«Війна закінчиться тільки тоді, коли ми всі почнемо розмовляти українською мовою, дивитися українські фільми, слухати українську музику, читати українські книжки, поважати й розвивати українську культуру… Спочатку приходять російські пісні, а за ними – російські танки», – Герой України Володимир Жемчугов
У коворкінг-центрі «Університет – наш дім» Донецького національного університету імені Василя Стуса 23 жовтня 2023 року відбулася зустріч студентства нашої Alma Mater з Героєм України Володимиром Жемчуговим у межах освітнього проєкту «Як починалась війна».
Організаторами зустрічі виступили: Міністерство культури та інформаційної політики України, державне підприємство «Центр захисту інформаційного простору України», Департамент гуманітарної політики Вінницької обласної військової адміністрації.
Відкрив захід проректор з науково-педагогічної роботи, молодіжної політики та розвитку ДонНУ імені Василя Стуса Максим Прихненко, представивши гостей заходу: Героя України Володимира Жемчугова та представницю Міністерства культури та інформаційної політики України, координаторку проєкту «Як починалась війна» Олену Жемчугову.
Максим Прихненко наголосив: «Цей захід є надважливим, тому що російсько-українська війна триває 10 років, і багато людей по-своєму сприймають те, що відбувається. Особливо сьогодні, коли в інформаційному просторі намагаються переосмислити ті події, які відбулися у 2014 році, з’являється багато міфів і багато фейків. І тому заходи такого плану, особливо зустрічі з людьми, котрі з перших днів російського вторгнення на територію України захищали та продовжують боронити нашу державу, є дуже цінними. Сподіваюся, що ця зустріч буде для вас корисною з точки зору розуміння тих подій, які відбуваються в нашій державі, починаючи з 2014 року».
Пані Олена розповіла про започаткування у 2020 році освітнього проєкту «Як починалась війна» Міністерством культури та інформаційної політики України за ідеєю Володимира Жемчугова. Координаторка проєкту підкреслила: «У 2018 році після того, як Володимир був звільнений з полону і пройшов реабілітацію, ми реалізували проєкт «Бранці Кремля» серед студентів ЗВО. Тоді було дуже багато бранців, які знаходилися в полоні: це Олег Сенцов, Олександр Кольченко тощо. Після їх звільнення ми почали впроваджувати освітній проєкт «Діалоги про війну» для учнів 3,5,7 класів. У 2020 році 2 полковники ЗСУ запросили Володимира Павловича на національно-патріотичний захід у школу. Його організатори хотіли, щоб діти познайомилися з учасником спротиву російської агресії у Луганській області. На завершення заходу учень Петро, який народився в Донецьку, поставив пану Володимиру запитання: «Кому вірити? Хто на кого напав? росія на Україну чи ми на росію?». Саме цього дня у нас виникла ідея започаткувати новий проєкт для молоді «Як починалась війна». З 2020 року ми реалізуємо цей проєкт».
У межах проєкту учасникам зустрічі презентовано ролик документального фільму «Як починалася війна. Хроніки. Свідки. 2 серія», що був знятий на замовлення Міністерства культури та інформаційної політики України у 2019 році. «У фільмі звучать розповіді свідків подій 2014 року, зокрема мешканців Донецької, Луганської та Харківської областей, які брали участь в акціях 2014 року, які бачили на власні очі, як туди зайшли озброєні люди. Вони бачили, як Харків зміг відстояти своє місто, а чомусь Донецьк та Луганськ не змогли – їх окупували», – зазначила пані Олена.
Герой України, організатор та активний учасник руху опору проти російської окупації на Луганщині у 2014 – 2015 роках, ветеран російсько-української війни, мужній воїн та відважний Захисник України Володимир Павлович Жемчугов поділився зі здобувачами власним життєвим досвідом опору російській окупації, окреслив основні віхи російсько-української війни, яка триває вже над 350 років, розповів про буремні події 2014 року, партизанський рух, 30 успішних диверсійних операцій на території так званої «лнр» під його керівництвом, важке поранення, внаслідок підриву на розтяжці після виконання бойового завдання, полон бойовиків, особисту мужність та героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові та всеосяжну любов до України, європейські цінності та об’єднання світової спільноти у боротьбі з ворогом.
