Ми почули несхожі на інші, математичні погляди на речі, що нас оточують.
Співрозмовниками стали Вєтров Олег Станіславович – заступник декана з виховної роботи та старший викладач кафедри прикладної механіки і комп’ютерних технологій цього ж факультету, який здобув вищу освіту у 2009 році та Кононов Юрій Микитович – доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник факультету математики та ІТ. Юрій Микитович закінчив Університет у далекому 1974 році, коли він ще був Донецьким державним. З різницею у 35 років рідну Alma Mater закінчив й Олег Станіславович. Вони навчалися за спеціальністю «Прикладна математика» та пов’язали своє життя з факультетом та Університетом.
Пан Олег навчався добре, отримав червоний диплом та пішов в аспірантуру. Окрім знань, Олег Станіславович отримав можливість познайомитися з багатьма чудовими людьми: «З Іваном Резніченко товаришуємо до сьогодні, він був дуже веселим у студентські роки. Таїсія Петрик – гідна людина, сувора староста, вміло залучала нас глядачами заходів студентського самоврядування, хоча я їх недолюблював. Проте варто сказати, що, приміром, День факультету у нас завжди святкувався весело: опівночі в гуртожитках починали ходили математики і тарабанити ложками по каструлях, відповідно усі прокидалися. Святкували кожного року в останні вихідні березня».
Більш особливим був День матфаку для Юрія Микитовича: «Ця традиція бере свій початок з 1971 року! Це було найбільше свято на факультеті, до нього завжди довго готувалися. Найцікавішими в переддень святкування були змагання викладачів зі студентами: ми грали в футбол, волейбол. А зі своїми однокурсниками ми майже щороку зустрічалися в останні вихідні березня (до Дня матфаку), хоча близько 40 років пройшло після закінчення Університету. В останні роки війна, на жаль, перервала цю традицію».
Пан Олег розповідає, що нині факультет намагається відродити День факультету у Вінниці з його минулими традиціями та розмахом святкування: «Здебільшого це роблять студенти, але викладачі також беруть участь. У нас досить студентоцентричний факультет, у цьому є його безсумнівна перевага».
Олег Станіславович розповідає про душевність, людяність та розуміння, що завжди були на факультеті. «Цікаво пригадувати власні зміни і взаємодію з оточуючими як студента, а потім як аспіранта та співробітника. На кожному з цих проміжків часу насамперед найважливіше – це людські взаємини».
«Дуже важливо, коли основа факультету закладається саме завдяки людям. Це ті особистості, з якими можна асоціювати значні періоди становлення факультету. Насамперед, це вклад Володимира Павловича Шевченка, який був ректором Університету 24 роки, оптимістична та життєлюбна людина. В аспірантуру я йшов саме до нього», – розповідає пан Олег.
З великою вдячністю пан Олег згадує викладачів, що дали ґрунтовні знання, це Шамарін Юрій Володимирович, Смоктій Кирило Вікторович, Мічківський Сергій Миколайович, Горбань Юлія Сергіївна, Лосєва Наталія Миколаївна, Довбня Катерина Миколаївна, Космодаміанський Олександр Сергійович (хоча в нього Олег Станіславович не навчався, але знає про його наукову школу). З викладачів-однолітків пан Олег розповідає про Трофименко Ольгу Дмитрівну як про справжнього професіонала своєї справи.
Олег Станіславович завзято розповідає про залученість в науковий процес. Навіть щодо поїздки в «Науку» (база відпочинку на узбережжі Азовського моря), пан Олег розповідає про фахову конференцію.
Кононов Юрій Микитович пригадує, що спеціальність «Прикладна математика», на яку він вступав відкрилася в 1969 році. «Тоді розвивалася ракетно-космічна галузь, на той час це було модно. Нам казали, що ми будемо працювати з обчислювальною технікою, що треба буде розраховувати космічні системи. Ця тема та прикладні рішення були надзвичайно цікавими. Нам першим почали викладати курс з обчислювальної техніки, працювали з перфокартами, що раніше використовувались для автоматизованої обробки даних. Навчалися ми дуже старанно. Коли студенти закінчували Університет, то потужні підприємства забирали на роботу найперше тих, хто гарно навчався, а потім вже придивлялися до тих, хто мав не такі успіхи», – розповідає про свій вибір спеціальності доктор наук.
Про студентські роки Юрій Микитович згадує з посмішкою та ностальгією: «Якось майже всією групою та куратором Савченко Олексієм Яковичем на зимових канікулах ми вирішили поїхати до Карпат. Подорожували також на Кавказ. А щоб заробити грошей на відпочинок, ми їздили в будзагони. Здебільшого працювали в сільській місцевості. Робота була різною: щось побудувати або зламати. Було таке завдання – зруйнувати стіну, а ми ж механіки, не просто так будемо ламати, вишукались усі, штовхали – створили резонанс, розкачали, тож впорались швидко, а якби розбирали по цеглині, то справа затягнулася б надовго».
А ще Юрій Микитович зізнається, що йому дуже пощастило з викладачами – відомими вченими: «У 1965 році був створений Донецький науковий центр. Там працювали провідні вчені, пам’ятаю як у нас викладав Лопатинський Ярослав Борисович. Як він починав лекцію?! Коли демонстрував математичні закони, в аудиторії шум щезав, стояла тиша, його дуже поважали. Я сидів на першій парті, уважно спостерігав за написаним на дошці, і одного разу помітив маленьку помилку та обережно сказав про неї Ярославу Борисовичу. На іспиті він про це згадав і поставив мені п’ятірку. Добре пам’ятаю Харламова Павла Васильовича – відомого донецького механіка, на той час він працював в іншому виші Донеччини. Це був універсальний викладач, він читав одночасно низку предметів. У нього були учні з відомими в колах механіків іменами – Олексій Якович Савченко, Олександр Михайлович Ковальов, Олександр Олексійович Ілюхін. Також я ходив на лекції Гіхмана Іосифа Ілліча, Суворова Георгія Дмитровича. Завдяки таким провідним вченим зі світовим іменем факультети Університету розвивалися швидко та якісно. Пригадую як ходив на оглядові лекції Данилюка Івана Ілліча, і він розповідав про те, що захопився музикою, у свої 60 років придбав піаніно: «Ви знаєте, музика, це ж така математика!» – майстерно поєднував розповіді про музику та математику. Надзвичайно цікава людина».
Наша розмова з випускниками Alma Mater надихає на цікаві роздуми. Олег Станіславович продовжив із завзяттям розповідати: «Ми, математики, використовуємо цю науку для вирішення задач, це формалізація опису світу, як мова, як, власне кажучи, музика. Ноти, співвідношення звуків, що ми сприймаємо, – це спосіб вираження мелодії. Ми відчуваємо різницю між гарним звучанням і тим, що складно сприймаємо. Це можна описати формально і генерувати музику за допомогою формул. Математика сидить в частотних характеристиках. Ми отримуємо звук за допомогою коливання струн, а це фізичний процес, який може бути описаний математичною теорією. У цій ситуації математика – це інструмент. Якщо порівняти, то прикладна математика використовує цей інструмент для вирішення практично важливих завдань, а чиста математика – це інструмент, який досліджує сам себе. Для прикладника важливий результат, практичний ефект, а для чистого математика – краса, і чим складніша задача, тим яскравіше торжество інтелекту».
Спілкувалась Анастасія Саржевська
