ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В СУЧАСНОМУ СПРИЙНЯТТІ

У межах курсу «Історія української літератури» здобувачі 2 курсу ОП «Українська мова та література» факультету філології, психології та іноземних мов діляться з університетською родиною враженнями від улюблених творів Тараса Шевченка.

На честь 210-ї річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка студенти підготували у відеоформаті декламації його творів та невеличкі есе, у яких наші декламатори та читачі діляться враженнями від прочитаного. Хотілося б відзначити більш зріле сприйняття творів, на відміну від шкільних років, сучасне їх переосмислення в контексті війни, яка триває й досі.

                                               Ніна Урсані, доцент кафедри української мови, теорії та історії української і світової літератури

ОБРАЗ МАТЕРІ КРІЗЬ ВІКИ (ЗА МОТИВАМИ ПОЕЗІЇ «СОН» Т. ШЕВЧЕНКА)

Ось минає 163-ій рік від смерті Тараса Григоровича Шевченка, але його творчість залишається актуальною й досі. Напевно, не існує жодного українця, у якого б не закарбувалася в памʼяті хоч одна стрічка з «Кобзаря». І це не дивно, адже вірші Тараса Григоровича торкають найпотаємніші струни української душі, нагадують нам про тяжку долю нашого народу.

Особливі емоції відчуваю і я, перечитуючи вірш «Сон». Він нагадує мені про мою маму, про те, як тяжко вона працює, аби забезпечити наше з братом майбутнє. Мене завжди вражало, як їй це вдається: бути чудовою лагідною матірʼю і водночас забезпечувати нас. Саме тому, що ця історія надзвичайно мені близька, я вирішила трохи глибше зануритись у кожне її слово.

У вірші зображена тяжка, майже непосильна праця кріпачки, яка ще до того й любляча матір. Варто наголосити, що знедолена жінка найбільше мріє не про особистий добробут, а про щасливу долю свого сина. Мати прагне здобути волю хоча б не собі, а своєму дитяті. Так, ми бачимо справжню українську неньку: вона готова віддати все, боротися, аби лише її діти були щасливі.

Тарас Григорович в подробицях описує сон матері, і цим передає нам усю силу бажання бідної українки:

І сниться їй той син Іван,

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий,

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі,

Та на своїм веселім полі

Свою-таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

Особливо впадають в око слова «воля» та «своє». Таким чином автор засуджує панство, самодержавство російської імперії, що гнобило простий люд, лишало його можливості вільно жити і працювати на рідній землі. Щодо художніх засобів, які підсилюють емоційну складову вірша, то Т. Шевченко використовує порівняння: «Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала»; повтори: «дожать, дожинать», «вольній, волі» та епітет: «веселім полі».

Тема твору знайшла відголос і в нашій сучасності. Більшість українок навчилися поєднувати в собі завзяту карʼєристку та турботливу матір. Також актуальною є тема мрії, певно, кожної мами, про вільне, безтурботне та щасливе життя своєї дитини, адже, на жаль, наш народ знову хочуть знищити, поневолити, як і в ті часи все та ж росія. Загарбницька держава нещадно вбиває синів, а разом із ними і їхніх батьків, які не можуть пережити горя.  Впевнена, що для кожного з нас це надзвичайний біль.

Отже, творчість Тараса Григоровича Шевченка, на мою думку, не перестане бути актуальною ніколи, його слова відгукуються в кожній епосі. Тому нам, українцям, потрібно знати, памʼятати та поширювати цей скарб, аби бути сильними та незалежними.

Юлія Воловодюк, здобувачка 2 курсу ОП «Українська мова та література»

«МЕНІ ОДНАКОВО…»  ТАРАСА ШЕВЧЕНКА: СПРИЙНЯТТЯ КРІЗЬ ПРИЗМУ СУЧАСНИХ ПОДІЙ

Вірш «Мені однаково…» написаний Тарасом Григоровичем Шевченком під час перебування у 1847 році в казематі – одиночній камері для ув’язнених, коли його вперше заарештували. Саме тому відчувається, що ця поезія просякнута болем і сумом за Україною, коли в його душі відбувається боротьба через суспільну несправедливість та неможливість протистояти владі без підтримки народу.

Головним мотивом вірша є патріотичні почуття та відповідальність за Батьківщину й подальшу долю українців. Тарас Григорович багато разів повторює фразу, що йому байдуже, але насправді це не так. Можливо, таким способом він намагався втамувати біль, адже Кобзар завжди у своїх творах наголошував на любові до України та відданості їй і своєму народові.

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

Зараз ці рядки актуальні для людей, які змушені були виїхати з України через повномасштабне вторгнення росії, та для військовополонених, які переживають страшенні знущання за волю та майбутнє Батьківщини.