Володимир Павлович звернувся до студентства ДонНУ імені Василя Стуса з такими словами: «Ви – народ України, українці. І все, що ви бачите, поруч: землю, небо, ліси, моря, ріки – це все ваше! Це належить тільки вам. Це ваша країна, і ніхто немає права приходити сюди та казати вам, як жити, як розмовляти, яку культуру поважати. Це вирішуєте тільки ви. Ми, дорослі, колись підемо – і ця країна залишиться вам. Ви будете нею керувати. Ви будете тут владою, керівництвом, ви будете виховувати своїх дітей. Це все ваше. Тільки ви можете тут господарювати».
Під час зустрічі пан Володимир окремо зупинився на проблемі русифікації українського народу в Донецькій та Луганській областях: «У 70-тих роках на Донбасі здебільшого в містах спілкувалися російською мовою. Правда, є ще села, де ще й досі розмовляють українською мовою, проте у ті часи масштабно проводилася русифікація. За сталінських часів людей розстрілювати, відправляли в табори до Сибіру за українську мову, українську культуру, за пропагування української ідеї. Десь у 70-их роках КДБ придумав інший метод – почалася така «м’яка» русифікація. Вона існувала всюди. Учені підрахували, що за останні 100 років у російській імперії та радянському союзі зникло понад 150 мов і культур. Народи втратили свою культуру, ідентичність, пісні, літературу. Так потрохи росія русифікувала всі інші народи, і українців зокрема. Якщо ти не знав російську мову, у тебе не було можливості отримати кар’єрне зростання, тобі платили меншу заробітну плату. У радянській школі вчитель російської мови отримував на 30 рублів більше, ніж вчитель української мови. Над тими, хто розмовляв українською мовою, насміхалися, їх вважали нижчим класом. Саме з цього все і почалося».
Герой України, розмірковуючи про початок російсько-української війни, висловив припущення, що вона почалася ще за часів Богдана Хмельницького: «Війна почалася не у 2022 році, не у 2014, і не у 1918. Вона вже триває понад 350 років із часів Богдана Хмельницького. І вона йде не за якісь там активи, все почалося просто з історії Київської Русі. росія веде цю війну з нами за те, щоб загарбати історію Русі, знищити українців, нащадками якої ви є. Спочатку був Київ, а потім з’явилася москва».
Володимир Павлович також розповів молоді й про причини окупації українських територій у 2014 році: «Так сталося, що у 2014 році ми втратили Донбас і Крим, не тому, що у нас не вистачило війська, а тому, що люди не розуміли, за що воювати, хто вони є. росіяни посіяли розбрат у наших мізках. З 1991 року наша країна мало займалася інформаційною політикою і вихованням молоді, і більшість людей, які ви бачили на відео, за все своє життя прочитали лише одну книжку про історію України, і це був підручник радянської історії, який їх примусили вивчити в школі. Я пам’ятаю цей підручник, там 90% інформації – брехня. Ми у 2014 році втратили Крим, Донбас, Луганськ, тому що люди не розуміли, хто правий, хто винен. У 2014 році росія використовувала не танки та артилерію, а пропаганду. Їх основний меседж: «Українців не існує»».
