Select Page

День військового журналіста України

День військового журналіста України
16 лютого в Україні вдруге офіційно вітатимуть бійців інформаційного фронту з нагоди Дня військового журналіста України. Торік згідно з наказом Міністра оборони України у військових журналістів з’явилось своє професійне свято. Дату для урочистого дня обрали не випадково – саме 16 лютого три роки тому в Дебальцево загинув військовий кореспондент редакції телебачення телерадіостудії Міноборони України «Бриз» капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін.

До визначного дня на філологічному факультеті Стусівського університету було організовано зустріч з журналістом «Радіо Свобода», фотографом, Лауреатом конкурсу Lovie Awards Андрієм Дубчаком. На початку заходу всі студенти-журналісти та викладачі кафедри журналісти ДонНУ імені Василя Стуса вшанували цей день, професію та пам’ять всіх кореспондентів, які загинули під час різних військових дій хвилиною мовчання.

З початку АТО на Донбасі загинули п’ять військових журналістів. 4 вересня 2014 роки від вогню російських РСЗВ «Смерч» в Новоайдарському районі Луганської області загинув журналіст Олег Задоянчук. У жовтні того ж року на підступах до Щастя загинув львівський журналіст Віктор Гурняк. 22 січня 2015 року, захищаючи донецький аеропорт, загинув журналіст з Дніпра Олександр Черніков. У лютому 2015 неподалік Пісків загинув фотожурналіст Сергій Ніколаєв та 16 лютого 2015 біля міста Дебальцеве під час виконання бойового завдання загинув згаданий раніше Дмитро Лабуткін.

«Робота військового журналіста була дуже специфічним

фахом та не була такою затребуваною в нашому суспільстві. Останніми роками стало зрозуміло, що це окрема професія, з її окремими стандартами, а люди, які в ній працюють безсумнівно героїчні», – зауважила завідувач кафедри журналістики Олена Тараненко.

Презентуючи гостя, модератор зустрічі старший викладач кафедри журналістики Інна Єрмакова навела декілька фактів сумної статистики. Зокрема, за даними міжнародної організації комітету з захисту журналістів, зважаючи на кількість загиблих працівників ЗМІ у нашій державі, Україну було внесено до списку країн небезпечних для журналістської діяльності. Україна стоїть поряд з Сирією, Іраком, Ізраїлем, Самалі та Пакистаном.
«Ми би могли провести відкриту лекцію, що би теж було непогано, але найбільш продуктивна, на мою думку, можливість поспілкуватися відкрито з вашим колегою, фахівцем, який зробив свідомий, професійний, громадянський вибір стати військовим журналістом», – запевнила Інна Олександрівна.

Сам кореспондент та фотограф Андрій Дубчак ніколи не думав, що писатиме про військові дії. Родом з Калинівки, Вінницької області, він закінчив механічний факультет ВНАУ, факультет інформатики та обчислюваної техніки КПІ ім. Ігоря Сікорського, «Журналістика цифрового майбутнього» Могилянської школи журналістики, працював інтернет спеціалістом та займався розробкою веб-сайту для «Радіо Свобода», захоплювався фотографією. Все змінилося у 2014 році. Тоді Андрій був першим, хто запустив пряму трансляцію з Майдану, потім почав висвітлював ситуацію в Криму, а згодом на Донбасі та передовій.
«Вперше я потрапив на фронт у 2016 році за редакційним завданням. Перед цим я пройшов курси військових журналістів, тактичної медицини, курси снайперів, не для того, щоб стріляти, а щоб убезпечити себе, намагався роздобути машину. Я підходив до питання комплексно».

Як каже фотожурналіст, його головною мотивацією є зацікавленість тим, про що він пише. На його думку, неможливо створити добрий репортаж, якщо автор незацікавлений темою.

«Для мене цікаве життя, люди. Квінтесенція проявів людей. Можу сказати, що на війні більш виражене чорне і біле в людях. Після першої моєї поїздки на фронт, коли я побачив, як загинула людина ще півроку для мене війна була лише в чорних і білих кольорах. Це неправильно, там ціла градація сірого».

У світлинах та текстах автор закарбував бій, життя та побут військовослужбовців, їх оточення та емоції. Скептично Андрій Дубчак ставиться до героїзації чоловіків на фронті. За його словами, людина, яка зробила вибір бути в окопі під обстрілами не переводить її в особливий ранг. Але це змінює щось всередині неї.

«Але, я думаю, що в окопах сидять найкращі. Це не тилові офіцери, не друга, третя лінія оборони. Тому майже всіх людей, що я зустрічав на передовій були гідні репортажів. Не варто забувати, що війна – це не лише стрільба. Її кілька відсотків. Основне: бойові чергування, дрова, копання окопів, облаштування побуту», – переконує журналіст.

Крім того, кореспондент «Радіо Свобода» звернув увагу аудиторії на те, що у всіх воїнів були свої причини обрати військо. «На передовій не тільки патріоти. Хтось прийшов за адреналіном, самоствердженням, грішми, кар’єрний ростом, друзями. Всього по трохи, комбінована мотивація. Зараз я бачу вирішальною компонентною є гроші».

Демонструючи свою фотогалерею, Андрій Дубчак підкреслив, що між естетичністю та справжністю кадру, він завжди обире останній. За його словами, написані та зроблені ним лонгріди, фотографії – це фотосвідчення, фактично опис подій, що відбувалися. Більш художні круті фотографії, з ефектами сонця, витримкою, він зазвичай залишав для себе, а для журналістських публікацій викладав інші, які зберігали послідовність подій і максимально повно розповідали історію.
Наприкінці заходу всі охочі могли одягнути на себе бронежилет і каску, які є необхідним атрибутом безпеки на передовій та поставити військовому журналісту свої запитання.