Також словами, які перекликаються із сьогоденням, є:

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Вони підкреслюють те, що автор передбачив події, які відбуваються зараз, коли ми нарешті вибороли незалежність, але лукаві прийшли забрати нашу і вже свою землю («На нашій славній Україні, на нашій – не своїй землі»). росіяни прикидалися «братнім і дружнім» народом, вони й досі маніпулюють цими фразами, але більше на це ми не ведемося.

Отже, вірш «Мені однаково…» є дуже актуальним для сучасної України. Його слова віддзеркалюють не лише столітню історію боротьби за національну свободу, а й реалії сьогодення, коли країна знову опинилася в стані війни. Спадщина Тараса Григоровича Шевченка продовжує об’єднувати українців у відстоюванні своїх прав, гідності та територіальної цілісності.

Вікторія Царенко, здобувачка 2 курсу ОП «Українська мова та література»

ДОЛЯ ДИТИНИ (ЗА МОТИВАМИ ПОЕЗІЇ «І ЗОЛОТОЇ Й ДОРОГОЇ» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА)

Вірш «І золотої й дорогої» Тараса Шевченка, який було написано у 1849 році, називають одним із кращих у його творчому доробку на тему сирітства. Поет часто писав про нещасливу долю українських дітей, які залишилися без батьків і змушені були зростати «травою при дорозі», та ще й у кріпацтві, яке було для кожного важким випробуванням – фізичним і моральним.

Читаючи цю поезію, в думках зразу виринають події сьогодення. Не описати словами весь біль, який і надалі приносить нам наш ворог. Безліч дітей наразі відірвані від батьків, налякані, та ніхто не знає, що з ними відбувається. Вони знищують майбутнє українське покоління та забирають найцінніше – життя, а з ним дитинство та молодість. Образ хлопчика в селі, який сидить один, одягнений у стареньку ряднину, асоціюється в Тараса Григоровича з ним самим, з його молодістю. Він переймається тим, що це дитя так ніколи й не дізнається, що таке вільне життя, а його найкращі роки життя пройдуть у наймах…

Тарас Шевченко не просто писав про свої переживання щодо дітей із важкою долею, а, дійсно, згадував власне дитинство і ті поневіряння, які йому довелось пережити. У нього було своє дитяче горе, яке стало ніби другим «я», яке й проявлялось у хвилини смутку. Образ себе маленького назавжди залишився з поетом, і періодично цей внутрішній хлопчик починав тужити, що й відображалось у таких віршах.

Т. Шевченко вмів висловити думки й емоції так, щоб це викликало реакцію і в читачів. Йому просто неможливо не співчувати й не співпереживати.

Марія Крива, здобувачка 2 курсу ОП «Українська мова та література»

РОЗДУМИ ЗА МОТИВАМИ ПОЕЗІЇ «САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ» ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Творчість Тараса Григоровича Шевченка завжди вражала глибиною та майстерністю в описі природи. У багатьох його віршах можна відчути не лише зображення природи, а й її душу. «Садок вишневий коло хати» не є винятком.

Вірш «Садок вишневий коло хати» написано в 1847 році. Він входить до циклу «В казематі», а це означає, що Т. Шевченко написав його тоді, коли перебував у казематі в Петербурзі. Його позбавили волі, він вимушено знаходиться на чужині, але все одно продовжує думати про Україну, про свій рідний край, мріяти про щасливе життя українців.

Основною думкою вірша є звеличення краси нашого народу. Особисто мене вразило поєднання теми краси природи з образом української сім’ї. Приємно поринути у світ Тараса Шевченка: він такий справжній, простий, живий. Читаючи вірш, одразу уявляєш весняний вечір, як в садку гудуть хрущі, як пахне цвіт молодої вишні, як зворушливо співає соловейко. Стомлені плугатарі повертаються з важкої роботи в полі, дівчата співають пісні. Усі повертаються додому, щоб вечеряти. Сім’я разом вечеряє, милується красою садка, який знаходиться коло хати.

Центральною ідеєю твору є прагнення до спокою та гармонії, що  зображується через опис мирного життя. На жаль, у сучасних умовах українському народові важко спокійно жити. Тому вірш допомагає на невеликий проміжок часу відсторонитися від реальності. Хоча б тут душа може відпочити та насолодитися красою природи, тому що природа завжди відігравала важливу роль у житті людини, надаючи їй не лише матеріальні ресурси, а й духовну та емоційну насолоду. Вона є джерелом життя, втіхи, натхнення та відпочинку.