Пан Володимир – організатор та активний учасник руху опору проти російської окупації на Луганщині. За особисту мужність та героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу 21 січня 2017 року йому присвоєно звання Герой України з врученням ордену «Золота Зірка». Під час зустрічі пан Володимир поділився власним досвідом партизанського руху на Луганщині: «Нашою основною метою було дізнатися, де розміщений табір росіян, де знаходиться охорона, де стоять по периметру «секрети». Ми передавали розвіддані українським військовим. Луганські партизани приходили з того краю, де російські війська нас не чекали, ми підходили якомога ближче до їхнього табору і розстрілювати їх, хто скільки вистрелить: хто одну обойму, хто дві-три – і тікали. З цього почався наш партизанський рух. Потім ми їздили по місцях, де тривали бої. Там було дуже багато підбитої техніки, лежали невикористані міни, снаряди. Ми все це збирали й ховали. Потім почали з цього робити фугаси та закладали на трасах уночі. Коли нові колони російських військових рухалися вглиб території, ми чинили на них напади: ставили фугаси та підривали. Ми купували зброю за свої кошти й чинили спротив. У 2015 році у складі ЗСУ загін, яким я керував, зробив 30 успішних операцій із нападу на російських окупантів. За одну з операцій, яку ми планували влітку 2015 року, я як командир був представлений до нагородження державною нагородою. Ми нанесли дуже великі втрати російському війську на Луганщині».
Під час однієї з небезпечних операцій Володимир Павлович отримав серйозні поранення у живіт, втратив дві руки та зір. Володимир Жемчугов розповів здобувачам цю трагічну і водночас героїчну історію: «У кінці 2015 року нам дали завдання нанести ушкодження по військовому аеродрому в Луганську. Раніше це там розміщувалося училище штурманів військової авіації, в українські часи його розформували, але там залишився музей авіації. Коли росіяни прийшли до Луганська, вони розігнали співробітників музею, зробили там периметр, спорудили огорожу, поставили охорону і зробили військову частину. Там і досі знаходиться штаб воєнної розвідки рф. З’явилася інформація, що росіяни готуються перекинути військову авіацію з ростова до Луганська. І нам дали завдання: «Що хочете робіть, але цьому потрібно запобігти». Нам треба було знеструмити аеродром або пошкодити диспетчерські вежі, щоб літак не зміг сісти вночі. Територія навколо аеродрому була замінована. Я сам спланував операцію, так як це було дуже небезпечно. На дуже небезпечні операції я ходив сам. Я пішов уночі, щоб замінувати лінію електропередач, яка йшла з території росії на аеродром, поставив міну з часовим механізмом – і повертаючись назад, допустився помилки. На військових курсах нас вчили, як вести партизанську війну. Тим шляхом, яким я прийшов, повинен був і повернутися, але злякався. Поряд проїжджала колона військової техніки зі снарядами, яка прямувала з ростова до Луганська. Я подумав, що вони мене можуть побачити, і вирішив трішки обійти. Я пішов в інший бік та зайшов на мінне поле. На високій траві зачепився за розтяжку – це така натягнута струна і поруч граната. Я думав, що це просто дріт, за який зачепився. Я нахилився – і почув хлопок детонатора: 4 секунди – і вибух. Десь на 2-ій секунді я зрозумів, що це граната, і встиг впасти на коліна та закритися руками. Пролунав вибух – і мене відкинуло. Я зрозумів, що підірвався. Думав, що помираю і втратив зір, відчував біль по всьому тілу, на губах був присмак крові… Полежавши хвилин 15-20, відчув у собі приплив сил. Згодом я зрозумів, що прийдуть російські війська, які почули вибух, і я потраплю у полон. Я не хотів потрапляти в полон і вирішив завершити ці страждання, тому виліз на дорогу, щоб мене переїхала вночі автівка. Але росіяни побачили мене і взяли в полон. Мене привезли до лікарні. Вони не знали, хто я. Мені зробили операцію й ампутували руки, так їм було простіше. Лікарів не вистачало, багато медиків поїхало на підконтрольну Україні територію. Наступного дня підірвалася лінія електропередач, і росіяни зрозуміли, що я маю до цього пряме відношення. Вони знайшли мій кривавий слід, який простягнувся уздовж усього шляху до дороги. При собі я мав смартфон. Вони його зламали та знайшли військові програми. Потім почали мене жорстоко допитувати. Так я потрапив у полон».
З 29 вересня 2015 року по 17 вересня 2016 року Володимир Жемчугов знаходився у полоні бойовиків так званої «лнр». Володимир Павлович розповів молоді про знущання російських військових над ним, численні допити та його незламну позицію: «Вони тикали мені в лоб пістолетом і казали, що мене застрелять, якщо я не здам прізвища своїх товаришів, командирів, але я не погодився на співпрацю. Мені примотували до рук дроти й казали, що будуть вмикати електричний струм. Мене кололи голкою і казали, що заразили віспою, і якщо я за годину не дам всі свічення – вони не встигнуть вколоти протиотруту, і я вмру страшною смертю. Але я вирішив: попри те, що втратив здоров’я, я не втратив свого чесного імені. Я навідріз відмовився співпрацювати з ними. Нехай моїм дітям залишиться моє чесне ім’я. У мене була чітка мотивація. По-перше, я пішов захищати Україну, свою маму, свою сестру, своїх рідних. Мені у 2014 році вже було 43 роки. Якщо не я, то хто б захистив би моїх близьких? Я повинен був щось робити. Я бачив жах в очах моєї матері й вирішив захистити її передусім, коли почався цей бандитизм і «рускій мір». По-друге, до війни я був підприємцем та мандрував світом. У мене була можливість порівняти, як живуть люди в Європі, і як жили ми в радянському союзі, як люди жили в росії. І для мене дуже великою цінністю стало те, як живуть у Європі: це свобода слова, свобода пересування, свобода підприємницької діяльності, європейські стандарти освіти, охорони здоров’я, боротьба з корупцією. Я цілий рік був у полоні. На допитах я казав, у мене інші цінності. Я побачив, як живуть люди в Європі, і хочу, щоб мої діти так жили: заможно, вільно, щасливо. Це було для мене цінніше, чим їхній «рускій мір». По-третє, батьки виховали мене так, щоб я ставився з повагою до України. Я вдячний Україні за те, що здобув освіту, отримав можливість відкрити свій бізнес, міг розвиватися, рухатися в Європу. Я не пробачу росіянам того, що вони так підло вночі 4 травня 2014 року на Луганщині перейшли кордон і напали на нас, пронизали нам кинджал у спину. Наразі я вже не можу воювати з росіянами фізично, але я буду це продовжувати робити інформаційно, інтелектуально».
Володимир Павлович переконаний: «Ця війна вже триває понад 350 років – і росіяни будуть нас вбивати. Вона закінчиться тільки тоді, коли ми всі почнемо розмовляти українською мовою, дивитися українські фільми, слухати українську музику, читати українські книжки, поважати й розвивати українську культуру. Війна не закінчиться у цьому році, і в наступному році вона не закінчиться, і 2025 році теж, вона буде ще довго – і ви ще можете потрапити в її тенета. Ви повинні розуміти, де ворог, і кого вам захищати. Проти росії зараз об’єднався весь світ, ввели 11 економічних пакетів санкцій. За нас ніхто не буде воювати, ні США, ні Велика Британія, проте вони будуть нам допомагати зброєю, грошима, але воювати прийдеться нам. Тому ви повинні готуватися. Спочатку приходять російські пісні, а за ними – російські танки».
Здобувачі ДонНУ імені Василя Стуса мали чудову можливість поспілкуватися з Володимиром Жемчуговим, отримати вичерпні відповіді на всі запитання, докладніше дізнатися про партизанський рух у Донецькій та Луганській областях.
Пан Володимир та пані Олена підготували чудовий подарунок для Наукової бібліотеки та студентів ДонНУ імені Василя Стуса – книги історичної та патріотичної тематики.
Щиро дякуємо нашим гостям за неоцінний внесок у збереження національної ідентичності українців, популяризацію історії України та патріотичне виховання молоді!
Наближаємо Перемогу України разом!
Олена Топчій