Сергій Кокерчук, здобувач 2 курсу ОП «Українська мова та література»

ПРОЧИТАННЯ ПОЕМИ «КАТЕРИНА» Т. ШЕВЧЕНКА  КРІЗЬ ПРИ ЗМУ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Матір – це людина, яка дарує нам життя. Їй ми завдячуємо своїми радощами, перемогами, досягненнями, усім, що маємо у житті. Це людина, яка дала нам усе, і не просить нічого взамін. Тому цей образ був, є і буде актуальним у творчості різних письменників. До цього образу неодноразово звертався і Тарас Григорович Шевченко.

Образ матері у творчості Кобзаря – це образ жінки, яка була приречена на різні страждання. Жінка часів Шевченка – це безправна жінка, яка зазнала гніту, як кріпачка, і знущань у родині, бо не всі мали чоловіків добрих і порядних. Новатором був Т. Шевченко, адже перший висвітлив тему жінки-покритки, образ якої є найтрагічнішим.

Катерина – це матір-покритка, яка не витримала тяжких випробувань життя і наклала на себе руки. У поемі автор захищає свою героїню та застерігає інших дівчат від трагічної розв’язки схожих ситуацій.

Читаючи вірш 10 років тому і зараз, виникають зовсім різні почуття. Раніше цей вірш викликав лише жаль до Катерини та її маленької дитини. Зараз цей вірш викликає бурю емоцій, адже в теперішньому світі він читається по-іншому.

Наразі багато дівчат-жінок переживають схожі ситуації. Через москалів вони приречені на страждання: народжують дітей від некоханих людей, іноді відвертаються батьки (переважно все ж підтримують), отримують багато психологічних травм, не люблять власних дітей і тим самим роблять їх нещасними. Що тоді, що зараз москалі лише псують нам життя.

Зараз не раз чути уривок: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…», який проходить крізь усі століття і навчає нас не зв’язуватися з цим народом, бо «москалі-чужі люде, роблять лихо з вами…».

Вікторія Приліпко, здобувачка  2 курсу ОП «Українська мова та література»

СЛОВО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА КРІЗЬ ВІКИ

Тарас Григорович Шевченко служив своєю творчістю на благо Батьківщини, захищаючи їх словом і пробуджуючи дух національної свідомості свого народу. Він згадує минуле, показує перемоги козаків, але не ставиться до цього фанатично, не ідеалізує.

Тарас Шевченко показує, що Україна має не лише минуле, яке потрібно розглядати і з гордістю, і з прийняттям досвіду, а й на те, що ця історія досі формується, і є теперішнє, яке шукає долі й невизначене майбутнє, яке поет бачить у руках народу та Бога.

Докладніше це можна побачити у вірші «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?», який вразив мене своєю позачасовою глибинністю, властивою Т. Шевченку. Твір, написаний у 1848 році, в роки його ув’язнення, має для мене відгук у сьогоденні: біль втрат та болю народу, земля України, яка почорніла від крові і смертей.

Вірш «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?» поет пише у вигляді діалогу ліричного героя і української землі, яка скривджена боротьбою за волю. Т. Шевченко посилається на відомий бій під командуванням Богдана Хмельницького під Берестечком. Образ гетьмана Тарас Шевченко у своїх творах критикує, дивлячись на його дії та постать із погляду сучасної людини, яка страждає без волі.

Твір зображує поразку козаків, котрі вкрили своїми тілами колись зелене поле. Автор завершує вірш песимістично, говорячи про те, що поле відновиться, але українці не отримають бажаної волі. Тарас Шевченко забігає наперед згаданих подій, живучи у цьому не вільному майбутньому, де, обробляючи землю, українці проклинають долю. Однак для мене відновлення землі – є відродженням народу, його символом незламності, попри тяжкі та гіркі втрати.

Цей вірш зворушує мене, його можна читати зі смутком, з тремтінням у голосі та сумом, а можна читати з твердою вірою у перемогу, у те, що ця поразка дає ще більше причин для ривка у майбутній бій.

Так само можна й по-різному розглядати та сприймати твір. Чи варто залишати лише песимістичність, як основну характеристику закінчення вірша, де показується дійсність поета?  На мою думку, Тарас Шевченко також зображує українській народ із його працелюбністю, яка відроджує землю, яка змушує це поле знов зазеленіти. Це не останній рядок, на якому читачу і читачці потрібно заплакати, а продовження боротьби. Бо саме до цього завжди закликає Тарас Шевченко, нагадуючи українцям, хто вони є, і до чого мають прагнути.

Тож слова українського Пророка знову відображають стан душі українців, а також пробуджують у ній пам’ять предків, аби народ міг встати і йти до цілі, яка поставлена нам вже давно. Бо найвищою цінністю для кожного українця – воля, у ній визначена вся наша доля.

  Марія Гірявенко, здобувачка 2 курсу ОП «Українська мова та література»

Т. Г. ШЕВЧЕНКО «У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ»: ВТІЛЕННЯ НАЙВИЩОЇ ЛЮБОВІ ТА ЖЕРТОВНОСТІ

Поет Тарас Григорович Шевченко неодноразово демонструє нам у своїх творах образ матері. У таких його поемах як “Катерина” і “Наймичка” якомога краще ми можемо побачити трагічну долю і тяжке життя жінок, до того ж жінок-матерів.

Читаючи цей вірш, виникає відчуття спустошення, розчарування, несправедливості до образу матері. Адже змальовуються звичайні жінки, які люблять своїх дітей, бережуть їх, покладаючи надію на їхнє майбутнє, що приречене на нещасливе життя. Письменник прекрасно показав перед нами картину двох жінок-матерів, яких, на жаль, чекає одна й та сама доля, – зустріти старість у самотності. Сам на сам.

Т. Шевченко написав цей вірш у 1849 році, перебуваючи в засланні. Він ніби хотів передати нам те тяжке становище, коли ви хочете бути щасливими, проживати спокійне життя, радіти звичайному дню, сподіваючись на світле майбутнє. Але іноді доля вчиняє за своїм бажанням, не враховуючи наших. У вірші «У нашім раї на землі» сама назва нам говорить про наш особистий рай, де ми відчуваємо себе повноцінно. І рай у цій поезії – це любов матері до своєї дитини, її піклування, захист тощо.

Темою вірша «У нашім раї на землі» є розповідь про тяжку жіночу долю, пригнічення жінки, яка є матір’ю, соціальну несправедливість і гніт.

Ідеєю вірша є возвеличення матері, змальовується любов до дитини:

Слово мамо. Великеє,
            Найкращеє слово!

Мотив вірша полягає у розповіді про непросту долю жінки в кріпацтві.

Основна думка вірша «У нашім раї на землі» – це порівняння образу матері з образом святої:

І перед нею помолюся,
             Мов перед образом святим
            Тієї матері святої,
            Що в мир наш Бога принесла…

Ця поезія Тараса Шевченка є його екскурсом шляхами власного життя і розповідь про героїнь своїх творів. Твір має оптимістичний початок і трагічне, сумне закінчення. «У нашім раї на землі» містить протиставлення злиденного життя жінки-кріпачки райському. Уже з перших рядків ми розуміємо, що у вірші йтиме мова про матір та її дитину:

                     У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

У вірші автор нам показує долі двох жінок-матерів, яким не уникнути зустріти свою старість в оточенні своїх дітей:

Літа минають.
Потроху діти виростають,
І виросли, і розійшлись
На заробітки, в москалі.
І ти осталася, небого.
І не осталося нікого
З тобою дома. Наготи
Старої нічим одягти
І витопить зимою хату.
А ти нездужаєш і встати,
Щоб хоч огонь той розвести.

І любитимеш, небого,
Поки не загинеш
Межи псами, на морозі
Де-небудь під тином.

Проблематика вірша полягає у відносинах між матір’ю і дитиною, матір’ю і соціальним суспільством, а також жінки-матері, яка є кріпачкою.

У поезії «У нашім раї на землі» ми виділяємо такі художні засоби та тропи як:

епітети: мати молодая, дитяточком малим, образом святим, матері святої;

риторичні звертання: Великомученице! Небого…

риторичні оклики: Боже мій!

метафора: у нашім раї на землі, літа минають, печаль охватить душу;

порівняння: нічого кращого немає, як тая мати молодая, і перед нею помолюся, мов перед образом святим;

пестливі слова: дитяточком.

Образом-символом цього вірша є Божа Матір, яка є втіленням символів добра, правди, святості, любові, злагоди, гармонії, ідеалу, прикладу для звичайної матері-жінки.

Отже, у контексті сучасних трагічних подій тема матері не втратила актуальність, на жаль. Наразі, коли з життя йдуть матері, і безвинні діти лишаються без основної опіки, особливої материнської турботи і любові, вони стають вразливішими до навколишнього середовища. Але в той самий час є інша сторона, коли матір віддає всю свою любов дитині, але наприкінці свого життя залишається сама. Саме тому ми маємо дотримуватися балансу. Підтримувати один одного, цінувати. Допомагати старшому поколінню, наставляти на істинний шлях своїх дітей. У вірші «У нашім раї на землі» Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка нам показали дві протилежності, за таких умов, шкода, однакові. Ми бачимо щасливу жінку-матір із дитиною і матір-кріпачку, покритку, яких чекає однаковий сумний кінець. Поет розповідає нам про возвеличення материнства, образу матері, порівнює її з матір’ю Божою. Але не дивлячись на те, що діти виростають, «літа минають», любов матері не має термінів і обмежень.

Вікторія Корнєєва, здобувачка  2 курсу ОП «Українська мова та література»